Випробування біженцями

Три дні тому Німеччина відсвяткувала 25-у річницю єдності. Традиційно у цей день підбивають підсумки так званого "завдання століття" - зрощення західної та східної частин німецького суспільства. Цьогорічні висновки досить позитивні: "те, чому доля бути разом" (як спрогнозував колись Віллі Брандт), таки зрослось у єдиній вільній і правовій державі. Відмінності між оссі (східними німцями) та вессі (західними німцями) з кожним роком відходять у минуле і залишаються у суспільній свідомості хіба що у формі стереотипів. Уже виросло кілька нових генерацій німців, які знають про Берлінську стіну тільки з уроків історії та музейних екскурсій.

Новий розкол і нове "завдання століття"

Водночас у ці дні німецьке суспільство опинилось як ніколи розколотим – не через те, хто по який бік залишків стіни живе. Нові виклики призвели до нових тріщин. Поряд з питанням щодо солідарності Німеччини з Україною і санкцій проти Росії приводом для суспільного розколу стало питання біженців.

Німецьке суспільство переживає колізію між ідеалами прав людини, моралі, історичними спогадами про те, як німці самі колись були біженцями,  традиційною німецькою культурою відкритості до переслідуваних з одного боку, та матеріальним прагматизмом і острахом перед іншими культурами, насамперед перед ісламом, з іншого. Ця колізія найбільш помітна у щоденних новинах, які ще ніколи не були такими поляризованими.

Дійсно, останніми місяцями Німеччина спостерігала не тільки нечувану хвилю громадської активності, але й стала свідком саморадикалізації та сплеску расизму у суспільстві.

По містах і селах, ніби гриби після дощу, з'являються безліч "ласкаво просимо" громадських ініціатив. У спекотні серпневі дні берлінці приносять воду, речі першої необхідності та пригощають морозивом дітлахів-біженців, які стоять у довгих чергах для реєстрації перед федеральним міграційним відомством. Жителі Мюнхена, від малого до великого, зустрічають потяги з біженцями на головному залізничному вокзалі, щоб показати їм свою солідарність та допомогти з тим, чого вони потребують найперше. Деякі німці навіть відчиняють для біженців двері своїx приватних помешкань.

Поряд з питанням щодо солідарності Німеччини з Україною і санкцій проти Росії приводом для суспільного розколу стало питання біженців.

І в той самий час і у тій самій країні розгортаються кампанії ненависті та расизму проти біженців і політиків, які закликають до відкритої політики гостинності. І ці кампанії не обмежуються інтернет-форумами. "ПЕГІДА" в Дрездені, "ЛЕГІДА" в Лейпцигу, "БЕГІДА" в Берліні і т.д. - демонстрації за участю прихильників цих праворадикальних рухів крокують федеральними землями.

Іскра слова швидко трансформується у дію. У цьому році журналісти провідних німецьких газет та громадські активісти недержавної організації PRO ASYL нарахували понад 60 підпалів запланованих і навіть вже заселених притулків для біженців по всій Німеччині як в західних, так і в східних землях. При чому коло злочинців-паліїв не обмежується праворадикалами.

Єдиний наразі палій, якого вдалося ідентифікувати і притягти до суду, є сім'янин, фінансовий службовець, людина з середнього прошарку німецького суспільства, який не є членом жодної праворадикальної організації і до цього випадку ніколи не потрапляв до поля зору правоохоронців. Серед білого дня він підпалив сусідський будинок, де мали поселитися шість біженців з Іраку. А нещодавно хтось підпалив будинок жінки, яка написала у соціальній мережі, що хоче взяти до себе додому під опіку сім'ю біженців.

Політичний шпагат

То яка вона, сьогоднішня Німеччина? Та, що відкриває біженцям свої двері і простягає руку допомоги, чи та, що кричить їм "геть" і залюбки би побудувала новий мур на своїх кордонах?

Праворадикальні позиції у німецькому суспільстві все ще у меншості, але картинки нескінченного потоку біженців на екранах телевізорів і шпальтах газет підживлюють суспільний острах. Якщо ще у вересні тільки кожен третій з опитуваних АРД-"Тренд Німеччини" зізнавався, що ситуація з біженцями його лякає, то сьогодні цей острах має кожен другий опитуваний.

"Ми це зробимо!" – намагається вгамувати острахи бундесканцлерка Меркель і одночасно посилає "сигнали людяності", приймаючи групу біженців, що застрягла в Угорщині ще на початку вересня.

"Ми з цим впораємося!" – запевняє бундеспрезидент Гаук у своїй святковій промові.

Але як саме Німеччина має прийняти та інтегрувати новоприбулих біженців, яких до кінця поточного року буде тут прогнозовано півтора мільйона?

Дійсно, німецьке суспільство, яке тільки-но "зрослось", опинилось перед новим "завданням століття", можливо, навіть ще більшим, ніж 25 років тому. Тепер, як наголосив у свої святковій промові бундеспрезидент Гаук, "зростись має те, що до цього часу не мало бути разом".

Аби це сталося, Меркель намагається зробити політичний шпагат між ідеалістами та прагматиками і насамперед сигналізувати населенню, що уряд має чіткий план дій. Координація, стримування та інтеграція - це формула, яку обговорюють цими днями у Берліні.

"Потоки біженців мають розподілятися контрольовано через систему контингентів та квот між країнами Європейського Союзу",- наполягає Меркель, і показує приклад такої координації на рівні німецьких земель. Також уряд обговорює бар'єри, які б могли утримати біженців від небезпечної подорожі до Європи. Окрім того, серед біженців планують розрізняти тих, що шукають політичного притулку, тих, хто тікають від війни, та тих, що прямують до Європейського союзу у пошуках кращого життя (останні переважно з балканських країн).

Шанси перших отримати право залишитись досить високі, в той час як другі мають повернутися додому, у свої рідні країни – якщо вони визнані безпечними демократіями. Сама процедура розгляду справ про надання притулку чи депортації прискорюється. Грошові виплати біженцям пропонується замінити речовою допомогою. Після первинного прийому планується якнайшвидше інтегрувати "новачків" у німецьке суспільство і особливо у німецький ринок праці. Вже змінено законодавство щодо права на працю: уже після трьох місяців перебування у Німеччині (з визнаним правом на притулок) біженці отримують дозвіл на працевлаштування.

Німецьке суспільство, яке тільки-но "зрослось", опинилось перед новим "завданням століття", можливо, навіть ще більшим, ніж 25 років тому.

Не залишились поза полем зору німецького уряду й першопричини потоку біженців до Європи. "Сирійська криза" стала новим зовнішньо-політичним проектом Меркель. Німеччина вже виявила готовність надати фінансову допомогу країнам Близького Сходу, які приймають левову частку сирійців, щоб покращити умови проживання у таборах біженців.

Однак німців план Меркель поки що не переконав. Скепсис та критика лунають як з боку опозиції (Партії зелених та Партії лівих), так і з боку коаліційного партнера (Соціал-демократичної партії Німеччини, СДП). "Зелені" застерігають від швидких рішень, які зачіпають гуманні стандарти (наприклад, ухвалена на одного біженця площа для проживання) і призводять до конфліктів у тимчасових таборах біженців.

Ліві ж звинувачують уряд у расизмі, говорячи про прийняття або депортацію біженців з огляду на їхнє походження. Голова СДП Зігмар Габріель свою чергу застерігає, що Німеччина наближається до межi своїх можливостей, а Меркель продовжує гратися у "людяність без плану". Депутати Християнсько-соціального союзу, сестринської партії Меркель, теж критикують її політику гостинності як таку, що є непродуманою і не враховує можливих негативних наслідків (наприклад, релігійних конфліктів). Та й в самому Християнсько-демократичному союзі ведуться запеклі дебати щодо планів уряду змінити параграф §16а про право притулку, яке відноситься до основоположних прав німецької Конституції (наразі така зміна урядом більше не розглядається).

Проте статистика і прогнози розвитку демографічного складу населення, ринку праці і пенсійної системи піддають цю критику сумніву. Населення Німеччини стрімко старіє (у 2050 очікується, що 32% німецького населення буде віком 65 років і більше). Німецькі підприємства вже зараз жаліються не брак робочої сили. Та й фінансове навантаження від потоку біженців обмежується лише 3% держбюджету і є радше інвестицією, бо в середньому біженці у перший рік свого працевлаштування повертають до бюджету через податки на 3300 євро більше, ніж допомога, яку вони загалом отримали. Здається, критики намагаються лише підняти свій політичний рейтинг, роздмухуючи острах і паніку у населення. І це їм (поки що) вдається: рейтинг Меркель, хоч він і далі залишається найвищим, за результатами останнього опитування впав на 9%.

"Сирійська криза" vs "українська криза"

Проблема не в тому, що біженців забагато (на 1000 жителів у Німеччині припадає тільки троє шукачів притулку), а в тому, що державні структури не були готові прийняти таку кількість новоприбулих. У федеральному відомстві для міграції та біженців лежать неопрацьованими близько півмільйона прохань про притулок – там елементарно не вистачає персоналу для їхньої обробки. А південно-німецьким комунам, які щоденно приймають близько десяти тисяч біженців, практично кожного дня доводиться будувати нове маленьке містечко. Не вистачає персоналу і для мовних та інтеграційних курсів, для аналізу професійної кваліфікації біженців, координації їхнього працевлаштування. Зрештою, потрібні нові помешкання. І хоча уряд зреагував досить швидко і вже набирається новий персонал, створюються нові координаційні центри і платформи, будуються нові житлові масиви, все ж для того, аби це запрацювало, потрібен час.

Сталість і довгостроковість привертають до себе не кризи, а історії успіху.

Вирішення проблеми біженців має декілька вимірів: внутрішньо-німецький, європейський та глобальний. Безперечно, уряд Меркель буде відігравати значну роль у всіх цих вимірах. В цілому нова політика щодо біженців, переконана Меркель, має формуватися таким чином, щоб принести позитив обидвом сторонам: і біженцям, і німецькому населенню. І для її успішного втілення потрібно докласти величезних зусиль німецькому уряду, німецькому суспільству і самим біженцям.

Не дивно, що у публічному дискурсі "українська криза" поступилась місцем кризі біженців і насамперед "сирійській кризі". Але це лише підтверджує давно відому істину: кризи (особливо, якщо вони не стосуються країни безпосередньо) плинні, увага до них короткострокова, а стратегії їхнього вирішення часто обмежуються вимушеними проміжними компромісами, які мають запобігти повному колапсу. Сталість і довгостроковість привертають до себе не кризи, а історії успіху.

Сьогодні Україна стоїть перед своїм "завданням століття": побудувати шлях з "української кризи" до "українського дива". Це було б найкращою запорукою довгострокової уваги і солідарності Німеччини.