"Динамо" Київ - "Динамо" Загреб - 2:0. Переламали й ЗАГРЕБли

Якщо керуватися принципом - "зітри випадкові риси, й ти побачиш, що життя чудове", - то від прем'єрного матчу Олега Блохіна в Лізі чемпіонів можна отримати насолоду й залишитися в захваті. Проте якщо ваш стакан напівпорожній, годі шукати масштабні світлі плями. Їх було обмаль. За винятком, певна річ, результату.

Істина, як відомо, не лише у вині. Вона, як кажуть, десь посередині. Марно вимагати від Олега Володимировича дива вже зараз. Хоча й пройшов уже тиждень з часу його призначення. Блохін, як тренер-прагматик, зробив ставку передовсім на результат. І поки що він його здобуває. На диво ж почекаємо. І в нас, і в тренера та його команди ще є час для його творення.

На цьому місці можна було б поставити крапку. Проте виходить лише кома. Бо власне гри, за якою всі ми прийшли цього вечора на "Олімпійський", у виконанні київського "Динамо" було небагато. Ми, звісно, готові чекати. Й сподіватися. Проте й речі варто називати своїми іменами. До справжнього, еталонного "Динамо" - даруйте, як до неба пішки. Якщо ми говоримо справді про еталон. А не про ерзац. У цьому напрямку, певна річ, є, куди рухатися, що робити й як терпіти.

Не близький шлях і до "Динамо" саме Блохіна. Поки що я так і не побачив у цій все ще аморфній команді ростки блохінського колективу. То все ще колектив сьомінський. Не претендую на істину останньої інстанції, проте мені так здається. В усякому разі, стрибати до стелі тільки від того, що вже в першому ж матчі Блохіна на новому місці "суто динамівська гра повернулася на трибуни "Олімпійського" я б не став. Хоча б тому, що не хочу за дійсне видавати бажане. Згоден лише в тому, що Блохін взявся до справи, засукавши рукава. Але попереду у Олега Володимировича ціла купа роботи. І, не виключено, чимало розчарувань.

Тепер щодо матчу проти загребських одноклубників. Дякувати Всевишньому, що в нас у групі є саме такий суперник. Хоча, якщо відверто, дякувати треба не тільки творцеві, а й Платіні. За його єврокубкову реформу. Завдячуючи президентові УЄФА, до групового турніру й потрапляють ось такі "чемпіони".

Слабким виявився хорватський чемпіон, явно слабким. Що за загальним рівнем, що за індивідуальним. Втратити очки у матчі саме проти такого супротивника треба було дуже добре постаратися. Кияни ж, якщо й старалися, то в інший бік. Емоційним настроєм, бажанням грати і перемогти вирізнялося наше "Динамо". Відтак у "Динамо" їхнього шансів апріорі не було. А тут ще й швидкий м'яч вдалося забити господарям.

Проте інших чеснот у грі українського віце-чемпіона я не розгледів. Можливо, я надто прискіпливий, проте хотілося б, аби таких супротивників кияни перемагали, як часто кажуть у подібних випадках, на класі. На техніці. Словом, однією лівою. Проте києводинамівці зараз так не можуть. От і загребців вони просто перебігали. Зламали через коліно.

Я не кажу, що це погано. Чи навпаки, що це гарно. Це лише констатація. Нехай і того, в кого стакан напівпорожній. Просто хочеться завше кращого. Хочеться еталону. Повторення того, що бачив у 86-му. Чи хоча б у 99-му.

Зараз поки що - тільки проекції. В ліпшому випадку. Хоча нам і втовкмачують, що прорізалася гра на флангах, що є першою ознакою істинного "Динамо". Не берусь сперечатися. Проте добре запримітив, що і в ЮрПавловича найбільш помітними були саме Гусєв і Ярмоленко. Скажете, що більш розкуто почали грати й флангові оборонці - Тайво і Сілва? Цілком можливо. Проте, певен, з цього приводу треба робити поправку й на посередність суперника.

Що запам'яталося в матчі ще, окрім надшвидкого м'яча Гусєва? Другий динамівський гол. Точніше, загребський самостріл. І те, як він створювався - передовсім завдяки стрімкому пресингу у виконанні господарів. Що ще виокремити? Навіть не знаю. По персоналіях - також. Велозу - постійно на роздачі. Проте - без швидкості. Кранчар, як здалося, взагалі перегорів. Інші - на своєму рівні.

Із другого тайму запам'яталося, хіба що, те, як гості намагалися брати в облогу господарів. Комічно якось те виглядало збоку. Ніби з луком проти гармати. Не той нині Загреб.

Можна виокремити й те, що киян вистачило - в сенсі фізики - на весь матч. Приємно також, що завдяки швидкості вдавалося створювати реальні небезпечні моменти. Прикро лише, що там, де могло й не скластися, ми забивали, а там, де здавалося, що простіше не забити, нам не щастило.

От, власне, і все. Тобто, сумбур, двоякість і якийсь натяк на надію.

Головне ж - результат. Про що було сказано вище. Його досягнуто.

Таким чином, якщо ми збираємося критикувати Блохіна, то підстав для цього - жодних. І якщо в цьому випадку вам скажуть, що у вас немає серця, то матимуть рацію. Проте й хвалити зараз новоспеченого динамівського наставника та його підопічних особливих підстав немає. І якщо у цьому випадку вам скажуть, що у вас немає голови на плечах, сперечайтеся до хрипоти. Бо саме ви матимете рацію.

Олександр Солнцев