Навчальний бунт

Війни виграють не генерали, а шкільні вчителі і парафіяльні священики.

Отто фон Бісмарк

Безглуздо сперечатись із "Залізним канцлером" щодо оцінки ролі і місця шкільних вчителів. Зрозуміло, що всі ми родом з дитинства, і шкільні роки вирішальним чином впливають на все наше подальше доросле життя.  

Навряд чи багато хто замислюється над питаннями на кшталт  "звідки беруться вчителі, які вчать наших дітей?" Якщо вчителі чомусь не влаштовують – більшість батьків зазвичай без зайвого галасу переводять дітей в інші школи, навіть не намагаючись кудись поскаржитись чи якимось ще чином вплинути на хід подій, убезпечити інших батьків і дітей, зробити свій внесок у загальне підвищення якості освіти.

Що стосується директорів шкіл, то вони вважаються "людьми системи", адже саме директори є "знаряддям адмінресурсу" на виборах, ретрансляторами "політики партії" тощо. Не кажучи вже про те, що саме директори серйозно впливають на підбір педагогічного колективу "батогом та пряником", приваблюючи потрібних вчителів вдалим розкладом уроків та дрібними "поблажками" і вчиняючи навпаки з непотрібними або невгодними вчителями.

Учителі є "царями та богами" для дітей та батьків, адже за бажання можуть "натравити" клас на якусь дитину; зумисно та безпідставно "чіплятися" або поводитися занадто поблажливо, занижувати/завищувати оцінки тощо. Це, звісно ж, не стосується "мажорських" діточок, батьки яких є значно вищими за соціальним статусом, ніж навіть директор. І якщо такі батьки зловживають своїм статусом, нещасними бувають цілі школи в повному складі - і педколектив, і учні.

В українських школах, на відміну від навчальних закладів у цивілізованих країнах, дітей ніхто не вчить приймати колективні рішення навіть на рівні "що ми хочемо їсти на обід", не кажучи вже про вибори президента класу чи членів шкільної ради. А якщо щось подібне і відбувається, то суто "іграшково", оскільки ніякого впливу на реальне життя результати таких "виборів" не мають.

Але вчителі, які тотально вирішують питання щодо навчання дітей без будь-якої можливості для останніх хоч якось на щось вплинути, у свою чергу є повністю залежними від "начальства" – голів місцевих РДА, Департаментів освіти тощо. 

Раби виховують рабів

Тож не дивно, що наші школи закінчують підлітки, абсолютно безпорадні щодо майбутнього дорослого життя, наповненого ситуаціями, у яких вкрай необхідно вміти ухвалювати різноманітні колективні рішення – від проведення зборів у під'їзді щодо встановлення кодового замка чи найму консьєржки до виборів усіх рівнів: від райрад до президента України.

Бо ж чого можуть навчити вчителі, повністю залежні не від того, чи люблять і поважають їх учні, а від того, чи влаштовують вони "високе начальство"?!

Наші школи закінчують підлітки, абсолютно безпорадні щодо майбутнього дорослого життя

Це в цивілізованих країнах доля вчителів та директорів прямо залежить від учнів та їхніх батьків – а отже, вчителі намагаються догодити саме їм, а не "розпорядникам адмінресурсу", як в Україні. В нас же з педагогами укладають строкові угоди і по закінченню терміну їхньої дії безжально викидають з роботи тих, хто з якихось причин не влаштовує "високе начальство", не заморочуючись жорсткими вимогами трудового законодавства. 

Історія, яка сталася в одній з шкіл Дарницького району міста Києва, шокувала навколошкільні кола громадськості та продемонструвала як на долоні усі вади та проблеми, пов'язані з добором кадрів у нашій системі освіти, та "ніякою" участю в цьому процесі найбільш зацікавлених осіб – власне учнів та їхніх батьків.

Отже, гімназія № 237 наважилася на бунт через те, що з директором цього навчального закладу Людмилою Калініченко не було подовжено строкову угоду.  

ДЛЯ ДОВІДКИ:

Порядок призначення та звільнення директорів загальноосвітніх навчальних закладів міста Києва встановлений  розпорядженням Київського міського голови від 15.07.2013 року №118 "Про порядок призначення та звільнення керівників підприємств, установ та організацій,  що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва". 

Відповідно д п. 4.1 зазначеного розпорядження, керівники закладів та установ культури, дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів, що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва та передані до сфери управління районниху місті Києві державних адміністрацій призначаються на посади і звільняються з посад  наказами директора Департаменту освіти і науки, молоді та спорту виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) за поданням голови районної в місті Києві державної адміністрації.

І це був не такий бунт, які бувають у нас зазвичай – "аби лише висловити обурення та розійтися". Ні - цього разу об'єднані сили педколективу, ради батьківських комітетів та старші учні мали чіткі вимоги та чіткий план дій. Вони написали численні скарги в усі можливі й неможливі інстанції та зібрали сотні підписів - вчителів, батьків та навіть мешканців сусідніх будинків; вони провели 4 липня 2014 року мітинг під Дарницькою РДА та буквально силою вирвали у її голови Геннадія Сінцова обіцянку бути присутнім на зборах педколективу та ради  батьківських комітетів гімназії. 

Ці збори планувалися як дуже незвичайні та новаторські: на них мало відбутися голосування "за" чи "проти" кандидатури Людмили Калініченко. Батьки та педколектив розробили варіант порядку проведення відкритого голосування, який був запропонований до розгляду та направлений на погодження голові РДА Геннадію Сінцову. Лише після внесення ним правок до даного безпрецедентного на сьогодні порядку голосування, що укладався у таких напружених умовах та у вкрай стислі  терміни, остаточний погоджений варіант був завчасно надісланий "начальству" – Сінцову та іншим чиновникам – разом із запрошенням взяти участь у зборах та вимогою виконати волю громадськості, яку на цих зборах буде висловлено.

І ось вирішальний день настав. 10 липня 2014 року актова зала гімназії № 237 була заповнена вщент. З'явилося все "начальство" у повному складі, і навіть сам Сінцов - чомусь у спортивному костюмі. Свій "гопницький" вигляд він поясним здивованим присутнім тим, що цілий день займався "сміттям". Взяти заздалегідь в свій автомобіль пристойний одяг та перевдягнутись, аби не демонструвати так явно зневагу до людей — йому, мабуть, завадила релігія.

Сінцов окупував трибуну та почав нудно віщати про те, що "всі ці голосування не мають ніякого значення і нічим не передбачені". У залі піднявся ґвалт, люди були обурені такою підступністю, адже на мітингу кількома днями раніше Сінцов обіцяв "виконати волю народну". Більше того, додатковим приводом для обурення присутніх стало й те, що голова РДА, який є безпосереднім представником влади, почав прилюдно відмовлятися від ним же внесених коректив до порядку голосування, звинувачувати батьків та педколектив у підтасовуванні положень, які він сам і затвердив, та наполягати на "нелегітимності" даного заходу і результатів такого голосування. Така негідна поведінка посадової особи стала для людей вкрай неприємним вражаючим прикладом чиновницького лицемірства.

Учителі є "царями та богами" для дітей та батьків

Як людина, до якої звернулися за допомогою директор, вчителі та батьки, я взяла слово та нагадала Сінцову всі його обіцянки. А також натякнула, що люди, які отримали владу "через Майдан", навряд чи можуть дорікати "нелегітимністю" цілком представницькі збори більшості педколективу. 

Тоді Сінцов дещо дав задній хід та запросив мене взяти участь у розробці "положення про шкільні вибори", аби такі заходи стали нормою. Мовляв, він – "тільки "за" справжнє народовладдя", а вже потім... коли-небудь... коли ото воно буде розроблено... можна буде і голосування проводити, а поки що воно ж ніякого значення не матиме...  

Я підтвердила залі, що це насправді так - проведення такого голосування дійсно не передбачене в офіційному порядку відповідними документами та постановами, але ж це і не заборонено. Відтак, я закликала людей створити прецедент та проголосувати, зазначивши, що то є правом Сінцова та інших чиновників - вчинити за результатами народного волевиявлення чи прийняти волюнтаристське рішення, а правом людей є відповідним чином відреагувати на реакцію Сінцова та його камаріль'ї.

Люди проголосували дружно та швидко: 96 отриманих бюлетенів, 93 голоси – "за" Калініченко, 1 зіпсований, 1 - проти всіх, 1 - за кандидатуру на розсуд начальства. За підсумками голосування було складено протокол, копію якого вручено чиновникам від освіти.

Як неважко здогадатись, у кращих традиціях нашої країни, в якій насправді немає ніякого народовладдя, а діє одне з головних суспільних правил гри "я начальник - ти дурень", освітнє начальство і не подумало прислухатись до волі людей та виконати її.  Натомість почався шантаж та залякування Людмили Калініченко, найбільш активних батьків, а також "козні та інтриги" на тему кого ж таки "поставити директором", аби народний бунт остаточно не вийшов з берегів, а інформаційна хвиля не виплеснулася на волю.

Але, здається, вже запізно. Люди, розуміючи, що їм не можна програвати, бо їх тоді "задушать" остаточно, "нарили" купу компромату на інших претендентів – Конобась, Гнатюка та Плугову. Тоді з купою підписів надіслали звернення на всі можливі адреси включно з Генеральною прокуратурою. А також уповноважили мене написати цю статтю для інших вчителів та батьків, які також хотіли б повторити та розвинути їхній досвід на користь кращого майбутнього дітей та освітян, а не дріб'язкових амбіцій нечесних чиновників. 

У свою чергу, чиновники на чолі з Сінцовим, нажахані можливістю створення прецеденту, посилюють тиск на Калініченко, вчителів та батьків, постійно влаштовують якісь перевірки та "підстави", викликають "на бесіди" тощо.

І все це - замість того, аби виступити новаторами, підтримати ініціативу людей та запропонувати розповсюдити її на весь Київ і на всю країну... Нова влада така "нова", ага… Поки що ж "Велика Дарницька шкільна війна" триває - і все найцікавіше ще попереду.

ЗІ. Першого вересня учасники цього "шкільного бунту" спробували перекрити вулицю, паралельну проспекту Бажана, безперервно переходячи по пішохідному переходу. Але їхні спроби були блискавично та нещадно припинені місцевими міліціонерами та... такою собі "Дарницькою самообороною", яку очолюють місцеві гопнікі брати "Грабки" (вони вчилися колись в цій школі та підтримують "конкурентів" Калініченко, з якої не подовжили контракт).

Зворушливе єднання в екстазі "ментів та бандюків" викликало уїдливе кепкування людей, але наразі зірвана акція поставила кому у ситуації в гімназії № 237.

Нового директора не призначено, люди розбурхані та почуваються ошуканими  приниженими, а ситуацією нарешті зацікавилося телебачення — ось такий сюжет вийшов на каналі ТВі.

Може, пора вже і профільним міністерствам та відомствам зацікавитись темою — і не локально, а глобально? Ми ж нібито ще з першої квазіреволюції 2004 року "не бидло і не раби", чи не так?

P.S. У зв'язку з тимчасовою відсутністю можливості коментувати на сайті приходьте на мою сторінку у Facebook.

Долучайтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook та слідкуйте за оновленнями розділу!