Перші ластівки

Чому скандальні "миротворчі" статті олігарха Віктора Пінчука та колишнього речника МЗС України, голови Міжнародного центру перспективних досліджень Василя Філіпчука з'явилися саме зараз? Тому що Російська Федерація нині докладає серйозних зусиль, аби до інавгурації новообраного президента США Дональда Трампа отримати максимум бонусів у зовнішній політиці. І ми ці "зусилля" спостерігаємо не лише в Україні, а й у Сирії. Нагадаю, там урядові війська президента Башара Асада за російської підтримки захопили Алеппо, а після того Росія і Туреччина оголосили, що вони там забезпечують перемир'я, запропонувавши Сполученим Штатам приєднатися.

Україна і ситуація на Донбасі і в Криму – це лише компоненти достатньо складної геополітичної гри, яку веде Росія з США. Максимально зіпсувавши відносини з Адміністрацією Обами, Путін намагається створити собі позитивний імідж в очах майбутньої Адміністрації Трампа, до переїзду якої в Білий дім лишилось чекати ще два тижні.

Чому саме Пінчук та Філіпчук? Це логічно, тому їх важко назвати якимось абсолютно проросійськими, вони, як-то кажуть, є "рукопожатними" людьми у західному світі, обидва користуються достатньо високим авторитетом на Заході – кожен по-своєму. Просто в нашому суспільстві побутує думка, що агенти впливу Росії бігатимуть Києвом у будьонівках і футболках з написом "самий вєжлівий президент" і портретом цього самого "вєжлівого президента". Ні, це будуть люди абсолютно виховані, ґречні, в хороших костюмах і з хорошою англійською. Але це не завадить їм просувати ідеї, які перебувають в російському наративі, тобто в російських інтересах.

Мабуть, треба сказати, як в цій ситуації діяти Україні – це питання, яке насправді найбільше потребує відповіді. З одного боку, заступник глави Адміністрації президента Костянтин Єлісєєв дав достатньо вичерпну відповідь і, так би мовити, в тому самому місці і в тих термінах, які зрозумілі західному світові. Та з іншого боку, нам треба раз по раз доносити і до західних партнерів, а владі і до своїх громадян, що Україна має власні національні інтереси, що ми ці інтереси маємо відстоювати, що їх потрібно позначати, що їх потрібно артикулювати, що представники політичної еліти мають якомога більш чітко їх захищати. Це, якщо хочете, класика жанру.

І ці настанови влада має постійно тримати на порядку денному, адже ці дві статті – тільки перші ластівки достатньо великої кампанії Кремля. Росія не зупиниться у своєму прагненні підпорядкувати собі Україну. А я не бачу жодних підстав причин для капітуляції України. Це не той варіант, який приймуть мільйони українців.

З інавгурацією Трампа ця кампанія може лише набути інших форм. Можуть з'явитися інші персонажі, які так само будуть проштовхувати ідеї "забуття" Криму, відмови від вступу до ЄС і НАТО і т.д. Ймовірно, її найбільш активна фаза триватиме весь період до першої зустрічі Трампа і Путіна (а поки що немає навіть гіпотетичної дати). Тому якщо зараз йдеться про те, що в лютому може відбутися візит Порошенка до Сполучених Штатів, то його треба готувати якомога більш активно і забезпечувати якомога більший рівень зустрічі, хоча, думаю, в посольстві і самі це знають.

Ми маємо усвідомлювати, що історично час великої турбулентності для світу був часом, коли Україна отримувала шанс на здобуття державності. Нині світ знову входить у зону чималої турбулентності, тільки тепер для України це шанс зберегти державність, яку нам таки вдалося здобути. Нам треба довести собі і світові, що ми спроможні утримати те, за що так довго боролися і за що так дорого заплатили.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і слідкуйте за оновленнями розділу!