Одіссея Сергія Жадана

Звичайно, затримання і видворення з країни, та ще й через те, що в сусідній країні тебе звинуватили у причетності до тероризму, – це не жарти. Тому легковажне "одіссея" я тут вживаю лише з огляду на те, що йдеться про письменника, який, потрібно віддати йому належне, достатньо стримано оповів свою злу пригоду.

Є ще одна причина згадати про одіссею, але про це – згодом.

Ситуація із затриманням і депортацією з Білорусі Сергія Жадана потребує серйозної дискусії і не менш серйозних і складних висновків для України.

Безперечно, йдеться не про самого Сергія Жадана чи, боронь Боже, про його вигадану росіянами причетність до тероризму. І не про іронічні "пропозиції" талановитого письменника до МЗС відреагувати на його мінські перипетії розривом дипломатичних відносин з Білорусією чи оголошенням хрестового походу.

Судячи з усього, в момент затримання Сергій Жадан до МЗС (посольства України в Білорусі), швидше за все, не звертався. А якби і звертався, то, по-перше, навряд чи домігся би чого-небудь серед ночі. А якби й домігся, то навряд чи український консул зміг би перешкодити білоруським "силовикам" зробити те, що вони зробили.

Тепер, звісно, МЗС України має відпрацьовувати. Сергій Жадан – не якийсь собі пішохід із сигаретами на кордоні, а визнаний і в Україні, і за її межами представник нашої творчої еліти, культури, яку ми збираємось популяризувати через новостворювані Українські інститути. А популяризувати українську культуру, не вміючи захистити її інтереси і забезпечити свободу пересування українським митцям, у нас навряд чи вийде.

Але ось тут і починається одіссея.

Пригоди Одіссея прямо пов'язані з Троянською війною, яка нібито була задумана богами, щоб позбутися героїв і розпочати еру людей. Тому ті герої, які не знайшли смерть під стінами Трої, як хитромудрий і багатостраждальний Одіссей, мали б загинути дорогою додому.

Усе просто. Проблеми Одіссея були пов'язані з тим, що він був носієм певних чеснот, представником певного ладу, з яким вели боротьбу боги.

Сергій Жадан, як і багато інших українців, є носіями цінностей, що становлять навіть більшу загрозу для режимів у Москві, Астані чи Мінську, ніж тероризм.

І з усією щирою повагою до Сергія Жадана я вражений, що він не розуміє простого факту: ті проблеми, які виникли в нього в Мінську, сталися саме тому, що він і є новоявленим хрестоносцем.

Українське МЗС чи українська влада ніколи не оголосить нікому ніякого хрестового походу. В їхній інституційній пам'яті і організаційній структурі не закладені ціннісні підходи.

Час уже українцям вийти за межі свого ментального хутору.

Але своєрідний хрестовий похід вже давно оголосили і ведемо ми, українці. Наша готовність відстоювати свої права, небажання жити в штучних рамках облудної альтернативної реальності та "легальності", нав'язаних без врахування наших інтересів і прав, – це ж і робить нас такими собі епічними героями, які, на думку достатньо таки реальних московських чи мінських божків, мають бути знищені, щоб не ставити під сумнів їхнє олімпійське правління.

Пригадую повідомлення ЗМІ, коли кілька років тому в Мінську на концерті "Океану Ельзи" заборонили українські прапори. Усе українське стає в закритих, недемократичних суспільствах на пострадянському просторі трендом демократії, волі, прагнення змін.

Час уже українцям вийти за межі свого ментального хутору.

Виходячи на майдани, віддаючи життя за свободу і право, вступивши у збройну боротьбу з російською навалою, борючись з корупцією, розриваючи шаблони влади ми не просто вирішуємо якісь власні внутрішні проблеми. Ми є носіями певного світогляду.

І нашому світогляду протистоїть не лише Росія чи вітчизняна клептократія, але і світогляд Дональда Трампа і його радників, світогляд Марін Ле Пен тощо.

Але подивіться також на демонстрації американців, протести румунів, боротьбу нехай нечисленної, але самовідданої і жертовної, білоруської опозиції – ми далеко не самотні у своїй боротьбі.

Тому ще раз наголошую із неприхованою і глибокою повагою до Сергія Жадана і його творчості: коли українець перетинає кордон у бік Мордору (не важливо, якої його частини – Росії, Північної Кореї чи Білорусі), то вже не існує ніяких дружніх посиденьок, "просто презентації книжки", "просто концерту" або там "просто на ефір". Ви у поході.

У Білорусі, Росії, Казахстані українці перебувають на ворожій територій. І не покладайтесь надто на офіційну брехню про те, що дипломатичні відносини із тими країнами нам потрібні, щоб захищати права співгромадян. Немає в наших співгромадян у тих країнах жодних прав, бо там не мають елементарних прав місцеві громадяни. Там немає права. Та й захист прав громадян (хоч в Україні, хоч поза її межами) ще не став сильною стороною української влади.

Тому їдучи в Білорусь чи Росію, засовуючи голову в пащу лева, пам'ятайте, що вам її можуть відкусити.

Навіть наша індивідуальність є загрозою тамтешнім режимам. То ж не дивуйтеся, що проти вас застосовуватимуть силу репресивної машини. По-перше, у них більше немає що протиставити нам, а, по-друге, хрестовий похід розпочали ми.

Ми або здобудемо для себе і для інших свій Єрусалим як право і свободу, або перетворимося на черговий мертвий чи упокорений народ.

Оригінал

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на  facebook  і стежте за оновленнями розділу!