Страшніше за візи
Замість віз до ЄС українцям варто непокоїтись про депутатів, які знехтували не правами сексменшин – а правами людини.
З десяти законопроектів, визначених Верховною Радою як такими, що мають наблизити Україну до безвізового режиму, вчора проголосували дев'ять.
Голосування за останній, десятий законопроект – а саме антидискримінаційну поправку до Кодексу законів про працю (Трудовий кодекс) – депутати провалили. Вдруге. Може, тому що депутати гомофоби, може, тому що вони стомилися виконувати свої обов'язки під кінець дня, а, може, просто не зрозуміли, за що голосували. Так чи інакше, результат однозначний – умову Європейської комісії щодо забезпечення захисту від дискримінації в сфері праці всіх без винятку громадян України не виконано.
Така позиція депутатів дивує та непокоїть. Але ще більше непокоїть реакція більшості частини політиків, активістів і пересічних громадян на небажання депутатів голосувати антидискримінаційні поправки. Дуже поширеними є думки, які зводяться лише до одного – "безвізовий режим нам тепер не дадуть". Ця сама теза переважає і в матеріалах журналістів різноманітних ЗМІ.
План дій з лібералізації візового режиму сприймається виключно як засіб отримати можливість їздити без віз до Європи. В цьому, звісно, нічого поганого, це проста та зрозуміла для багатьох мета. Але за цим немає жодних думок про додаткові переваги від виконання всіх вимог, що висуває ЄС до України – покращення нашого законодавства, створення умов для самих українців, захист їхніх прав.
Тому питання, які ми ставимо Верховній Раді та Кабінету міністрів, мають бути не тільки про те, коли вони підготують та проголосують візові закони, але й про те, чого вони такої низької якості та для кого вони їх приймають. Тобто для нас повинно бути важливим не те, зарахує чи не зарахує прийняті закони ЄС, а щоб з їхньою допомогою наша держава покращила рівень життя громадян тут, всередині країни. І зробила це в реальності, а не формально проголосувала лише для того, щоб поставити галочку та, можливо, колись отримати безвізовий проїзд до Європи.
Насправді ця поправка є цінністю не лише для ЛГБТ-спільноти, а й для кожного, хто мешкає та працює в цій країні.
Але наразі українці все ж думають більше про візи. І те, що законотворці не бажають навіть голос свій дати, аби підтримати права людини в Україні, хвилює небагатьох. Насправді ж це є дуже тривожним сигналом – і поведінка депутатів, і суспільства.
Попри думку багатьох активістів, громадських діячів, політиків та церкви, які хором говорять про те, що це "гей-лоббі" просуває антидискримінаційну поправку до Трудового кодексу в своїх інтересах, вона є цінністю не лише для ЛГБТ-спільноти, а й для кожного, хто мешкає та працює в цій країні.
Дуже проста річ, яку багато хто не може усвідомити (через власні стереотипи чи нерозуміння суті прав людини) полягає в тому, що права людини є в кожного, незалежно від того, поділяє хтось цю думку чи ні. Тож коли йдеться про створення системи ефективного захисту від дискримінації – це стосується кожного, а не лише геїв, лесбійок чи ще когось з ознаками, які більшість вважають маргінальними.
Універсальність прав людини та той факт, що вони є у кожного, взагалі дуже складна для українського суспільства тема. І цю проблему не подолати лише толерантністю як такою, українці мають дійти розуміння суті прав людини, необхідності їх дотримуватися та захищати повсякчас – і не лише свої, а й загалом будь-чиї. Якщо одні мають усі права, а в інших відбирають хоч якісь, то це суспільство не демократичне, а антигуманне.
Тому неприємно вражають погляди активістів та загалом небайдужих людей відсутність солідарності та гомофобія, які кажуть: "Це ж права геїв, хай вони самі їх захищають. Ми толерантні, але не настільки, щоб разом із ЛГБТ стояти на пікеті".
Ще раз наголошу – немає прав геїв, як немає і прав людей літнього віку чи людей з інвалідністю. Є права людини, і вони мають бути у кожного. Крапка. І коли так справді буде – потрапити до ЄС не буде проблемою.