Беззахисний Слов'янськ
Найгарячішу точку на карті України від сепаратистів охороняють ті, хто вчора воював із євромайданівцями. Стояти до кінця ні вони, ні місцеві силовики не готові.
Олександр Загородний / © ТСН.ua
Блокпост біля села Черкаське. Серед поля. Український. До буремного Слов'янська кілометрів 25. Тут несуть службу бійці Національної гвардії, кілька десантників та пара міліціонерів. На дорозі бетонні блоки та два БМД – один на дорозі, інший закопаний у донецький чорнозем на узбіччі.
Все стандартно – міліціонери зупиняють усі автомобілі, перевіряють вантаж, зазирають у багажники та кузови. Все за інструкцією, але без вогника. Відчутно, що ці хлопці втомлені та виснажені. Нас, журналістів, зустрічають спочатку неприязно, мовляв, пишете всяке, але згодом зав'язується розмова.
Кажуть, найближчий пост сепаратистів кілометрів за 18 звідси. На запитання "чому не підходите ближче?" стинають плечима – нема наказу. Говоримо про політику, про останні події в країні. Гвардійці зізнаються, ще донедавна вони були ВВшниками –"Внутрішніми військами", днями керівництво попросило відпороти з рукавів шеврони – так вони і перетворилися на гвардійців. Хлопці зізнаються, уже 5 місяців не були вдома. Три місяці воювали з євромайданівцями та "Правим сектором" у Києві, потім їх перекинули у Донецьк, а тепер ось тут, під Слов'янськом.
Одне з перших запитань до нас - скільки журналістам платять за роботу у Слов'янську. Не дочекавшись відповіді, одразу ж говорять про свою зарплатню – що вона від 1800 гривень, а форму останній раз видавали у 2004 році. Це, мабуть, таки правда, на молоденькому гвардійцеві штани висять як мішок, коліна протерті, матня зашита чорними нитками косо-криво, певно сам шив. Кажуть, добре хоч автомати не доводиться купувати.
Нашу мляву розмову перериває вантажівка, яка їде з боку Слов'янська. Гвардієць за звичкою знімає свій "Калаш" із запобіжника і йде перевіряти машину. За кілька хвилин повертається з двома пляшками води та пачкою соняшникового насіння. Каже, якби не місцеві, вони б уже померли з голоду. Одну з пляшок вже по-товариськи пропонують нам.
Ми їдемо у бік Слов'янська з чітким переконанням - ці хлопці звільняти місто від бандитів не будуть. Та й навряд чи оборонятимуть цей блокпост, якщо ті прийдуть до них.
Так само не готова ловити бандитів і місцева міліція - військові скаржаться, що місцеві ДАІшники під час маршу колони часто просто зникали у якомусь селі. Тому зараз поблизу Слов'янська їздять міліцейські автівки з київськими номерами.
Мету антитерористичної операції не розуміють навіть офіцери, вони встановлюють блокпости один за одним далеко від захопленого Слов'янська. Час від часу відбивають барикади у сепаратистів, але за якусь годину відступають. Антитерористичною операцією керують з кількох центрів і це відчувається.
Тим часом мешканці Слов'янська запитують у нас, журналістів, коли вже все це скінчиться? Невже армія, СБУ та міліція не можуть вигнати з міста купку бандитів, щоб у колись такому спокійному місті все стало по-старому? Певно можуть, та напевно можуть. Але чи хочуть?