Атака планів

Так дотепно називали останнє ток-шоу "Право на владу" на "Плюсах". Ця назва хороша ще й тим, що викликає асоціацію з назвою одного з сюжетів телесаги "Зоряні війни" – "Атакою клонів".

Мова йде про засилля планів врегулювання війни на Донбасі та окупації Криму, з яким ми зіштовхнулися впродовж останніх кількох місяців. Планів багато – не задумуючись – Бжезинського, Пінчука, Філіпчука, Артеменка, Тарути. Тепер нехай не план, а якісь пропозиції Савченко.

Не всі оприлюднені досі плани та підпланчики є клонами (тобто із одного джерела). Але значна кількість і синхронність їхньої появи, публічний резонанс – це феномен.

Появу всіх цих ідей "як нам закінчити війну" можна пояснити декількома причинами, найважливішими серед яких є такі три:

– "банкрутство" так званих Мінських домовленостей і відсутність в української влади притомної альтернативи чи будь-якого прийнятного для суспільства плану врегулювання;

–  зміни в світовій політиці, як сьогоденні, так і перспективні, що спричинені і загальним переглядом "правил гри", і зміною політичних режимів в основних країнах;

– все більша нестабільність і стурбованість РФ внутрішньою і зовнішньою ситуацією, неспроможність російської влади вирішувати основні економічні та політичні проблеми.

Перераховувати тут наполеонівські (чи нобелівські) амбіції деяких учасників атаки планів не буду, хоча цей фактор теж має місце. Він все ж таки другорядний, і за відсутності перерахованих вище обставин карикатурні спроби деяких "мислителів" були б взагалі не поміченими.

Також варто пояснити, що ситуацію в Росії можна було б віднести і до другого пункту – зміни в світовій політиці. Але не буду, тому що фактично всі нові плани врегулювання якось надто дружно і демонстративно ігнорують аналіз здатності Росії до продовження агресії, її потреби, можливості тощо. Це примушує підозрювати, що Кремль стоїть щонайменше за деякими з оголошених планів, а також, що Росія має причини поспішати.

Після оприлюднення планів Пінчука і Філіпчука я захищав їхніх авторів від надмірної публічної критики, яку краще було б назвати шельмуванням. Своєї думки я не змінив.

Водночас є велика відмінність між, наприклад, оприлюдненим для публічного обговорення в Україні планом Тарути і занесеним у запечатаному конверті в офіс радника з питань нацбезпеки США планом Артеменка.

У чому полягає відмінність? Плани Пінчука, Філіпчука чи Тарути є краще чи гірше сформульованою особистою думкою більш чи менш впливового політика або експерта.

Навіть оприлюднена у The Washington Post стаття Пінчука залишається нехай і добре розтиражованою у всьому світі, але власною думкою не обтяженого владними повноваженнями автора. Це відкрита пропозиція, яку можуть критикувати всі, включно з не менш впливовими політиками і експертами.

Боротьба думок завжди збагачує.

Чи можна так само поблажливо або схвально поставитися до спроб маловідомого (поза кримінальними справами щодо корупції і зловживання) депутата Артеменка чи розкрученої (жертви, а не політика) депутата Савченко?

"Ініціативи" Артеменка і Савченко зовсім не безневинні політологічні експертні вправи.

Звичайно, ні. Оскільки в ситуації, коли народні депутати озвучують або намагаються реалізувати якусь власну політику, критеріями оцінки стають не лише благо вільного висловлення думки, але й закон і суспільне добро.

Народний обранець, як і будь-який інший представник влади (законодавчої, виконавчої чи судової), не має права діяти поза законом. А закон щодо ведення переговорів від імені України достатньо простий для розуміння і трактування.

Українські нардепи взагалі не можуть діяти від імені народу чи держави. У міжнародних відносинах вони можуть представляти винятково себе і Верховну Раду. Артеменко і Савченко не отримували повноважень ні від президента, ні від парламенту вести переговори щодо війни чи обміну полоненими.

Верховна Рада не могла уповноважити їх на таке, адже в плані зовнішньої політики Конституція і закони наділяють вищий законодавчий орган нашої держави лише правом визначати засади зовнішньої політики. Визначати засади і вести переговори – це далеко не одне і те саме.

Українське законодавство встановлює, що без окремих повноважень вести переговори чи виступати від імені України в міжнародних відносинах можуть винятково президент, прем'єр-міністр та міністр закордонних справ. Усі інші, якими геніальними вони не були б, для проведення переговорів від імені України повинні мати повноваження, оформлені чи надані тими, хто має на це право.

Американські ЗМІ повідомляли, що план Артеменка нібито навіть погоджували з якимись російськими посадовими особами.

Запропонувавши на розсуд Сполучених Штатів чи російських найманців на Донбасі якісь політичні проекти чи плани, які може зреалізувати винятково українська сторона, їхні автори грубо порушили законодавство.

Узгодивши свій план із російськими чинниками Артеменко, щонайменше, перевищив свої повноваження. Якщо ж він цього не робив, теж нічого хорошого – він займався фальсифікацією, підробкою, вводив в оману уряд США. Отже, найімовірніше, він порушив не лише український закон, але американський.

Ситуація з нардепом Савченко трохи простіша, бо ОРДЛО не є суб'єктом права, а відтак порушити закони цього утворення неможливо. А ось законодавство України, контактуючи з російськими маріонетками на Донбасі, вона порушила.

Українська держава функціонує дуже погано. Але порушення нардепами законів України аж ніяк не виправляють цієї ситуації. Вони мають чимало способів і механізмів впивати – критикувати владу, звертатися із запитами і зверненнями до урядових органів, вносити проекти законів, які спрямовані на покращення ситуації. А ось порушувати Конституцію права не мають. Тому "ініціативи" Артеменка і Савченко зовсім не безневинні політологічні експертні вправи. Їхні незаконні дії не мають також і підтримки серед громадян, вони не спрямовані на творення громадського добра, не відстоюють суспільне благо й інтерес, бо є закулісним інтриганством. Тобто і з моральної точки зору підлягають осуду.

І ось саме таку махновщину українська влада мала б зупинити і негайно покарати.

Справа не лише в безсилій Генпрокуратурі (хоча і тут потрібно реагувати теж) і беззубій СБУ. "Розбір польоту" має насамперед здійснити український парламент. Адже настільки цинічне порушення українських законів народними депутатами підриває довіру до парламентаризму і конкретно до цього скликання Верховної Ради, достроковим виборам якої так завзято противиться влада.

Та найголовніше, що дії Артеменка та Савченко перешкоджають не лише зовнішній політиці, але й обороні України. І маємо проявити сміливість це визнати і зреагувати.

Атаку планів потрібно відбивати так само завзято і професійно, як і наступ під Авдіївкою.

Оригінал

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на  facebook  і стежте за оновленнями розділу!