Ті, що прийшли після Наполеона

У 1838 році корнет Лейб-гвардії Гусарського Його Величності полку, 24-річний Михайло Лермонтов, писав передчасну епітафію своєму поколінню:

Печально я гляжу на наше поколенье!

Его грядущее — иль пусто, иль темно,

Меж тем, под бременем познанья и сомненья,

В бездействии состарится оно.

Богаты мы, едва из колыбели,

Ошибками отцов и поздним их умом,

И жизнь уж нас томит, как ровный путь без цели,

Как пир на празднике чужом.

К добру и злу постыдно равнодушны,

В начале поприща мы вянем без борьбы;

Перед опасностью позорно-малодушны,

И перед властию — презренные рабы.

Тоді, у 1838 році, здавалося, що весь світ ув'яз у нескінченних балах, салонних розмовах, романтичних творах. Героїчна епоха залишилася у минулому – у розповідях ветеранів, у батальних полотнах, у спогадах очевидців, у мемуарах та літературних творах. У армії служба тривала 25 років – корнет Лермонтов міг застати тих, котрі пам'ятали Вітчизняну війну 1812 року і похід на Париж. "Богатирі – не ви", - докоряв поколінню Лермонтова герой вірша "Бородіно". Комплекс невикористаної енергії, нездійснених подвигів, жага творчості і перетворень – на фоні стабільної і спокійної епохи – стали головними мотивуючими факторами цього покоління.

Покоління, яке росло на розмовах старших – про повстання декабристів, про Польське повстання 1830 року, про французьку "Революцію Лафайєта" і утворення Бельгії, про революцію Болівара у Південній Америці, про смерть Наполеона у вигнанні, про грецьку революцію та загибель лорда Байрона. Покоління, яке відкинуло Вальтера Скотта і не плакало над "Стражданнями юного Вертера" - натомість віддавало перевагу Стендалю і "Паломництву Чайльд Гарольда". Покоління, яке першим оцінило Гегеля вище, аніж Канта, і намагалося дивитися на світ крізь призму гегелівських окулярів та його діалектичного ідеалізму. Покоління, яке мало пристрасть до дуелей і гри у карти. Покоління, яке, не маючи можливості жертвувати життям ради високої мети, придумало гру у Високу Мету і у Високі Цілі.

Ви ніколи не задумувалися про імена тих, хто були ровесниками Лермонтова? Тих, хто народилися у 1813 – 1818 роках? Ровесниками Лермонтова були Герцен і Огарьов (різниця у рік не відіграє важливу роль, якщо мова йде про покоління), Тарас Шевченко, Михайло Бакунін, Іван Тургенєв. У Європі – Бісмарк, К'єркегор, Вагнер, Верді, Маркс. Лермонтов не намагався стимулювати когось до дії – він просто відтворив занепадницькі настрої покоління, яке не бачило жодного варіанту для того, аби якось вийти за рамки існуючих систем.

А тогочасна Європа дійсно являла собою стабільну систему. Епоха Миколи Першого у Росії, епоха Меттерніха у Австрії, епоха Гогенцолернів у Пруссії, епоха Ганноверської династії у Британії, епоха реставрованих Бурбонів у Франції… Система, створена після Віденської конференції 1815 року, здавалася непорушною, війни – непотрібними, революції – неможливими. Золотий вік!

У 1838 році, коли Лермонтов писав характеристику свого покоління, на британський престол зійшла юна королева Вікторія. Її молодість була справжнім викликом старій системі. За рік до її сходження на престол іспанська королева-дитина Ізабелла ІІ погодилася на конституційне обмеження королівської влади у Іспанії. Юний король Обох Сицилій Фердинанд ІІ пообіцяв провести ліберальні реформи і навіть намагався змінити систему. Здавалося, що молоді монархи можуть принести реальні зміни, а справа у заскорузлих і консервативних володарях, трухлявих пеньках Європи: французькому королю, Луї-Філіппу Орлеанському було 65 років, пруському королю Фрідріху Вільгельму ІІІ – 68 років, Вільгельму IV, королю Британії, якому наслідувала Вікторія, був 71 рік, Карлу XIV Юхану, королю Швеції і колишньому наполеонівському маршалу, було 72 роки. Хоча реально справа була не у віці монархів: у 1838 році Миколі І було 42 роки, австрійському імператору Фердинанду – 45, савойському герцогу Карлу-Альберту – 40. І вони були не меншими консерваторами, ніж король Франції.

У 1838 році, коли Лермонтов писав свою "Думу", майбутній анархіст Бакунін на сторінках журналу "Московский обозреватель" писав: "Примирення з дійсністю у всіх відношеннях і всіх сферах життя є велике завдання нашого часу". Це вже потім він стане одним із стовпів лівого руху Європи, батьком анархізму і одним із вождів Паризької Комуни та Першого Інтернаціоналу. Це потім він викликатиме на дуель Маркса і вважатиметься найнебезпечнішим ворогом усіх монархій – навіть більш небезпечним, ніж Гарібальді. Тоді він ще був дуже лояльним щодо влади.

У 1838 році у Петербурзі було розіграно у лотерею портрет Василя Жуковського роботи Карла Брюллова і за виручені гроші викуплено із кріпосної залежності у колишнього ад'ютанта принца Олександра Вюртенберзького, поміщика Павла Енгельгардта, художника Тараса Шевченка. Цікавий, але ні до чого не зобов'язуючий факт: у день, коли Шевченкові дали грамоту про звільнення з кріпацтва, у Франції помер Талейран… Шевченко одразу ж включається у петербурзький мейнстрім і намагається слідувати духу часу і моді: він отримує великі гонорари, п'є ром, курить сигари, носить рукавички, які коштують стільки ж, скільки хата його сестри, і запоєм читає книги і газети. Він захоплюється поезією і містикою. Йому 24 роки. Слава і поневіряння – у майбутньому.

У 1838 році Ріхард Вагнер – нікому не відомий композитор – одружується з Мінною Планер і та намагається змусити чоловіка заробляти гроші якимось ремеслом, а не творчістю. Це вже потім Вагнер стане чи не найбільшим німецьким композитором, натхненником як найвеличніших, так і найбільш ницих сторінок у новітній німецькій історії, кумиром Людовіка Баварського, Вільгельма ІІ, Гітлера, Аденауера і Гротеволя. Це вже потім для нього буде збудовано замок Нойшванштайн – найбільш загадковий і найпрекрасніший альпійський замок, у якому Вагнерові не судилося пожити.

У 1838 році 23-річний Отто Бісмарк бере участь у дуелі, з якої виходить переможцем. Під час пиятики, влаштованої з цієї нагоди, викидає порожню пляшку у вікно і потрапляє у голову послу Сполучених Штатів у Берліні. Щоправда, швидко зорієнтувався і викликаній поліції повідомив, що з друзями святкує День незалежності США (справа мала місце 4 липня). Як результат – посол додав грошей на випивку. Також Бісмарк їздить по Європі у товаристві чарівної англійки Ізабелли Лорейн-Сміт (взявши восьмиденну відпустку, Бісмарк вирішив не повертатися на службу – ну її, ту службу!). Врешті решт, він повертається у свій маєток і вирішує жити життям простого поміщика. Це вже потім він стане батьком Німеччини і залізним Канцлером – одним із найвизначніших політиків і дипломатів ЧШЧ століття.

У 1838 році молодий учитель Музики Джузеппе Верді переживає особисту драму: цього року помирають двоє його дітей – щойно народжений Іціліо Романо та донька Марія Луїза, якій ледве виповнився рік. Невдовзі помре від енцефаліту і кохана дружина Верді, Маргарита. У цей час – час втрат – композитор пише опери "Оберто" і "Король на день", а за три роки справжню славу принесе йому опера "Набукко".

У 1838 році 25-річний кавалергард Жорж Дантес, висланий із Росії за участь у дуелі з поетом Олександром Пушкіним, оселяється у ельзаському містечку Сульц-о-Рен, часто навідується у Париж і навіть починає думати про політичну кар'єру. Це потім – через десять років – зійде його політична зірка, він стане парламентарем, відомим консерватором, дипломатом, якому будуть доручати найделікатніші справи Наполеон ІІІ, Александр Валевський та Жюль Греві, і навіть сенатором Франції.

У 1838 році 20-річний Іван Тургенєв їде навчатися у Німеччину і ледве не гине під час катастрофи: корабель потонув, але, на щастя, поруч з берегом. Цього ж року Тургенєв публікує у журналі "Современник" свого першого вірша – "Вечір". Це потім будуть романи, які принесуть йому славу, непорозуміння з критиками, еміграція у Францію, дружба з братами Гонкурами, роман з Поліною Віардо – при байдужому спогляданні її чоловіка…

У 1838 році 20-річний студент Берлінського університету Карл Генріх Маркс одружився з Женні фон Вестфаллен. Хоча він вчиться на юриста, в душі прагне стати філософом і журналістом. Це вже потім до нього прийдуть слава, послідовники. Потім будуть "Маніфест Комуністичної партії", "Капітал", дружба з Енгельсом, імідж гуру соціалізму. Один із його ровесників, Бакунін, намагатиметься вбити Маркса. Інший, Бісмарк, скаже: "Цей бухгалтер ще змусить поплакати всю Європу".

…У 1838 році їм усім було по 20 – 25 років. Юнацький максималізм змушував думати про те, що життя вже прожито і у цьому житті не знайшлося місця для подвигів.

…Лермонтов загинув через три роки – на дуелі. На тій дуелі, яку сам же і затіяв. Його ж покоління залишило просто велетенський слід у історії Європи і світу у ХІХ столітті.

До чого всі ці мої роздуми? Просто дивлюся на сучасну молодь – тих, кому сьогодні 20 – 25. Розбалансованість, невіра у власні сили, нерозуміння своєї місії. Скепсис і цинізм як ознака доброго тону. Вони не народилися у час руйнування великих державних систем та краху ідеологій – вони народилися і після падіння Берлінської Стіни, і після розвалу СРСР та Югославії, і після краху комунізму на 1/6 суші. Вони не знають, що таке війни. Вони не розуміють, як можна захоплюватися багатьма тими речами, які для нас вважаються класикою – і створюють свою систему цінностей, систему знаків, систему розпізнавання "свій – чужий".

Вони живуть у відносно стабільному світі у доволі стабільній державі. Ця держава може подобатися чи ні, вона може бути недостатньо розвинутою – але її не стрясають конфлікти та громадянські війни. Протестні настрої – латентні. На вулиці виходять фанатики або маргінали. Або авантюристи.

Їх ровесники живуть у більш ситих та спокійних суспільствах, при цьому так само не відчуваючи майбутнє. Хтось погоджується із Фукуямою і говорить, що це – просто кінець історії. Хтось намагається втекти від цієї дійсності – у Латвії майже 60% молодих людей хочуть емігрувати з країни. Хтось вдається в крайнощі і марить тероризмом. Хтось курить драп чи сідає на наркотики. Хтось пише незрозумілі тексти і слухає не менш незрозумілу музику, впадаючи у транс від звуків. Хтось пробиває собі шлях у бізнес. При цьому існує підсвідоме відчуття тимчасовості і незрозумілості.

В цих умовах легко впасти у велику соціальну хандру. Партії і політики не сприймають молодь всерйоз. Їх потенціал не використовується. Вони іноді не можуть з упевненістю сказати, чого вони прагнуть у цьому житті.

Але я вірю: саме у такі часи – після великих потрясінь і в часи стабільного затишшя – формуються майбутні революціонери. Шевченко, Герцен, Огарьов, Бакунін, Маркс, Верді, К'єркегор, Бісмарк – усі вони стали свого роду революціонерами, суттєво вплинувши на епоху і змінивши епоху. Кожен із них став епохою в епосі. Кожен із них став представником пост наполеонівської доби, перекинувши місток у нову епоху, в нову дійсність, заповнивши собою практично все XIX століття.

Лермонтов був не правий, сказавши про своє покоління:

Толпой угрюмою и скоро позабытой,

Над миром мы пройдем без шума и следа,

Не бросивши векам ни мысли плодовитой,

Ни гением начатого труда.

Він помилився. Тим більше – я переконаний – ці слова не можна адресувати нинішньому поколінню молодих. Будь-який суспільний каталізатор (такий, яким стали для описаного вище покоління події 1848 року у Європі) може пробудити енергію найкращих представників нинішнього покоління молодих і змусить працювати її з силою енергії розщепленого атому, змінюючи світ і спосіб мислення, змінюючи країну та дійсність.

Чекати залишилося недовго – яких років десять. А може, й менше.