Якщо потраплю в полон, намагатимусь себе вбити

У першій частині інтерв'ю командир полку "Донбас", а віднедавна і кандидат у депутати Семен Семенченко розповів, чому йому подобається воювати, за що він виганяв бійців і як родичі дружини підтримують "ДНР".

Сьогодні про те, що для Семенченко найважче на війні, чого він боїться, чому вирішив йти в політику і як пив кефір з президентом.

- Семен, от якщо припустити, що я - чоловік, і мені прийшла повістка. Я можу служити у вас або в будь-якому іншому добровольчому батальйоні?

- У нас черга 5000 людей.

- А жінок берете?

- Так, у нас є жінки. Є, правда, такі, про яких особисто я шкодую, що взяв. Другий батальйон відрізняється від першого, як небо і земля. Перший я набирав особисто. У другій був масовий набір. І жінки були, через яких чоловіки влаштовували бійки. Шлюбні танці.

- Чим жінки займаються?

- Розвідка, медики.

- Як відбувається ротація?

- У нас просто: я віддаю перепустку, у нас батальйон бойовий. Ми зробили більше, ніж будь-яка інша частина. Ми заслужили право відпочивати, коли захочемо.

- Що ви думаєте про розформування батальйонів?

- Якщо буде наказ про розформування "Донбасу", ми знайдемо іншу форму діяльності. Партизанити будемо.

- Що найважче на війні?

- Страшно давати наказ, особливо коли стоїш перед строєм і викликаєш добровольців, важко давати наказ іти в атаку. Я намагався для себе компенсувати це тим, що йшов разом з бійцями. Іншим компенсувати не можу.

- У живу людину стріляти страшно?

- Ні. Тому що гарячка бою, тому що ці люди стріляють в нас, я бачив, як створювався цей рух. Я не знаю, скільки людей я вбив, ніколи не рахував. Але знаю, скількох врятував. Вдячний тим, хто підняв свій зад, купили літаки, і точність артилерійського вогню зросла. Ми бачили, куди стріляємо. Не попадали по житловим будинкам, всяке буває на війні. А потрапляли в ціль. І для мене головне - ось це. А скільки людей ми відправили на той світ - я не знаю, як відповісти на це питання. Мене не мучать кошмари. Я вважаю, що виконую свій обов'язок.

Не знаю, скількох людей я вбив, але знаю, скількох врятував

- Є щось, чого ви боїтеся?

- Смерті по дурості. У туалеті зі спущеними штанами. Безглуздість смерті, коли боєць вийшов покурити на двір або коли мій заступник вийшов без бронежилета оглядати ворота, тому що побачив там вибухівку, і його застрелив снайпер. Ось ця безглуздість і буденність смерті - вона найстрашніша. Смерть у гарячці - не найгірший спосіб. Це набагато краще за смерть у старості та немічності. Для чоловіка.

- Ви знаєте, що будете робити, якщо потрапите в полон?

- Я намагатимусь себе вбити. Але не буду говорити як, є перевірений і хороший спосіб. Я просто розумію, що там зі мною буде, я цього не хочу. А так гранату постійно з собою носив. Спочатку Ф1, потім побоявся Б-га і став носити РГД. Тому що Ф1 на 200 метрів б'є.

- У вас є мрія? Що ви будете робити після війни?

- Хочу створити нормальну армію або спецслужби. Щоб було нормальне. І на Кубу хочу з'їздити, поки не помер Кастро.

- Як ви війну в собі збираєтеся закінчувати?

- Ніяк, вона у мене кожного дня. Я коли в лікарню потрапив, лежав нерухомо, мене трусило, бо тоді Іловайськ був. Я не розумію нахабства цих ублюдків, які кажуть, що ми самі винні. У Іловайськ повинно було прийти підкріплення, ми помітили, що там було близько тисячі ЗСУшников. Вони потім з'явилися, їх ніхто не пускав. У мене серцевий напад був. Хочеться бігти кудись, а тебе накололи. Війна в собі не закінчується.

- А з владою як спільну мову знайшли?

- Мені запропонували: або в Нацгвардію йти, або нас розганяють. А ми до цього ще в Маріуполі були, Карлівка була пізніше. Ми з батальйоном "Азов" були дуже затребувані, тому що ніхто не хотів взагалі нічого робити з армії, а ми готові були. Між цим були ще Новоселівка і ми охороняли вибори президента. "Донбас" перебуває на офіційному обліку Нацгвардії. Але починаючи з їжі і закінчуючи брониками - все самі, нам ні копійки не виділяли.

- Як часто ви з Порошенком спілкуєтеся?

- Ну, де президент, а де я.

- А мені казали, що ви кефір з ним пили.

- Ми ходили з іншими комбатами. Він запитав: чай, кава? Ми запитали, а що ще є. Каже: кефір. Ми випили всі по кефіру. Нормально. Нечасто спілкуюся. Був по службі три рази.

- Як ви ставитеся до амністії?

- Не продуманий механізм, як відрізняти забруднених кров'ю від не забруднених. Це раз. Друге. Ми їх пробачили, хоча я не розумію, чому. А вони нас? Пробачили? Хоча я не розумію, за що нас треба пробачати. Вони ж там ще думають, що треба йти на Київ. Вони перебувають під постійним пресингом ТБ. Далі. У них працюватимуть свої прокуратура, суди, міліція. Ми просто втратили монополію на владу. І втратили важелі зараз. Як на мене, це дивно, а якщо серйозно - неправильно. Це повна здача позицій. Я не бачу причин, з яких необхідно це робити. Ми не в тій ситуації, коли нам нічим захищатися, озброювати народ. Є ціна, яку не можна платити. Є те, чим можна платити за мир. Є те, чим платити не можна.

- А чим можна?

- Можна заплатити перемир'ям. Ненадовго. Можна вести переговори, а паралельно посилювати армію і спецслужби. Впроваджувати територіальні загони оборони, коли в разі чого кожен може взяти зброю в своїх областях. Викроїти час, щоб здійснювати цю торгівлю. Можна домовитися, щоб вони виїхали на територію Росії. Можна домовитися, щоб ті, хто не здійснював злочинів, були звільнені від відповідальності за умови наявності доказів. Але якщо ми як держава назвали цих людей терористами, якщо ми підняли велику кількість людей, які билися, то як ми можемо всім оголосити амністію? Це повна і необґрунтована здача позицій. Звичайно, я розумію, що у президента, можливо, є інформація, якої немає у мене, але я бачу, що в тих областях, які мені доступні, це перемир'я ніяк не використовується.

- Ким ви себе зараз більше відчуваєте - комбатом чи політиком?

- Політиком.

- Давно?

- Кілька тижнів. Я довго думав і шукав відповідь на питання, чи варто йти у Верховну Раду. Було дуже багато зустрічей. Наприклад, з нашими бійцями, з людьми з різних політичних таборів. Бійці сказали - треба йти. Щоб змінювати. Я спілкувався з Нобелівським лауреатом по економіці, він приїжджав до нас у Київ.

- Прізвище?

Є те, чим можна платити за мир. Є те, чим платити не можна

- Не пам'ятаю. Після розмови він сказав, що ми воюємо не з причиною, а з наслідком. Я зрозумів, що від початку ми завжди ставили політичні завдання. Коли кажуть, що ми піаримося, можливо, для військових це погано. Піар це що? Зв'язок з громадськістю. Ми як отримали її в березні, так і не втрачали. Тому до нас йшли люди, нам довіряли, не отримавши ні копійки, ми отримали каски, броники, спілкувалися з волонтерами. "Донбас" - структура, яка є предметом основних моїх турбот. Я кожен день займаюсь питанням полонених, поранених, набором нових бійців. У нас є зброя, тому що захищати Батьківщину, окрім нас, було нікому. І зараз "Донбас" - найбільш здібна група. Себе я відчуваю більше командиром батальйону. Але не армійського батальйону, де людина повинна носити автомат і мовчати, йому відривають ноги, він розуміє всю злочинність наказу, і мовчить. Він бачить, як крадуть, і мовчить.

- Хвилиночку. Якщо ви політик - знімайте камуфляж, вдягайте костюм, якщо ви комбат - ваше місце з батальйоном.

- А хто встановив ці правила? Ви, ще хтось?

- А як ви будете керувати батальйоном з Верховної Ради? Телефоном?

- Так, і дуже просто.

- А це чесно, як ви вважаєте? От якщо ви будете народним депутатом працювати, я, як виборець, хочу, щоб ви та інші присвячували себе виключно роботі у ВР. Це чесно.

- А коли я не був оформлений і керував батальйоном? А як батальйон існував поза Нацгвардією, коли ми взяли до рук зброю і не були оформлені, це було чесно? Якщо потрібно, щоб хтось був офіційно командиром батальйону, він буде. Точно так само існують координатори, а не командири, я не збираюся залишати захист Батьківщини. Я не розумію, чому з мандатом у кишені не можна це робити.

- Ще раз. Тому що ви повинні ходити на роботу, ваша робота - можливо, у Верховній Раді. Ви будете жити за мій рахунок, я податки плачу.

- Якщо буде необхідно захищати Батьківщину, я буду там, де потрібніший, а не шукати можливість поєднати. Не знайду можливість - покладу мандат і піду. Батальйон "Донбас" - це символ, але це тактична, не стратегічна одиниця. І коли мова йде про котли, як в Іловайську, ми стикаємося з речами, на які не можемо вплинути на цьому рівні. Бо існує така система, систему треба міняти. А для цього треба туди, де рішення приймаються.

- Якби ми були наполегливіші з Кримом, був би Донбас, як думаєте?

- Ні, тому що це, як правило "трьох "так" у НЛП - три "так", і далі він згоден на більше "так". Крим - це спосіб за потурання держави захопити українську територію. Тоді розповідали, що санкціями задавимо, і Крим буде наш. Тому перше "так" пройшло дуже легко. І там дійсно велика кількість людей за Росію, 50 на 50. Якби не було прецеденту і казкової легкості, з якою ми віддали Крим, то не було б нічого. А на Донбасі пішов опір. Ну, і методи придушення опору були більш витончені.

Інформаційну війну ми не ведемо, ми забули про неї. Через це Донбас, про який ніхто в Росії не говорив, в такому стані. Якщо говоримо про Донбас, де 60% українці, де реально більша частина людей не підтримує цей шабаш, це несправедливо і незаконно - віддавати. Якщо чоловік йде і бачить, як б'ють жінку, на його очах б'ють слабшого, він не повинен змовчати і пройти повз - це аксіома. Те, що відбувається на Донбасі, це побиття слабких людей.

Розмовляла кореспондент ТСН Наталка Пісня