"Wołyń". Що буде далі?

Фільм польського режисера Войцеха Смажовського "Волинь" був приречений на успіх ще задовго до загальної прем'єри. За останні три тижні в кінотеатрах його переглянуло вже більше мільйона глядачів. Для Польщі і для польського фільму – вражаюче. Постать режисера, ефектна реклама, болюча й незабута сторінка історії – все це сукупно зіграло свою роль і дозволило місцевим критикам назвати цей фільм однією з кращих історичних картин в історії польського кінематографу. Про "Волинь" також запекло дискутують українські і польські політики й науковці. Як історик й українець, який живе в Польщі декілька років, я спробував розібратися, чим, окрім художнього витвору, є фільм "Волинь", що в ньому бентежить найбільше та які реакції він може викликати по обидві сторони польсько-українського кордону.

Фільм "Волинь" став ще однією цеглинкою в дбайливо споруджуваному поляками міфі/баченні себе як найбільш постраждалої європейської нації в часи Другої світової війни (очевидно, що в загальносвітовому вимірі вони не стануть у рівень із Голокостом). Держава, яка першою прийняла на себе підступні удари як гітлерівської Німеччини, так і Радянського Союзу; країна, на землях якої нацистами були збудовані найбільші табори смерті; єдина нація, збройні формування якої не брали участі в боях на боці Третього Рейху; Варшавське повстання і трагедія польської столиці; післявоєнний стан та комуністична Польська Народна Республіка. У цьому переліку "Волинська різанина" виглядає "природньо", адже показує, що польський народ зазнавав страждань й утисків не лише від тодішніх європейських гегемонів-агресорів, а й від сусідів-українців, із якими прожив пліч-о-пліч не одну сотню років. У сучасній польській політиці історичної пам'яті про Другу світову війну події на Волині 1943 року поступово витісняють навіть її, здавалося б, непорушний фундамент – Варшавське повстання 1944 року та Голокост. Це легко помітити бодай у розмовах із колегами-істориками та відслідковуючи тенденції в соцмережах. Насправді, Польща може дозволити собі такі кроки, зважаючи на монолітність історичної пам'яті (принаймні, у порівнянні з Україною, де погляди на ту ж УПА кардинально різняться).

Найбільше бентежить те, що в Польщі стрічку Смажовського сприймають як єдиноправильну художню версію того, що насправді відбулося на Волині (і не тільки там) в часи Другої світової війни. Одразу після прем'єри я подивився і послухав на польському телебаченні та радіо кілька аналітичних передач, присвячених тим подіям. Як політики різноманітних поглядів, так навіть й історики (хоч і меншою мірою) в найкращих радянських традиціях неодноразово повторювали, що фільм "Волинь" показує нам правдиву і коректну історію.

Називати "Волинь" антиукраїнським фільмом все ж не варто. Це радше картина, в якій емоції перемогли реальність.

Однак єдиноправильної історії не може бути в принципі. Такою постановкою питання польська сторона повністю позбавляє українських колег права на власне бачення цих подій, а це безвідповідальна і тупикова позиція. По-друге, "заїжджений" образ Степана Бандери, роль якого бодай у волинських подіях є досі нез'ясованою. Те саме стосується й УПА, у лавах якої існували різні погляди щодо польського населення на Волині. По-третє, збірний образ українців в картині Смажовського певною мірою нагадує зображення козаків у знаному романі Генрика Сенкевича "Вогнем і мечем". Більшість із них показана стереотипно, карикатурно і часом навіть гротескно. Чого лише вартує нічна сцена в лісі (незрозуміло, з якою метою повторювана двічі або навіть тричі), коли біля вогнища біснується сотня упівців, розмахуючи жовто-блакитними та червоно-чорними (куди ж без них!) прапорами. Така собі неконтрольована чорна сила, яка є в рази гіршою від німців та совєтів і яка незабаром повалить на мирну волинську землю.

Образ останньої є ще одним недоліком фільму: Волинська трагедія 1943 року показана без ширшого історичного контексту, як щось раптове, щось, що не мало жодних передумов і підґрунтя. Волинь – це "земля обітована", де українці й поляки мирно живуть поруч уже багато років без вбивств, зневаги, утисків, арештів тощо. І тут раптом, навіть вже після кількох років війни, цей "рай" руйнується. "Добрі" українці у фільмі безсумнівно є – і їх немало. Вони рятують поляків і євреїв, допомагають їм, діляться з ними останнім навіть під загрозою смерті. Проте "добрі" українці, на жаль, губляться в безликій масі "поганих". Однак називати "Волинь" антиукраїнським фільмом все ж не варто. Це радше картина, в якій емоції перемогли реальність.

Після виходу фільму "Волинь" усіх (принаймні інтелектуальні кола) як у Польщі, так і в Україні цікавило й цікавить питання: а що тепер буде далі? Як розвиватимуться відносини між двома країнами, які протягом останнього десятиліття позиціонували себе ледве не як найкращі сусіди в Європі? Сам Смажовський у численних інтерв'ю стверджував, що його фільм повинен стати "мостом, а не стіною", і працювати на користь польсько-українського поєднання. Проте, зважаючи на кардинально різне сприйняття картини у Польщі та в Україні (радше серед українців, які змогли її подивитись), мостом "Волинь" точно не стала. Тепер головне, аби хоч не перетворилася на стіну. І тут важливими є одночасні продумані кроки з обох сторін.

Польській владі слід відмовитися від однобічного підходу до історії, який логічно сприймається в Україні як нав'язування чужої точки зору. Зробити це непросто. У липні цього року Сейм визнав події на Волині 1943 року "геноцидом". Водночас в Україні здебільшого говорять про "трагедію". Різниця між цими двома визначеннями є кардинальною. "Питання Волині" треба остаточно передати з рук політиків у руки істориків, які оперують не голослівними твердженнями, а історичними фактами та документами. Спільна робота українських і польських науковців має, зрештою, дійти до якогось логічного завершення. Взаємні звинувачення потрібно забути. Україна та Польща мусять як вшанувати жертви обох сторін, так і визнати власні злочини.

Українській владі однозначно не варто обмежувати, а тим паче забороняти перегляд "Волині" в кінотеатрах, чи перешкоджати його скачуванню з Мережі. По-перше, той хто шукає, той завжди знайде. По-друге, в польських ЗМІ вже не бракує порівнянь цієї ситуації з "Катинню" Анджея Вайди, демонстрація якої в тій же Росії не була заборонена, а прем'єрний показ відбувся в культурному центрі при Посольстві Республіки Польща у Москві. По-третє, цей фільм, попри спірні деталі, є важливим для пізнання й усвідомлення українцями власної історії. Мусимо зрозуміти, що подекуди ті самі люди, які героїчно і, деякою мірою, безнадійно воювали в часи Другої світової війни за незалежність України, могли одночасно скоїти і такі жахливі злочини, якою була Волинська трагедія. Може, хоча б тоді, після зрозуміння та примирення, сподівання більшості українсько-польського інтелектуального світу на розв'язання "Волинського питання" буде зрештою реалізоване.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!