Блакитна кров свободи слова

Ми живемо в час підміненої реальності. Російсько-українська війна дуже добре унаочнює, наскільки дійсність може бути далека від тієї телевізійної проекції подій, що демонструються громадянам. Кожен українець на власні очі переконався, що в РФ показуються дзеркально обернена картинка війни, в якій оборонці зображені карателями, а диверсанти – ополченцями.

Поза тим, подібне обернено дзеркальне висвітлення часто можна зустріти і в українському інформаційному просторі. Мова не про війну, а про політичні події, зав'язані на грошах. Ось днями випадково увімкнув одне з великих ток-шоу країни. Там обговорювали походеньки одного бравого вояка, практично Швейка. Лібрето досить просте: отой Швейк, чи назвімо його якось по-українськи, наприклад, Рудик (хоча можна і Лисак), поїхав на Дніпропетровщину роздавати воякам АТО землю, бо він же голова Державного земельного агентства. Потім з доброго дива за цю благодійність викрали його якісь лихі хлопці, до кінця не зрозуміло які, але тримали в підвалі облдержадміністрації і влаштували йому чисте гуантанамо, бо навіть мішок на голову одягали.

У ток-шоу брали участь поважні політтехнологи, і більшість із них так само поважно кивали, мовляв, пане Рудик, проти вас вчинено злочин. А у мене, як кажуть у приміських електричках, розрив шаблону. Це ж той самий Рудик, який керує найкорумпованішим відомством українського уряду - Держземагенством. І до Дніпропетровська він приїхав, аби призначити людину регіоналів, корумпованого чиновника з Кривого Рогу на обласне управління земельних ресурсів. Цю кандидатуру Рудик лобіював декілька місяців поспіль, але ніяк не міг отримати погодження Дніпровської ОДА, і в результаті привів місцевого держиморду без усіляких погоджень, бо, очевидно, лічильник зобов'язань уже тІкав.

У країні війна, люди скидаються по 5 грн на забезпечення армії, всім селом купують новобранцям бронежилети та кевларові каски, а функціонер від "Свободи" Сергій Рудик з усіх сил намагається призначити на Дніпропетровщину корумпованого чиновника, засвіченого на близькості до команди Януковича. У будь-якому іншому демократичному суспільстві такого бівалентного "націоналіста" давно б четвертували, партію піддали б анафемі. Тому дніпропетровське "гуантанамо" йому не лише можна, але й треба було б прописати, - якщо інших "заходів впливу" немає, якщо людина втратила совість і готова адаптувати під свій політичний бренд представників знаменитої Сім'ї чи наближеної до неї партії.

Так ось, розрив шаблону відбувся тому, що людину треба піддати негайній люстрації, а потім – судити. Однак з ТВ-шоу цей бравий вояк вийшов героєм, тому що так була побудована режисура, специфічним чином підбиралися запитання, аби глядач автоматично записав Рудика в пантеон героїв, і навіть не знав, що це політичний заробітчанин, який встиг "зачекінитися" у багатьох знакових місцях, - починаючи від "Пори" Каськіва і завершуючи "молодою командою Черновецького", - заступником Льоні Космоса він пробув цілих три роки, а значить вже напевно - кришталево чесна людина. І ще: особисто Леонід Данилович Кучма дарував йому орден "За заслуги", одним словом – "свободівець" вищої категорії.

Ще одна-дві таких телевізійних програми, і бравий солдат Черновецького-Каськіва та "Пупса" стане політиком національного рівня, а люди ставитимуться до нього із шаленою довірою.

В Україні силами пропаганди виплекано пантеон фальшивих героїв. Приклад з Рудиком – найсвіжіший, але не найяскравіший. Виросла ціла плеяда "телевізійних політиків", рейтинг яких прямо пропорційний числу появ у різних там "лайвах", "свободах", "шустерах" і т.д. Он Олега Ляшка можна назвати телегероєм: ось уже декілька років поспіль він невтомно відвідує Шустера, спершу виконував роль блазня на підтанцьовках, а тепер у нього та ж сама роль, але першого плану.

Ляшко на словах створює військові підрозділи, захоплює негідників з "ДНР", на чартерах літає нібито на передову, але переважна більшість аудиторії ток-шоу не помічає отого "нібито", їй навіть не спаде на думку поставити під сумнів сказане Ляшком і верифіковане Шустером, бо так побудований сюжет "п'єси". Тим паче, гра акторів відмінна, і більшість людей вірять, що Данко вирве серце та освітлюватиме дорогу людям.

Ляшко – не Данко, він актор. Його рафінована блакитна кров не придатна для пожертви людям. Але глядачі не помічають підміни та біжать голосувати за нього на виборчі дільниці. Безумовно, з часом буде каяття (як у випадку зі "Свободою", коли люди голосували за націоналістів, а обрали "рудиків"), але це каяття буде запізнілим і обійдеться в сотні мільйонів висмоктаних доларів.

Свобода слова в Україні стала комерційним продуктом. Кажуть, що потрапити на якесь live-шоу в амплуа героя коштує 50 тис. умовних. Хоча для постійних героїв, очевидно, мали б бути суттєві знижки. Такий персонаж як Ляшко, згідно з цією логікою, уже перерахував не один десяток мільйонів умовних на розігрів народної довіри та любові. А де він їх взяв, чесний служник українського народу?..

Хоча, звісно, мова не про гроші Ляшка, а про свободу слова. Вся різниця між Україною та Росією полягає в тому, що телевізійна підміна дійсності в РФ відбувається з-під палки (називається це цензурою), а в Україні – за гроші. І ще одна відмінність полягає в тому, що російська пропаганда скерована проти України, а наша – проти чесного вибору. І це ніби виглядає м'якше, не так образливо та дратівливо. Настільки не дратівливо, що ми поволі звикаємо до того, що нами керуватимуть корумповані маргінали, яким ще вчора порядна людина руки би не подала.

Не варто миритися зі свободою слова за гроші. Бо нині нам нав'язують маргінала в лідери, завтра змусять підтримати Донбабве і Луганду, а післязавтра – присягнути на вірність Володимиру Володимировичу. І не варто думати, що більшість із нас зможуть опиратися, ми навіть не відчуємо зміни інформаційного курсу, як не відчули вчора інстальованої довіри до маргіналів блакитної крові.