А баба Яга проти!

Є така приказка: справжня жінка з нічого може зробити зачіску, салат і скандал. А що з нічого може зробити український депутат? Якщо це не дама – лише скандал.

Ну, от і маємо. Тема просто таки глобальна: вдягати чи не вдягати вишиванку у стінах парламенту.

Заслужений регулювальник Чєчєтов вважає, що ні. Але ідеологи партії подумали-подумали і вирішили, що Чєчєтов для такої серйозної, можна сказати світового масштабу теми, нє катіт.

Русская, панімаш, фамілія. Виходить міжнаціональний конфлікт. Росіянин проти українського національного вбрання.

Швидко підшукали побратима по партії з правильним прізвищем – Журавський. Цей, засвідчивши свою лояльність щодо вишиванки, заявив: "Я люблю вишиванку і інколи теж її одягаю – на свята, в родині.

Але у Верховній Раді поведінка депутата окреслюється регламентом. Там чітко написано, що депутат повинен з'являтися в костюмі з краваткою. Це його уніформа".

Уміти бачити те, чого насправді нема – одна з унікальних особливостей деяких депутатів. Бо нема у регламенті ані слова про якусь спеціальну уніформу.

Але завважте, що для регіоналів є головним: не особисте голосування, а – вигляд! Ну, звичайно, вигляд у їхньому колі цінується. Хіба можна уявити депутата без дорогого годинника і особисто Ганну Герман без однієї зі своїх 120-ти сумочок під усі барви своїх 120-ти костюмів?

А галстуки за штуку баксів? А туфлі за дві штуки?

Та я б, може, й не писав нічого на цю глибоку тему, якби не Пилип з конопель. Був такий запорізький козак, родом француз, і звався насправді Фліп Сганарель, а козаки його назвали по-своєму. Так от, цього разу у ролі Пилипа вискочив з конопель всюдисущий Анатолій Гриценко.

Ну, от має чоловік на усі випадки життя свою думку. Між іншим, такі люди завше у мене викликали тиху підозру. Нє, щоб носити цю думку при собі, як хустинку до носа, а він навпаки – мусить вийняти і всім задемонструвати, що там у носі засвербіло.

"Вважаю, що депутати у вишиванках в залі пленарних засідань Ради – то смішно, несерйозно, прояв неповаги до законодавчого органу", – затьохкав наш принциповий демократ в унісон із чічіковими. Правда, уточнив: "нагадаю: я – не Чечетов і не Табачник.

У моїй родині люблять і шанують українську культуру й українську традицію. Жінки в нашій родині завжди красиво вишивали, навіть мене малого мама трохи вчила".

Тобто вишиванка для Журавського і Гриценка – атрибут винятково святковий.

А як, щодо костюмів від "Луі Вітон" і "Бріоні"? Чи не здається, що і вони більше пасують для свята, аніж для роботи? Але про це мовчок. Не було вказівки? "Ви бачили американських конгресменів чи сенаторів зі стрічками на голові з орлиним пір'ям?" – голосить Грищенко, наївно вбачаючи в американських конгресменах нащадків індіянців. Однак при цьому не уточнив, чи вони теж голосують за помахом руки і чужими картками. І чи не носять часом дорогезних годинників.

Обурення вишиванками на тлі показу останнього крику моди, який з насолодою демонструють депутати, виглядає кумедно і фальшиво.

Чи справді вишиванка – це святе? Я так не думаю. Для людини, яка знайома з українською етнографією та історією, вишиванка святою ніколи не була. Інша річ, що були вишиванки НА СВЯТО і вишиванки НА БУДЕНЬ. Вони й справді відрізнялися. Та лише якийсь час, бо коли та, що НА СВЯТО, зношувалася, то її вбирали вже й на поле.

У кожного українця було зо два-три десятки сорочок, оздоблених чи й не оздоблених вишивкою, які він одягав з різної нагоди. Звичайно, вишиванка, в якій орали, не пасувала на вечорниці або до церкви.

Але у вишиванках і орали, й жали, і чумакували, й вівці пасли. Козаки у вишиванках у похід ішли, а щоб воші не діймали, то вимочували вишиванки у дьогті, після чого вони уже втрачали усі свої барвисті узори.

Щодо вошей, то не треба тут соромливо очка опускати, бо це така тварюка, яка по всій Європі гуляла: і у Версалі, і в Кремлі, а дами і кавалери, вдягаючи перуки, мусили ще й спеціальні патички при собі носити, аби голову делікатно під перукою чіхати.

На фотографіях січових стрільців, бійців УНР та УПА бачимо теж вишиванки. Хіба ж вони на свято їх вдягали? Думаю, що парламентарям, які перебувають зараз у стані бойової готовності, вишиванки цілком пасують.

За часів совєтської влади вишиванка була в опалі, натомість з'явилася якась карикатурна сорочка на випуск з гаптуванням, яку залюбки носив Хрущов. Звісно, що в таких умовах вишиванка і справді перетворилася на святу річ, яку в будень ніхто не вдягав.

Коли мені дівчина вишила дуже гарну вишиванку чорними і червоними нитками, а я її вбрав до інституту, то на мене усі зглядалися. Це було справді незвично. А коли я ще з двома художниками у 1970-тих, мандруючи по Україні, зайшли у Черкасах до ресторану, то офіціантка поцікавилася:

– Рєбята, ви із какова ансамбля?

І не могла повірити, що ми вдяглися просто так.

Але у наш час вишиванка перестала бути чимось сакральним. Так, її зазвичай не носять на щодень, але не треба робити з неї фетиш. Це ужиткова річ, яку можна вдягнути, коли заманеться.

Переважна більшість відгуків на репліку Гриценка негативні.

"Я розумію що Гриценко всюди може мати свою думку, але є ще думка колективу. Зарозумілість це дуже погана риса, це той же тоталітаризм при владі, тому не хотілося б щоб політик, до якого я відносилася з повагою, розчаровував мене.

Вишиванка це не коротенькі штанці і не пір'я на голові, а це красива сорочка, в якій не встидно вийти не тільки у ВР, а і в ресторан, і на вулицю. Депутати в шароварах і в корсетках не прийшли".

"Пан Гриценко, як вічно перший непрохідний, почувається зобов'язаним мати про все свою авторитетну думку. Навіть про те, у чому розбирається, як свиня в апельсинах".

"Как одєну партупєю – всьо ту... становлюсь всьо болєє умним".

Пригадали Грищенкові й інші його випади проти однопартійців і реверанси в бік шоколадного зайця. А одна пані написала: "Да, многие говорят – Гриценко го (в) но, не верила, сейчас убедилась на 100%. Гнать надо это дерьмо с фракции".

Чесно кажучи, я й сам давно вже дивуюся поведінці Гриценка. Здається, у чоловікові щось постійно закипає. От тільки незрозуміло, чому перш ніж черговий раз випустити пару, він не поспілкується із фракцією, а відразу квапиться на люди.

Це також стосується і звинувачень, які він кидає на адресу колег з опозиції. Чи не варто було б розібратися з цим у тиші кабінету?

Юрій Винничук