Антистереотип життя: рецензія на фільм "Зелена книга"

"Зелена книга" — біографічна драмедія, знята режисером Пітером Фореллі, вийшла в український прокат 24 січня. Світова прем'єра фільму відбулася 11 вересня 2018 року на 43-му Міжнародному кінофестивалі у Торонто. Сюжет стрічки, що заснована на реальних подіях, розповідає про дружбу, рівність та право кожної людини бути собою.

Глядачу показана історія про те, як у 60-х для світського лева, талановитого темношкірого піаніста Дона Ширлі (Махершала Алі), галантного теоретика, що вирушає в турне південною частиною Сполучених Штатів, наймають як шофера й особистого помічника Тоні Вавелонга, італійця за походженням, що вирізняється своєю невихованістю та балакучістю. Про попереднє життя Тоні красномовно говорить його "робота" вибивайли в клубі.

Вже на початку ми розуміємо, наскільки неординарно будуть відбуватися події. Попри відмінність світоглядів, які могли зустрітися лише у крайньому разі, вони доповнюють одне одного, допомагають та вчать. І це робить персонажів сильнішими і змушує обох переформатувати власні життя.

Фільм можна назвати абсолютним "антистереотипом життя". Адже в ньому розвінчується багато умовностей. Режисер Пітер Фареллі, вже відомий як створювач роуд-муві "Тупий і ще тупіший" (1994) та сценаристи Нік Валлелонга, безпосередньо родич Тоні Валлелонга, Браян Гейєс Каррі, Пітер Фарреллі намагалися правдоподібно, "не зализано" відтворити ті дивні, післявоєнні часи, коли чорношкірі люди могли домогтися хоча б мінімальної безпеки в дорозі за допомогою нехитрої зеленої брошурки, де були позначені можливі місця пересування Америкою для "інших кольорів шкіри".

Примітно, що повна назва такої брошурки звучить як "Зелена книга негритянського автомобіліста". Так, в 30-х роках ХХ ст. не були толерантними до визначень, що поробиш?

Ми бачимо самотнього музиканта, афроамериканця, що не має великої сім’ї, не їсть курятини, не слухає джазу. Увесь цей світ йому показує хто?! Людина, расист, яка звикла розв’язувати проблеми за допомогою кулаків і використовує часто нецензурну лексику. Однак Тоні добре ставиться до свого шефа і щиро захоплюється його талантом, що зближує їх. Ось де гра контрастів: груба і тонка натури, тонкий митець і шибайголова, афроамериканець і расист.

До речі, для повного показу нетерпимості автори недвозначно використовують також тему гомосексуалізму. І зрештою на завершення повертаються до вічної тематики Святвечора, що єднає родину, країну, людство.

Фільм першочергово про те, як обожнюємо навішувати ярлики всім і на кожному кроці, говорити, що та людина не може такого зробити, а той точно здатен на таке і не інакше. Про "виразку" в кожному з нас, яка за своєю суттю заважає нам жити і пригнічує нас, забираючи сили, які б легко можна було б використати на корисніші справи.

У січні 2019 року стрічка по праву була номінована на 91-шу премію "Оскар" Американської кіноакадемії в 5 категоріях — за найкращий фільм року, найкращий актор — Вігго Мортенсен, найкращий актор другого плану — Махершала Алі, найкращий оригінальний сценарій, найкращий монтаж.