Україна - Польща - 1:0. Бо ми, браття - козацького роду!

Україна виконала завдання-мінімум: наша команда фінішує не нижче другої сходинки. Виконати завдання-максимум нам поки що завадила Англія: команда Ходжсона не без пригод, але здолала Чорногорію.

Залишається сподіватися, що в останньому турі британці втратять очки в грі з поляками. А що, нашим сусідам уже нічого не потрібно, може, це й зіграє їм/нам на користь?

УКРАЇНА - ПОЛЬЩА - 1:0. Хронологія + відео матчу

А поки ж що порадіємо вдосталь від перемоги. Такої важкої, вистражданої й довгоочікуваної. Доки є остання спроба — ти не програв. Михайло Фоменко з цією тезою очолив збірну, ця теза стала для збірної дороговказом. Й те, що восени здавалося утопією, наразі сталося реальністю. Й хочеться єдиного: якщо нам зараз так "пре", нехай Фоменко, пані Фортуна й пан Форналік принесуть Україні ще одне божевільне свято. Ми за ціною не постоїмо.

Черговий матч, який неможна програвати. Проте якщо раніше омріяна мета була далекою й певним чином розмитою, й можлива осічка сприйнялась би з опцією розуміння, то нині, коли мета набула цілком реальних рис, і для успішного завершення турніру треба виграти один серйозний матч, країна в єдиному пориві згуртувалася, очікуючи тільки перемоги. Хто б міг уявити на щось подібне після молдовського вояжу та паньканням із чорногорцями. Але "Фома віруючий" зумів ситуацію перевернути докорінним чином. І для фінального акорду залишалося зробити єдиний крок.

Польща не мала вигляд неприступної фортеці. Власне, вона ніколи не мала такого вигляду. Проте, даруйте, чимось особливим  Україна довго від неї не відрізнялася. І на початок року саме вони були фаворитами пари. Фоменко привніс у гру збірної дисципліну, порядок і вміння витискати максимум із мінімуму — власне, все те, чим і славилися всі команди тренера Фоменка. Тренер Форналік таким джентльменським набором похизуватися не може. Відверто кажучи, особисто я не знаю, чим узагалі він може похизуватися. Проте це лише один-єдиний матч, у якому може виграти будь-яка сторона, якщо, певна річ, однією зі сторін не виступає Сан-Марино.

Гру мали зробити деталі. Або менша кількість своїх помилок.

Фоменко вже на перших хвилинах показав, що апріорі збирається мінімізувати свої гіпотетичні помилки. Його варіація стартового складу — очевидна спроба танцювати "від печі", тобто надійна гра в обороні, пресинг та швидкий перехід від однієї змагальної фази до іншої. Для цього в основі, окрім решти прогнозованих, вийшли Степаненко, Едмар та Зозуля — виконавці, котрі, окрім усього іншого, вміють вправно захищатися.

Проте й Форналік вніс потрібні висновки та коригування. Від минулої шапкозакидацької кадри не залишилось і сліду. Організовані, зібрані і навіть якісь затяті. Наші виходили на гру не менш зарядженими (а то й більш — отримали аж два попередження до восьмої хвилини) та мобілізованими, однак, склалося враження, без належного душевного комфорту. В діях українців вряди-годи проявлялася нервовість, навіть невпевненість часом читалася. Здалося все-таки, що побороти стартову гарячку, притлумити надпринциповість протистояння й грати так, як уміємо, нам у першому таймі не вдалося. Якоїсь особливої пожежі в структурних побудовах збірної України не проглядалося. Проте, разом із тим не відчувалося й упевненості в тому, що наші захисні редути — бездоганні. Надто все якось імпульсивно, розрізнено, хоча й агресивно. Дорікати при цьому на те, що наша команда не грала "першим номером" — вочевидь, недоречно. Марно було очікувати від обережного Фоменка гри з відкритим забралом. Але й обраний нашим тренером варіант ведення дій, відверто кажучи, не вражав. Навіть більше — тривожив. І, що найбільш показово, виходу із цього дрімучого "лісу" не було видно.

Наш тренер не поспішав вносити корективи. Власне, він часто так чинить. Хоча, як на мене, міці нашій атаці  відверто бракувало. Коли й старт  другого тайму ситуації не змінив, Михайло Іванович таки змінив Зозулю на Девича. І сталося майже диво: ми повели в рахунку! Можливо, й нелогічно, мабуть, випадково, але начхати! Головне — рахунок. Удар Ярмоленка його забезпечив.

Відпустило трішки. Бо мало допомогти. Хлопці мали заспокоїтися, грати вже за ситуацією, адже опонентові нічого не залишалося, як йти ва-банк. Проте ситуація на полі змінилася хіба що косметично. Польща прогнозовано частіше володіла м'ячем, діяла "першим номером", проте не прогнозовано продовжувала створювати реальну загрозу воротам П'ятова. Наші трималися, як могли. Навіть мови не було про якусь там видовищність чи красу. Триматися, триматися й ще раз терпіти — ось головне наше завдання.

Чим менше часу залишалося, тим  більше можливостей з'являлося в  українців для організації контрвипадів. Однак із цим компонентом гри  у нас наразі не дуже складалося. Левова частка нашого атакуючого креативу виходила від Ярмоленка та Коноплянки, наших флангових півоборонців. А ось Ротань та Едмар, не кажучи вже про Степаненка, займалися передусім руйнівною роботою. Не можна сказати, що вони та їхні партнери в цьому досягли неабияких висот, однак вони дійсно робили все, що могли. До того ж суперник видався колючим і впертим, як солдат-смертник.

Але втримали! Останні хвилини були в'язкими, як гарячий віск. Тяглися  вони невимовно довго, гості насідали з останніх сил. Але вимучили, витримали, виграли. Виявляється, не завше рветься там, де тонко. А може, не тонко? Може, то ми собі щось нафантазували, а Фоменко не тільки вірив, а й знав? Чи, мо, й того більше — був переконаний?! Наразі ми цього не знаємо. Проте чи має це тепер значення? Україна в складному, жорсткому й неприхильному матчі вирвала перемогу. Як того вимагали всі ми. Як волала турнірна ситуація. 1:0 — і нехай поляки запхнуть куди подалі свої амбіції, аргументи та думки про реванш. Ми двічі їх побили, значить питання про переможця цього, локального протистояння навіть піднімати не варто. Фоменко знову виявився на коні, знову тактично переграв Форналіка, а наша команда здобула такий необхідний результат.

Ось так, місцями на жилах і "на тоненького", наша команда виконала завдання-мінімум. Й принаймні на годину посіла — вперше в турнірі — чільну сходинку в своїй групі.

Наскільки ця сходинка буде довготривалою, визначалося в Лондоні. Склалося враження, що після того, як Англія та Чорногорія дізналися про результат гри в Харкові, вони кардинально змінили свої ігрові малюнки. Передовсім це стосується чорногорців. Упродовж першого тайму балканці дотримувалися строгої дисципліни в обороні, з чим господарі не могли нічого вдіяти. Проте після перерви гості, яким втрачати було вже нічого, кинулися забивати. Їм майже це вдалося. Якби не воротар. А потім команда Брновича наступила на ті ж граблі, що і в грі проти українців. Тобто побігли в атаку — потрапили в полон. Руні та компанія без надзусиль розірвали чорногорську оборону, яка ніколи й не вирізнялася надійністю. І якби англійці не мудрували зайве, вони зробили із чорногорцями те, що зробила в Подгориці Україна. Але не дуже логічний м'яч Бечирая дав екс-югославам надію. І українцям, певна річ.

Проте як дав — так і забрав. Англійці достоту швидко відновили статус-кво. І більше не давали суперникові шансів. Натомість забивши вчетверте.

Отже, як і прогнозувалося, наша доля визначиться в останньому турі. Ми все ще маємо шанси на першу  сходинку — якщо наші останні суперники там допоможуть і відберуть очки в англійців. Якщо ж ні — нам треба спокійно брати своє в Сан-Марино й готуватися до листопадових матчів плей-оф. У будь-якому випадку — непогана перспектива. Особливо якщо врахувати, що після трьох стартових турів ми перебували нижче Молдови. Так що зачекаємо. Цього разу — чи не вперше в відборі — час грає на нашу користь.