Християнська любов чи хрестовий похід?

Серед інших недоліків російських парламентарів ніколи не було довго думати перед тим, як щось сказати. Необтяжений цією вадою і Сергій Гаврилов, який міг би успішно займатися фізичною працею, але волею злого року очолює думський комітет з питань власності та координує міжфракційну депутатську групу із захисту християнських цінностей.

З типовим для РПЦ підходом вважати християнськими лише матеріальні цінності, громадянин Гаврилов висловився про те, що в контексті нинішнього загострення відносин Росії з Туреччиною "российская сторона считает возможным вспомнить о находящейся в Турции, в Стамбуле, древнейшей святыни всего христианского мира - Святой Софии Константинопольской (Айя-Софья) - древнего византийского собора, с историей которого связана история Вселенской христианской церкви. Мы ожидаем от турецкой стороны дружественного шага - возвращения Собора Константинопольской Софии христианской церкви".

Чи то з типовим московським лукавством, чи то через незнання наш персонаж щоправда не зазначив, якій з християнській церков, на йому думку, уряд Туреччини мав би повернути "дрєвнєйшую святыню". Нібито іншої християнської церкви, ніж Вселенський Патріархат, в Стамбулі і немає. Але російське лукавство безмежне.

Декларуючи позірне піклування про християнські цінності, Росія, словами глибоко православного думського Поліграфа Шарікова, фактично провокує серйозні ускладнення між мініатюрною християнською меншиною Туреччини та мусульманською більшістю цієї держави.

Справа в тому, що згідно з рішенням засновника і першого лідера Турецької держави Кемаля Ататюрка та Кабінету Міністрів ТР, Свята Софія є музеєм. Та не простим, а "восьмим чудом світу", одним з найвідвідуваніших музеїв світу, який разом з іншими архітектурними перлинами історичного центру Стамбулу занесений до переліку пам'яток ЮНЕСКО. Самого лише зазначеного статусу Святої Софії достатньо, щоб зрозуміти абсурдність лепету російських слуг народу про передачу музею якійсь із християнських церков.

Так, Свята Софія була не просто християнським, але і патріаршим храмом 916 років. Після цього 482 роки Свята Софія була мечеттю. Не будемо зараз вдаватися в глибину та трагічність історичних причин та пояснень, але факт сьогодення полягає у тому, що паства Вселенського Патріархату в Стамбулі складає близько 2000 вірян (при населенні міста понад 14 млн мешканців та загальній кількості населення Туреччини понад 70 млн чоловік).

Питання навіть не у фізичній спроможності такої нечисленної православної християнської громади утримувати пам'ятку і храм таких масштабів. Проблема полягає у політичних наслідках гіпотетичного рішення про передачу Святої Софії християнській спільноті.

Справа в тому, що кожен турецький уряд вимушений відповідати на чисельні та наполегливі вимоги "мусульманської громади" знову перетворити Святу Софію на культову споруду – мечеть. І статус музею з посиланням на рішення найвищого авторитету Республіки – Кемаля Ататюрка – часто є найважливішим аргументом проти таких вимог. Уряд Р.Ердогана під приводом стримування радикалів дозволив навіть використовувати мінарети Святої Софії для трансляції азану (спів муедзина, який є закликом до молитви у мусульман, а серед немусульманської спільноти часто помилково сприймається як сама молитва).

Неважко передбачити, що передача Святої Софії християнській громаді викличе таку реакцію мусульманської спільноти, коли забезпечити безпеку і самого храму, і християн буде вже неможливо.

Не важко передбачити, що передача Святої Софії християнській громаді викличе таку реакцію мусульманської спільноти, коли забезпечити безпеку і самого храму, і християн буде вже неможливо. Розуміє це і сам Вселенський Патріарх, якому, якщо вже керуватися поняттями історичної справедливості, і мала би теоретично за російським клопотанням бути передана Свята Софія. Тому, як мені достеменно відомо, Патріарх Варфоломій виявляє неабияку стриманість у випадках, коли мова заходить про Святу Софію. Зокрема, свого часу він навіть відмовився благословити ідею одного з українських президентів провести у приміщенні музею Святої Софії виставку монет, присвячену річниці хрещення Русі. Не просто відмовився, але і передав, що не прийде на цю виставку навіть за фантастичної ситуації, що дозвіл на її проведення надасть турецька влада. Звичайно, патріарх турбувався за безпеку своєї пастви і своєї Церкви.

Але чи є турбота про єдиновірних братів мотивом поведінки хранителя християнських цінностей російського законодавчого органу Гаврилова?

Насправді Вселенський Патріархат і християнська громада Туреччини мають низку складних проблем. Ситуація полягає в тому, що після заснування Турецької Республіки влада цієї країни ніколи не визнавала юридичний статус Вселенського Патріархату. Навіть у перекладі з турецької мови його назва звучить як Римський Патріархат. Турецька влада вважає Вселенського Патріарха лише лідером грецької етнічної меншини і створює перешкоди у його діяльності саме у статусі вселенського православного лідера. Серед іншого під різними приводами турецька влада припинила діяльність духовної семінарії Вселенського Патріархату, розташованої на Принцевих островах у Мармуровому морі в акваторії Стамбулу.

Про ці та інші важливі проблеми, які ставлять Вселенський Патріархат на межі виживання, добре знають лідери США, Канади, Німеччини та інших країни, які постійно порушують перед турецькою владою питання Вселенського Патріархату і закликають вирішити існуючі застарілі проблеми. Можна додати, що впродовж останніх років навіть українська влада набралась мужності та далекоглядності виступити на захист інтересів Вселенського Патріархату у діалозі з вищим політичним керівництвом Туреччини (потрібно віддати належне Миколі Азарову, який вперше наважився на цей крок в якості прем'єр-міністра України).

Не робить цього лише Росія. Політика Москви сторіччями зводилась до спроб руками османських султанів чи світської влади Туреччини знищити Вселенський Патріархат. Іноді робилось це і своїми руками (недаремно двоє Вселенських Патріархів померли в Україні, повертаючись після "прохань про милостиню" з Москви). Таким чином РПЦ бачила вирішення питань власного статусу у православному світі. Москві далеко не вперше спекулювати на проблемах християн і Вселенського Патріархату або навіть навмисне створювати їх. Власне, завдяки такій політиці і виник Московський Патріархат.

Пізніше претензії Москви на заступництво за православних в Османській імперії стало приводом для безславно програної Росією Кримської війни 1853-1856 років.

Заяви депутата Гаврилова є черговим етапом гібридної війни під прикриттям патріарха Кирила.

І чи не виявиться так, що дурна балаканина маловідомого і ще менш кому потрібного захисника православ'я Гаврилова є ніщо інше, як спланована провокація, покликана призвести до загострення міжконфесійної ситуації в Туреччині, яка пізніше буде використана як привід для вторгнення, агресії, гуманітарної операції (чи що там ще вигадає Генштаб МО РФ для прикриття війни)?

Щоб це не виглядало теорією змови чи перебільшенням, рекомендую пригадати з'ясований вже після анексії Криму факт, що Гіркін-Стрєлков перебував в Криму у січні 2014 року у складі делегації, до якої входили депутати Держдуми РФ, яка супроводжувала православну святиню – Дари Волхвів. І це була далеко не перша поїздка Гіркіна до України в складі російських православних делегацій.

Немає найменших сумнівів, що заяви депутата Гаврилова є черговим етапом гібридної війни під прикриттям патріарха Кирила. Такі вони, сучасні хрестоносці – хранителі православних цінностей, амуніції та набоїв.

І тут вже слід задуматися Турецькій Республіці. Українська практика свідчить, що росіяни не пробачають супротивникові помилку – не помітити початок збройної агресії у формі гібридної війни.

Реагувати чим Туреччина має. Ну, ось хоч би стаття 21 Конвенції Монтрьо передбачає, що у випадку загрози війни Турецька Республіка має право заборонити прохід Чорноморськими протоками державі-агресору. Такий хід, серед іншого, означав би створення серйозних проблем для забезпечення життєдіяльності російського військового контингенту в Сирії.

Тому, якщо Туреччина хоче спокою і стабільності, потрібно не шукати способи замирення з Росією за правомірно знищений російський бомбардувальник, а вчасно зрозуміти: Росія розпочала проти Туреччини новий хрестовий похід. Звичайно ж – під приводом християнської любові Гаврилова.