Делікатна українофобія

Уявляю собі такий заголовок: "Вадім Калєснічєнка – самий чітающій дєпутат". Та нє, без бе – він справді такий. Бо скільки я не пишу своїх статей, у яких критикую, насміхаюся чи стібаюся з наших можновладців, Калєснічєнка єдиний, хто не тільки уважно прочитав мою писанину, але пройнявся справедливим обуренням і подав до суду.

Як тут не бити браво? Ще, правда, Добкін мене прочитав. Ну, "мене" – гучно сказано. Він лише відомого віршика прочитав і відгукнувся не злим тихим словом.

Я, правда, не маю зеленої уяви, за що Калєснічєнка тягне мене до суду, бо ще не отримав позовної заяви, але оскільки я пережив уже біля тридцяти різних судових позовів, як журналіст, то не надто й переймаюсь. Навіть, якби прийняли новий закон про наклеп. Але, скидається на те, що його й не збиралися приймати, мета була інша – відволікти увагу преси. А потім задемонструвати мудрість партії.

Щось схоже на закон про наклеп уже в нас було за Кучми. Правда, журналіст не ніс тоді кримінальної відповідальності, але матеріальна відповідальність – це теж не подарунок долі. Втомившись від судів, я тоді просто перейшов на Езопову мову, вигадуючи різні прізвиська для відомих політичних діячів. А потім закон відмінили, і настав спокій.

Регіонали мають у своїй когорті кількох штатних провокаторів, які постійно мусять збурювати суспільство. Їм не розходиться про те, щоб ті чи інші їхні заяви відповідали дійсності, їм розходиться лише про скандал. Так тов. Болдирєв колись натхненно переконував про те, що анафема для Івана Мазепи була викликана не його зрадою цареві, а... інцестом. І це при тому, що текст анафеми відомий давно, є він і в Інтернеті, а однак Болдирєв так досі й не визнав своєї брехні.

Такими самими дрібними побрехеньками займаються і Табачнік, і Богословська, і наш невтомний Калєснічєнка. Не дивно, що його ім'я фігурує у багатьох моїх статтях, де я демонструю його якусь особливу ненависть до всього українського. Однак премії, яку він оголосив тому, хто доведе його українофобію, він і досі мені не вручив. Мабуть, не вважає свої заяви українофобськими.

Але чим, як не українофобією є твердження про те, що "львівсько-галицький діалект – відрижка тієї частини України, яка завжди перебувала під гнітом"?

Це відверта брехня, бо львівського діалекту давно не існує, а галицький побутує лише в розмовній мові та в окремих художніх творах, та й то не в авторській мові, а в діалогах. На жодному радіо- чи телеканалі, у жодній газеті діалектів нема, а є літературна мова. Хіба що Калєснічєка вважає літературною мовою суржик.

І тут постає питання: яким чином так вийшло, що частина України, яка перебувала під польським та австрійським гнітом, зберегла мову і традиції, а та, що купалася в московському раю – усе це втратила? Цікаво, що втрачання мови і традицій відбувалося саме в тих регіонах, які перебували найдовше під владою Москви. Кордон між помаранчевим і біло-блакитним електоратом зупинився якраз на межі Речі Посполитої і Московщини. А ще нехай би Калєснічєнка відповів, як так вийшло, що та частина України, яка, за його словами, перебувала під гнітом, мала найбільше свободи? Адже усі українські письменники друкувалися в Галичині. Коли в Україні під Росією не було жодного часопису, на Західній Україні видавалися десятки.

Цікаво було б почути, які такі слова і вирази можна вважати відрижкою. Однак ледве чи дочекаємося відповіді на це.

На шоу в "Бальшой політікє" Калєснічєнка говорив про те, що держава зобов'язана забезпечити усім громадянам України рівні послуги щодо мови. Але чи є ще у Європі така країна, де держава брала б на себе усі витрати з навчання рідною мовою аж для стількох етнічних груп? Може, у Франції фінансує держава арабські школи? А в Німеччині – курдські і турецькі?

Здивувала мене своєю некомпетентністю журналістка Ксюша Карпєнко, як її оголосив Кисельов. Вона сказала, що "язиковой вапрос на Западє рєшон вполнє мірно", назвавши при цьому Бельгію та Іспанію. Не знаю, на якій планеті треба жити, щоб не знати, які там проблеми і який розкол гряде. Завершальна фраза журналістки звучала так, що я подумав, що мені почулося. Але дивився я цю передачу у запису, тому повторив кілька разів. Помилки не було, журналістка заявила, що "соціальная політіка дєлаєт власть". Що сіє мало б означати і хто кого дєлаєт, залишилося таємницею. Важко збагнути, навіщо журналістці виловлюватися з питань, в яких вона нічого не тямить.

Але повернемося до Калєснічєнка. "Перспектива України в багатстві її культур", – заявляє він, але не уточнює при цьому, яку ж таку культуру несе Донбас, який досі відрікається від найбільшого свого поета Василя Стуса, а вершиною мистецтва вважає кіч – пальму Мєрцалова.

Калєснічєнка багато говорить про угорську, румунську, польську общини, за які він дуже вболіває. Але його чомусь не цікавить стан української мови в Румунії, Словаччині, Польщі, де кількість шкіл впала до мінімуму, а цілі села, хоч і належать до греко-католицької та до православної віри, уже не вважаються українськими. Асиміляція, яка там відбувається з українцями, нікого чомусь не хвилює. Зате хвилює проблема русинів.

Але якщо приглянутися до асиміляційних процесів в Америці та Канаді, то побачимо, що русини чи то пак карпато-роси асимілювалися там значно швидшими темпами, ніж українці.

Коли Табачнік був ще віце-прем'єром, до нього звернувся депутат Калєснічєнка, який переглянувши шкільні підручники історії, аж зубами заскреготав: "Хотя по переписи 2001 г. на (!) Украине проживает 127 народов и етносов‚ место в указаных учебниках нашлось прежде всего для истории украинского народа..."

Хіба ж то не свинство! Слід рівномірно розділити сторінки на всі 127 народів і етносів. Уявляєте? Тут вам історія чукчів в Україні‚ там – історія зулусів в Україні‚ поруч – історія ефіопів. А корейці‚ китайці‚ турки‚ монголи‚ афганці? Головне нікого не забути! Нагадаю‚ що за тим же переписом в Україні було 21‚4 тис. гуцулів‚ 10‚ 2 тис. русинів‚ 672 лемка‚ 131 бойко (при чому людей із прізвищем Бойко у сто разів більше) і навіть... 9 поліщуків. Останні‚ як бачимо‚ на межі вимирання! Практично – могікани.

А воно ж‚ коли поглянути на всю Європу‚ то нема країни‚ у якій би не проживало як мінімум 127 народів і етносів. Ось куди Калєснічєнка і Діму треба запустити – у Європарламент. Є у вас вісім ескімосів‚ два непальця, чотири представника племені тапу-тапу – будь ласка виділити сторінки у підручнику. А то що ж виходить? Скільки українців у Португалії‚ Італії‚ Чехії‚ та‚ зрештою‚ і в Росії‚ а жодного рядка в підручнику! Але про це Калєснічєнка  – ані мур-мур.