Битви діадохів

Після смерті Великого Олександра, царя Македонії і Володаря Світу, його полководці і найближчі соратники – діадохи – розпочали боротьбу за спадщину. Як результат – Імперія розпалася на кілька шматків, що перебували між собою у стані постійного конфлікту. Птолемеї, Селевкіди та інші володарі Сходу протягом наступних двох століть визначали обличчя елліністичного Сходу – доки не стали здобиччю більш організованих та потужних римлян.

Діадохи – саме таке порівняння напрошується при розгляді ситуації в Партії регіонів після того, як її лави, а водночас і країну покинув Віктор Янукович  - багатолітній лідер і – якщо хочте – Зміст існування самої партії. Партія за довгі роки перетворилася на механізм обслуговування інтересів Януковича і на своєрідний клуб, у якому вирували суперечності, але водночас без членства у цьому клубі було важко пробитися на вищі щабелі влади (здається, у двох останніх урядах лише Валерій Хорошковський та Наталя Королевська уникли необхідності оформлення членства в ПР).

Після останнього з'їзду партії, внаслідок якого партійні лави отримали нового лідера – Михайла Добкіна – і недорахувалися кількох знакових фігур (зокрема, Сергія Тігіпка та Олега Царьова, які вирішили балотуватися в Президенти самостійно, не зважаючи на волю партійного керівництва) стало очевидно: або ми побачимо абсолютно іншу Партію регіонів, або партія зникне з політичної карти України. Так, як свого часу зникли інші "партії влади" – НДП, СДПУ(о), "Наша Україна" тощо.

Назагал після 2015 року на партію все одно б чекала криза. У випадку перемоги Віктора Януковча на президентських виборах партія як допоміжна структура йому була би вже не потрібна – на третій термін він би не пішов, а категоріями "відтворення влади" він не мислив (політики типу Януковича люблять Україну настільки сильно, що готові померти з нею в один момент – на жаль, такими є більшість наших політиків). У випадку програшу Януковича питання майбутнього ПР вирішилося б само собою – і у зрозумілому руслі. Саме тому до кризи-2015 в партії готувалися і розробляли різноманітні схеми поведінки. Ситуація ускладнювалася через наявність всередині партії кількох груп впливу, кожна з яких мала свої інтереси і свої цілі, а перебування в ПР розцінювала або як додаткову конкурентну перевагу у стосунках з іншими – позапартійними – групами, або як необхідну індульгенцію та перепустку в світ великого бізнесу і великої політики.

До 2010 року Віктор Янукович витворив Партію регіонів у вигляді акціонерного товариства, в якому різні групи впливу мали практично рівну кількість акцій і врівноважували власні інтереси. Янукович був головою правління цього акціонерного товариства. Він перерозподілив інтереси груп і окремих осіб: "Клюєв, ти знаєш слово "газ"? Тепер забудь – це слово знатиме Фірташ. Фірташ, ти знаєш слово "вугілля"? Тепер це слово з лексикону Ахметова" і т.д. До 2012 року домовленості між акціонерами більш-менш виконувалися. У грудні 2012 року Янукович вирішив зламати домовленості – він здійснив рейдерську схему: ввів у число "акціонерів" представників "Сім'ї", а для збільшення її частки створив паралельну групу Курченка. Поступово акціонерне товариство "Партія регіонів" почало перетворюватися на приватне підприємство. І це не могло не викликати нарікань в середовищі колишніх акціонерів...

"Коли він наїсться? Невже він не знає, що труна кишень не має?" – запитував мене рік тому один донецький політик. Невдоволення всередині Партії існувало. Але воно не проривалося нагору. Історики колись ще напиуть про те, скільки людей із членськими квитками ПР фінансували Майдан і надавали йому організаційну підтримку. Зараз про це – не час і не варто. Тим більше мені, оскільки залишаюся критиком і опонентом Майдану...

... Кожен розкол партії супроводжується непоправними втратами. Тарас Бульба-Боровець у своїх спогадах "Армія без держави", написаних на еміграції, згадував про розкол Організації українських націоналістів 1940 року: "Внаслідок розколу мельниківці опинилися без рук і ніг, а бандерівці – без голови". Нам ще належить оцінити, без яких частин тіла опинитился діадохи сучасності.

На з'їзді ПР були присутні 352 делегати, з яких понад 270 представляли три обласні організації – Харківську, Донецьку та Дніпропетровську. Партія регіонів перетворилася знову на партію Сходу. В партії більше немає представництва "групи Льовочкіна", яка відійшла і – скоріш за все – формуватиме власний політичний проект. Помиляються ті, хто ототожнює групу Льовочкіна з групою Тігіпка – скоріш за все, стосунки між цими групами будуть конкурентними – так само, як конкурентними вже є стосунки між групою Тігіпка і групою Добкіна – Колеснікова.  Немає – зі зрозумілих причин – групи "Сім'ї": ця група має нагоду сформувати керівництво Партії регіонів в екзилі. Сьогоднішня Партія регіонів – це конгломерат групи Ахметова, групи Колесникова і уламків групи Клюєва. Тобто, за великим рахунком, доведеться починати все спочатку – від Донецька і ширше. Партія повернулася у 2003 рік – і їй буде потрібен свій яскравий лідер. Чи зможе ним стати Добкін – велике питання, дати відповідь на яке можна буде лише після президентських виборів і після того, як стане зрозумілою доля українського Сходу.

При всіх сумнівах зрозуміло лише одне – Добкін є легітимним головою партії, хоча нинішня Партія регіонів – це вже зовсім не та Партія, до якої ми звикли. Михайло Папієв – колишній голова Чернівецької ОДА – зауважив, що над з'їздом ПР "витав дух Януковича". Напевне, це так – від спадщини Віктора Федоровича відмовитися важко. Ще важче – від спадщини Олександра Вікторовича, незрима присутність якого в українській політиці стала фактором поступового наростання невдоволення політичною дійсністю. Маю на увазі навіть двох Олександрів Вікторовичів – Януковича і Клименка – які уособили собою процес "закручування гайок" та ламання старих домовленостей, процес переходу до нівелювання Партії регіонів як фактору політичного життя і перетворення її на інструмент забезпечення інтересів лідера. Напевне, Добкіну сьогодні потрібно буде довести, що ПР під його керівництвом – це не ПР пізнього Януковича.

Але якщо ще вчора у Партії регіонів був лише один конкурент на Сході – комуністи, - то тепер кількість конкурентів зросте. На східний електорат претендуватимуть і евентуальна "партія Тігіпка", і структури, які можуть обіпертися на потенціал Фірташа і Льовочкіна, і відроджена партія Королевської, і Царьов, і Єфремов. Я не виключаю, що можуть з'явитися і зосім нові політичні проекти зі "східним" колоритом. Епіграфом до подій на східному напрямку можуть стати слова Павла Тичини: "Орел і Тризуб, Хрест і Серп і Молот. І кожне виступає як своє. Своє ж в нас революція убила!".

Боротьба між діадохами обіцяє бути запеклою. Внутрішньовидова боротьба завжди є біль жорстокою, ніж міжвидова. Тому ті, хто сидітимуть у київських владних кріслах (не залежно від прізвища) будуть спостерігати за запеклою боротьбою за спадщину Януковича – наразі за електоральну спадщину. І розумітимуть: ПР у вигляді акціонерного товариства навряд чи зможе бути відновлена. Максимум у вигляді мережі конкуруючих ТОВ – тим більше, що поняття "відповідальність" у політиці дійсно сильно обмежене.

...А що стосується шумового ефекту та з'язування стосунків між тими, хто претендував на владу в ПР – згадується історія про проведення Другого з'їзду РСДРП у 1903 році. З'їзд, як відомо, розпочався у Брюсселі і був перенесений у Лондон – з міркувань конспірації. У Лондоні в орендованому приміщенні велася така жорстка дискусія між майбутніми "більшовиками" і "меншовиками", що сусіди викликали поліцію. Коли поліція увійшла до приміщення, головуючий на з'їзді, майбутній радянський нарком юстиції Красін, промовив: "Не варто хвилюватися. Панове російські соціал-демократи просто проводять тут свій з'їзд".

Всі ми – спадкоємці соціал-демократів початку ХХ століття. Не варто хвилюватися, коли представники тієї чи іншої партії піднімають шквал взаємних звинувачень у засобах масової інформації. Панове члени Партії регіонів посто провоять свій з'їзд.

Діадохи ділять спадщину Олександра.

Точніше, в тому числі Олександра.

Вікторовича...

Кость Бондаренко