Від Мінська-2 до Парижа-1

"Партія панікерів" може спати спокійно. Заява ватажка самопроголошеної "ДНР" Олександра Захарченка про введення на території псевдореспубліки "особливого режиму самоврядування", а також проведення 18 жовтня місцевих "виборів" свідчить про невдоволення конституційним процесом, розпочатим у Києві.

А пам'ятаєте, скільки навколо питання регулювання статусу окремих районів Донецької та Луганської окремим законом було галасу "все пропало-капітуляція-здаємо Донбас", "ми змушені капітулювати перед Росією і сепаратистами"? Насправді, законопроект про конституційні зміни захищає українські інтереси. І заява Захарченка це підтверджує.

Співаючи в унісон з Москвою, Захарченко стверджує, що Україна не виконує Мінські домовленості. Мовляв, не порадилися з сепаратистами щодо змін до Конституції. Хоча де в Конституції України записано, що конституційні зміни мають бути узгоджені з людьми, які воюють проти України?

Тому демарш лідера сепаратистів можна розцінювати як шантаж. І навіть не України, а західних учасників переговорів - Німеччини і Франції. Фактично вони кажуть: "Якщо Україна не погодиться на наш сценарій (себто, російський) місцевих виборів, конституційних змін, тоді ми самі проведемо "вибори", будемо виконувати Мінські домовленості в односторонньому порядку".

Але згідно з тими ж Мінськими домовленостями, вибори на території псевдореспублік можуть пройти лише під контролем, наглядом і організаційно під проводом ЦВК України.

Українська сторона свою частину зобов'язань щодо домовленостей, досягнутих у Мінську, виконала. У нас є закон про особливий статус окремих територій Донбасу, який був ухвалений минулого року, але поки заморожений, оскільки зараз немає компромісних домовленостей ні по виборах, ні по майбутньому статусу цих районів. Зафіксували те, що могли зафіксувати, що цей статус визначатиметься особливим законом. А яким може бути цей закон - це предмет домовленостей.  

Мінськ-2 був приречений з самого початку. Це був такий спосіб побудувати мир не з фундаменту, а з даху

Якщо були б компромісні домовленості, їх можна було б врахувати у законі - не в Конституції. Тому що принципова позиція української сторони: ми проводимо децентралізацію, як це записано у Мінських домовленостях, але це децентралізація не тільки для Донбасу, а для всієї країни.

Прийнятним варіантом для України могла б бути така позиція: ми не відмовляємося від наших зобов'язань по Мінську, але в той же час ми не збираємося виконувати всі забаганки сепаратистів.

Якщо сепаратисти все ж проведуть "вибори" за своїми правилами, то повториться ситуація минулого року, і це означатиме політичну смерть Мінська-2.  

Насправді, Мінськ-2 був приречений з самого початку. Це був такий спосіб побудувати мир не з фундаменту, а з даху. Спочатку треба вирішити одне єдине питання - забезпечити припинення вогню. А потім вже думати, які будуть економічні стосунки, яке буде політичне врегулювання. Не буде припинення вогню - не буде врегулювання конфлікту.

Про яке самоврядування може йтися, коли там йде війна, і коли там панують люди зі зброєю, багато найманців та іноземних громадян? Яке це самоврядування? Це самоврядування бойовиків, а не мешканців Донбасу. У такій заяві ми бачимо в черговий раз зловживання, підступне маніпулювання термінами, коли переконують, що вони оголошують самоврядування. Вони вбивають, катують людей і називають це самоврядуванням.

Треба готувати до того, що сепаратисти, як це бувало, пам'ятаєте, як після провалу перших мінських домовленостей сепаратисти активізували бойові дії. Такий варіант, на жаль, можливий. Тому треба посилювати обороноздатність і безпеку у зоні конфлікту.

Якщо так станеться, що дії сепаратистів поховають другі Мінські домовленості, то не треба боятися Мінська-3, або Берліна-1, Парижа-1.Треба змінювати парадигму переговорів обговорювати різні варіанти: і замороження конфлікту, і миротворців. Головне - щоб це дало результат.