Точка зборки

…Коли читаєш "Біт Готель" Баррі Майлза – захоплюючу сагу про народження зухвалої і експериментаторської біт-культури – на думку постійно спадають "Бітлз". Хоча вони, звичайно, у той час були не в такому фаворі, як легендарні постояльці паризького "Біт Готелю". А згадуються "жучки-ударники", як їх зневажливо називали у радянському журналі "Крокодил", напевно, тому, що імена героїв роману – не в музичному, а в літературному світі – звучать таким самим таємним паролем, як імена ліверпульської четвірки. Видатні бітники: Гінзберг, Берроуз, Корсо, Брайон Гайсин... Саме вони в Парижі 1959-62 років розфарбували одну з найяскравіших сторінок в історії "розбитого" покоління.

І саме Париж – на контрасті з тодішньою пуританською Англією – навіть за часу бітлів притягував погляди прогресивної публіки всього світу. Автостопом, у кращих традиціях роману "У дорозі" Джека Керуака, туди зліталася англійська молодь. Студентські бістро і джазові клуби (у тогочасному Лондоні працював лише один), легкодоступний секс і не менш доступні наркотики. Комусь пощастило зустріти Вільяма Берроуза і Алена Гінзберга – вони до того часу вже стали легендами. Хтось, покурюючи екзотичний "Житан" або "Голуаз", примудрявся, повертаючись додому, провезти під сорочкою щойно виданий (і заборонений в Англії) роман "Голий сніданок" Берроуза, а комусь навіть пощастило зупинитися в "Біт Готелі".

Цей паризький заклад був і залишається легендарною адресою, такою ж, як готель "Челсі" в Нью-Йорку, "Бентлі" в Сан-Франциско і "Тропікана" в Голлівуді – місця, де мешкала богема з різних країн. Подібні точки зборки щоразу розбитого покоління, такі собі культурні лакуни, як правило, не існують дуже довго, будучи зруйновані зсередини енергією своїх амбітних мешканців.

Утім, "Біт готель" для американських письменників, які втекли у 1950-х роках від конформізму і пуританства післявоєнної Америки, був не просто міжнародною нічліжкою. У цьому богемному вулику жили і працювали поети-бітники, які дали потужний поштовх розвитку літератури в усьому світі. Ален Гінзберг тут завершує поему "Кадіш". Брайон Гайсин винаходить легендарний метод "нарізок", а в сусідньому номері Вільям Берроуз пише в цьому стилі свою "М'яку машину". Той самий Гайсин і Ієн Сомервіль будують тут "Машину мрії", яка викликає зорові галюцинації – передвісницю психоделічних рок-шоу, які почали гриміти світом через п'ять років.