"Цікаві книжки": Хохлы. Был ли Чингачгук украинцем

Що читаємо? Перебираючи домашній архів натрапив наброшурку під фальшивою "шапкою" (Інститут етнографії Академії наук України), яка має назву "Хохлы. Был ли Чингачгук Украинцем". У зв'язку з тим, що знаку запитання в підзаголовку немає, автор (якийсь Олег Михайлов), ймовірно, переконаний, що "таки да" був. Місце видання - Одеса, видавництво "Миклухо-Маклай". Якщо вірити очам: надруковано в друкарні ім. Степана Бендери (через "е", Київ, вул. Івана Гонти). Словом, самвидав. Бо немає такої вулиці, такої друкарні й, припускаю, ніякого "О. Михайлова". Антиукраїнська фальшивка. До речі, присвячується вона ідеологу III Рейху Альфреду Розенбергу. Комусь, напевне, дуже смішно. Ха-ха, ги-ги...

Що цікавого? Частині російської інтелектуальної "еліти" дотепер болить втрати єдиного політичного та цивілізаційного простору з українцями. Для багатьох це теорема без рішення, як же так - половина держави говорить по-російськи, а сильного потягу до відновлення спільної держави немає. Звідси й комплекси - зневага до української мови, і створення незалежної держави для них - "помилка історії" тощо.

Простіше простого, писання російських графоманів можна було б пояснити імперськістю. Була Росія великою державою, аж поки не відвалились від неї національні, як казав Олександр Солженіцин "подбрюшья". Всі території, які протягом століть збирали російсько-пруські імператори та генеральні секретарі, в один рік стали суверенними державами.

Відтак зливою пішли публікації - і зовсім аматорські, і цілком науково подібні, автори яких доводять, що українство - це: а) австро-угорсько-німецька вигадка; б) молодша гілка великоросійського народу, підвалини якого в Київській Русі. 

Щоразу прикладаються до цього ідеологічного варива й штампи - зокрема, "Киев — мать городов русских". Останній легко спростовується через посередництво... грузинської мови. Слово "столиця" звучить нею як "дедакалаки", тобто "мати міст". Отже "Київ - столиця руських". І до чого тут "старші брати"?
Кілька цитат з Михайлова (мова і стиль — оригінальні): "Хохлы — это сообщество кочевников, у которых свинья является тотемным животным и которые участвовали в Великой Отечественной войне в основном на стороне фашистской Германии... Ещё древние знали о необратимых изменениях психики при употреблении кочевником сала. Этнический хохол поп Гапон после Рождественского поста обожрался сала и в таком состоянии организовал "кровавое воскресение"...  Форма характерных казацких усов напоминает клыки кабана... Фундаментальная черта характера хохла — индивидуализм, или махровый куркулизм... Только генетическим наличием "шила в определённом месте" объясняется тот факт, что после сооружения Транссибирской магистрали около 1,6 млн хохлов переехало на Дальний Восток (наличие "шила" объясняется остатком крючковатого поросячьего хвоста, который загнулся в результате мутации не в том направлении)...".

Ображаючи українців, автор викриває як свою розумову відсталість, так і ідеологічних замовників та тих, хто дав гроші на це видання. Будівничим нової "єдиної та неподільної" Росії зрозуміло, що без України їхня мрія залишається "трішкіним кафтаном". Геополітична Велика Росія без України не відбудеться. Хоча, треба визнати, за рахунок надексплуатації нафто- й газородовищ Півночі ще довго диктуватиме політичні та економічні умови своїм сусідам. І нам, Україні, зокрема. Самі винні.

Навряд чи варто коментувати. Пишу заради фіксування в інтернеті "бестселера". Може, комусь із дослідників етнопсихології та імперського реваншизму нададуться цитати. 

Автор "жжот" далі. Мовляв, що з тих "хохлів" узяти - подивіться хоча б на їхні прізвища: "В одному кримському селі проживають емігранти з України: Падалка, Безкішко, Нагнієнко, Тупиця, Дуля, Скотинюк, Залепа".

Далі йде розповідь про блискучого російського актора, який вчився в одному класі з українкою на прізвище Жопенко (мовляв, "чим вони там у Січі займалися"). Не готовий зробити припущення щодо етимології цього конкретного прізвища, якщо таке насправді існує, але тут є один невеликий нюанс: росіянин, який про цю "смешную фамилию" розповідав, сам носить високоінтелектуальне, треба розуміти, прізвище — Дуров. Лев Дуров. Отож.

Ця книжка стала "належною" відповіддю тим писанням вітчизняних літераторів, де всі здобутки цивілізації перенесені на український грунт. І приручення свійських тварин, і віднайдення колеса, і заснування Єрусалима, і навіть давньоукраїнське (а точніше — бойківське) походження Ісуса Христа. На початку 90-х таких статей і навіть книг виходили сотні, але й тепер, ніде правди діти, подібного змісту публікації часто друкуються в т. зв. "патріотичних", освітніх часописах. І навіть у парламентському "Голосі України", де доктор наук Валерій Бебик писав про Будду-українця…

Сумно, коли це все пишеться всерйоз з метою довести історичність і споконвічність буття українців "на своїй Богом даній землі".

Але буває і заради справді доброго гумору. Історик Олександр Дубина став автором однієї з гучних містифікацій. Свого часу він надіслав до журналу "Українська культура" нарис про галицьке походження першовідкривача Америки Колумба, який нібито родом з Коломиї. Стиль матеріалу, достовірність цитат і цифр не викликали недовіри в редакторів і нарис побачив світ. Підпис був ще той: Алехандро ду Бінья (писав, нагадаю пан Дубина). Наслідки публікації сенсаційної знахідки "португальця ду Бінья" невичерпні, десь і по сьогодні згадують про Колумба з Покуття: "Козацькому роду нема переводу"...

На жаль, рідше, ніж належить знаходять своїх критиків такі шедеври "новоукраїнської історії" — "трипільці — вони ж пеласги, лелеки — були предками не тільки народів Київської Русі, а й еллінів", "за 60 років перед Троянською війною пеласги прибули до своїх італійських родичів (етрусків) і познайомили їх зі своєю стародавньою абеткою", "українці замість "ф" вимовляють "хв" (Хведір, хвабрика), таке ж явище притаманне й мові етрусків".

Цілком серйозно друкуються тексти перекладів з фінікійської Джона (Івана) Стойка, де йдеться про те, що "близько 900 літ до Христа зі Праруси — Галичини в Італію прийшли племена русени, які мали своїм тотемом вовка. І нема чого дивуватися, що Рема і Ромула вигодувала жінка-вовчиця-русенка", а "на землях Сирії та Палестини проживала велика кількість українських племен, які створили понад 30 своїх державок".
Зв'язуватись із вигадливими фальсифікаторами професійні вчені не хочуть - хіба доктор історичних наук Леонід Залізняк видав кілька ґрунтовних публікацій на цю тему. Але ж і далі ходить зі статті в статтю - "В Бразилії знайдено камінь, на якому праукраїнською мовою витесані письмена, які науковці світу не можуть розшифрувати... Наші пращури, фінікійці, вели успішну торгівлю з державами Ацтеків, Інків, Ольмеків". 
Промовчала наука й про знахідку дивовижних племен "утів-укрів", які за кілька тисячоліть до Різдва Христового "дали ім'я нашій державі". Як стверджують аматори історії світу "по-українськи" - сильний був народ, культурний, дарма що глечика дірявого не залишив, папірчика якого-небудь зі згадкою про свою висококультурність.

У Росіян аналогічні проблеми. Очевидно, найвідомішим із фальсифікаторів історії вважають математика Анатолія Фоменка, який відкрив "скриньку Пандори", написавши свій бестселер "Нова хронологія Русі". За ним з'явились сотні послідовників, які розвивають тему "ніякої древньої Русі не було, її придумали в середні віки". 

Цілі полиці в російських книжкових магазинах займають книги кумикського історика Мурада Аджиєва, який стверджує, що вся російська культура насправді є половецькою. Особливо вражають аргументи про те, що на Русі молилися кипчацькою мовою аж до ХVIII століття, а "домашньою" мовою донських козаків вона була ще в XIX столітті.

Професійних істориків "гра в історію" за рецептами "академіків-фоменків" обурює. Але, за рідкісними винятками, вони мовчать. А якщо й розвінчують цікаві та красиві містифікації, то тільки у своїх наукових часописах, які народ не читає. А міфи живуть своїм життям...

Рівень шкільної освіти падає, преса жовтішає і, не дай Біг, оці іронічні рядки для когось виявляться відкриттям справжнього минулого:

"Через Греко-Палестину, Пряча в ладан ятаган, Делал хадж на Украину Римский папа Чингисхан".

Фраза. "В пути по русскому Крыму — тишина и полный порядок, далее, на станциях Мелитополь і Запорожье, вагон заполняется хрюкающей пукающей толпой, пахнущей различными продуктами, в основном украденными у того же самого самостийного государства...".