Сюжет для Бертолуччі

У одному з кращих фільмів видатного італійського режисера Бенардо Бертолуччі, "ХХ століття", знятому у 1975 році, головні герої – позашлюбний син наймички Ольмо та син поміщика Альфредо – народжуються в один і той же день, у січні 1901 року.

А далі вони стають і учасниками, і заручниками процесів, які потрясли Європу. У кожного із них виявився свій шлях: Альфредо стає лібералом і просто пливе по течії, заплющуючи очі на все, що твориться довкола нього – його мало цікавлять зміна режиму, прихід до влади фашистів, їх порядки – для нього важливими є розваги, веселе життя, алкоголь та кокаїн. Ольмо стає комуністом і очолює загін, що бореться з фашистами. Блискуча гра молодих Жерара Депардьє та Роберта Де Ніро мало кого залишає байдужими – як і гра Дональда Сазерленда, що перевтілився у фашиста Аттілу.

Але мова сьогодні не про цей фільм. Мова про двох абсолютно різних людей, які народилися практично в один день на одній території - і мали абсолютно різні погляди і різну долю.

31 грудня 1908 року у містечку Бучач в Галичині в єврейській родині народився хлопчик, якого назвали Симоном. Згодом він стане всесвітньо відомим "мисливцем за нацистами" – Симоном Візенталем. За кілька годин, 1 січня 1909 року в селі Старий Угринів біля Калуша – також в Галичині – у родині греко-католицького священика народився хлопчик, якого назвали Степаном (за старою традицією, ім'я давали на честь святого, пам'ять якого відзначається на восьмий день після народження дитині). Згодом Степан Бандера стане лідером Організації українських націоналістів, а його іменем назвуть цілий рух.

Між Бучачем і Старим Угриновом – рівно 100 кілометрів. Зовсім незначна відстань. Окраїна Австро-Угорщини, Дунайської монархії, стратегічне значення якої було актуалізоване лише з часом Першої світової війни. Землі, де тривалий час мирно співіснували євреї-ашкенази, поляки та українці (зрештою, українцями вони себе усвідомлять лише невдовзі – на той час гордо самоіменуючись русинами). Культури і традиції також ще не протиставляються одна одній – вони співіснують і взаємно проникають.

Дитинство обох дітей – це війна, постійне пересування лінії фронту (в районі Калушу та Бучача ця лінія була надто мінливою). Потім – смерть монарха, який уособлював собою стабільність та порядок (Франц-Йосиф правив 68 років – цілі покоління народжувалися і помирали, знаючи лише одного цісаря). Далі – розпад імперії, революція, проголошення ЗУНР, війна з поляками... Колишні друзі стали кровними ворогами. Хоча... Іноземці описували війну між ЗУНР та Галицькою армією як "дивну війну": часто спостерігалося, як по вечорах сторони протистояння виходили з окопів, разом вечеряли і співали пісень, аби на ранок знову розійтися по окопах і вступити в бій... Іноді для розуміння тієї чи іншої історичної постаті потрібно заглибитися в її дитяче світосприйняття, з'ясувати умови, в яких проходило дитинство, задуматися, чим дитина хворіла, які комплекси переслідували змалечку.

У 1927 році Симон Візенталь подає документи на вступ у "Львівську політехніку". Він прагне стати архітектором. Однак йому відмовляють – діє спеціальний ценз для єврейської молоді при вступі у вищі навчальні заклади. Візенталь їде навчатися у Чехословаччину, у Прагу, де закони не такі жорсткі, як у напівфашистській Польщі.

Степан Бандера того ж року намагається виїхати на навчання у Чехословаччину, у Подєбради, але польська влада відмовляє йому в оформленні закордонного паспорта і він їде навчатися у Львів. Іронія долі?

У 1932 році молодий архітектор Візенталь вирішує повернутися після навчання і приїздить до Львова. Він планує тут відкрити свою архітектурну майстерню. Степан Бандера на цей час – заступник Крайового провідника ОУН.

Теоретично вони могли зустрічатися – в кав'ярнях Львова, у клубах, на вулицях, в книгарнях. Вони могли їхати одним потягом і навіть в одному купе – коли Симон як зазвичай їхав зі Львова до Праги у справах бізнесу, а Степан – у партійних справах (відомо, що у цей час він бував у Празі). Але ми не знаємо, чи були у них зустрічі насправді і чи були вони знайомі за життя. Досвідчений сценарист ради фабули може припустити, що таке знайомство було. І це знайомство двох молодих людей могло би дати картину внутрішнього світосприйняття передвоєнної алицької молоді: єврей-космополіт та українець-націоналіст – про що вони могли би говорити? Як уявляли своє майбутнє? Про що мріяли? Як бачили "Нову Європу", яку пропагував Гітлер – новий кумир європейської молоді (на той час ним захоплювалося і чимало євреїв)? Що думали про Сталіна та його соціальні експерименти? А США з їх Великою депресією? А Франція з фінансовою нестабільністю та спробами путчів? А Великобританія з сексуальними сканадалами представників королівської родини? Як все це вкладалося в світобачення двох людей з різною психологією?

Як могли поводитися простакуватий і бідно одягнений Бандера та витончений франт Візенталь? Чи могли вони дозволити собі одні і ті ж ресторани? Одне і те ж вино або пиво? Бандера зі зростом в 150 см і 180-сантиметровий Візенталь мали різні комплекси – але обидвоє були ласі до жіночої уваги. Обидвоє належали до націй, права яких в умовах Польщі були обмеженими. Але при цьому контакти між українцями та євреями були мінімальними – через те, що євреї підозрювали в українцях тотальних прихильників фашистської ідеології, а українці в євреях – агентів Москви і більшовизму. Коли у 1925 році єврей Нафталі Ботвін застрелив агента дифензиви Цехновського, українці оголосили цей терористичний акт провокацією. Коли у 1933 році Микола Лемик застрелив радянського дипломата Майлова – це розцінили як провокацію євреї. Про те, щоби координувати роботу, не було й мови.

У 1934 році Бандеру арештовують. Варшавський та Львівський процеси приносять йому славу. Він стає національним героєм. Про нього пишуть поеми та вірші, складають пісні. Довічне ув'язнення у тюрмах Кєльце, Познаня, Бреста... У 1936 році Симон Візенталь одружується з львів'янкою Цилею Мюллер і нарощує оберти свого бізнесу. Є дані (які потрібно перевірити), що Циля була далекою родичкою Лева Ребета, який очолив крайовий провід ОУН після Степана Бандери і мав у родині євреїв.

У 1939 році після пакту Молотова – Ріббентропа Львів приєднують до УРСР. Візенталь стає звичайним радянським службовцем – працює у Львові та Одесі. Влітку 1941 року повертається до Львова, де його застає початок війни. Степан Бандера завдяки своїм друзям тікає з в'язниці і дістається спершу в Рим, потім – у Піщани в Словаччині, а відтак – у Краків. 10 лютого 1940 року він проголошує себе керівником української революції та головою Революційного проводу ОУН. Наявний на той час вождь українських націоналістів Андрій Мельник не терпить подібне зухвальство і у відповідь на розкол скликає Революційний трибунал, який заочно засуджує Бандеру та його соратників до страти. Бандера дає наказ відповідати терором на терор...

Цікаво, чи слухав Симон Візенталь 30 червня 1941 року, як Ярослав Стецько від імені Степана Бандери зачитав Акт проголошення Української Держави? Якими були його почуття в цей час? Про що думав? "Новопостаюча Українська Держава буде тісно співдіяти з націонал-соціялістичною Великонімеччиною, яка під проводом свого Вождя Адольфа Гітлера творить новий лад в Европі та допомагає Україні!" – які емоції викликали ці слова? Адже далі – більше. Ленкавський і Гай-Головко, які у липні 1941 року стверджували, що "потрібно піти на такі заходи, які би пішли жидам на цілковите знищення". Мрійники від ОУН, які стверджували, що невдовзі Гітлер перетворить їх структуру на український підрозділ НСДАП. Антисемітська риторика в націоналістичній пресі...

Візенталю вдалося оформити липові документи для дружини – симпатична блондинка Ціля за новим паспортом стала полькою і змогла уникнути арешту. Хоча в родині Візенталів за часи війни загинуло понад 80 членів – включно з батьками, братами, сестрами. Сам Візенталь опиняється спершу у Львівському гетто, а у 1944 році переводиться в табір Маутхаузен неподалік від Лінца у Австрії.

Степан Бандера від осені 1941 року перебуває у спеціальній вязниці Целленбау на території концтабору Заксенхаузен поблизу Потсдама. Він практично відрізаний від зовнішнього світу. У одній в'язниці з ним перебувають лідери українського націоналістичного руху – в тому числі Андрій Мельник. Тут же перебуває син Сталіна Яків, взятий у полон в 1941 році. Тут же – генерал Стефан Грот-Ровецький, пастор Немеллер та інші відомі особи...

Бандера виходить з концтабору у листопаді 1944 року і отримує можливість вільно пересуватися. Візенталя звільняють американські війська у квітні 1945-го. На момент звільнення Візенталь важив 50 кг і страждав на важку форму дистрофії.

Післявоєнний час навряд чи міг примирити двох ровесників. Візенталь оселився в Лінці у Австрії. Бандера – у Мюнхені в Баварії. Між містами – 227 км. Майже поруч. За документами обидвоє видавали себе за емігрантів із Чехословаччини. Кожен був на нелегальному або напівлегальному становищі. Візенталь тісно співпрацював з ЦРУ. За деякими даними Бандера – з МІ-6. У кожного була своя мета: Бандера мріяв про незалежну Україну. Візенталь – про покарання нацистських злочинців. Кола інтересів двох людей часто перетиналися: Візенталь підозрював чималу кількість українців у співпраці з нацистами. Проте офіційних доказів такої співпраці так і не надав.

Зоряний час Візенталя настав наприкінці 50-х – коли йому вдалося вийти на слід і вистежити одного з нацистських злочинців – Адольфа Айхмана, який у Гестапо очолював відділ зі знищення євреїв. Його було знайдено в Аргентині, викрадено і вивезено в Ізраїль, де Айхман постав перед судом та був засуджений до страти. Операція з виявлення та викрадення Айхмана тривала з травня 1958 по травень 1960 року.

У цей же час - паралельно – велася інша шпигунська війна. Радянські спецслужби вистежили Степана Бандеру. 15 жовтня 1959 року його було вбито в Мюнхені.

Симон Візенталь прожив довге життя. Він створив потужний Центр, який носить його ім'я. Центр займається вивченням Голокосту та Шоа, раніше займався пошуком нацистських злочинців. У 90-річному віці Симон Візенталь заявив: "Я знайшов убивць, яких шукав, і пережив іх усіх. Якщо хтось і залишився, то він зараз надто старий, аби понести покарання. Мою роботу завершено". Візентальпомер у Відні у вересні 2005 року у віці 96 років.

Чим не сюжет для серіалу? Чим не сценарій для рімейку "ХХ століття" – вже зі справжніми персонажами і справжніми подіями?

Тим більше, що час іде, але Візенталь та Бандера продовжують залишатися актуальними персонажами нашого сьогодення. Коли Віктор Ющенко вирішив нагородити Бандеру званням Героя України (посмертно), найбільше протестували представники Центру Візенталя. Коли вийшли друком мемуари Симона Візенталя, одними з найбільших критиків цих мемуарів виявилися ті, хто називають себе політичними послідовниками Степана Бандери.

Історія, що починалася на Новий 1909 рік, ніяк не може закінчитися, хоча пройшло вже 105 років... Можливо, вона просто потребує нового – мистецького, а не наукового – переосмислення?

Кость Бондаренко