Перед вибором

Збіги обставин дають іноді дуже цікаві моменти для роздумів та історичних паралелей. Цьогорічне відзначення 1025-річчя Хрещення Русі співпадає у часі із пошуком відповіді на велике геополітичне питання: питання вибору напрямку руху. Ми цього року маємо або підписати угоду про асоціацію з ЄС, або зізнатися собі і світу у тому, що готові капітулювати перед Росією та йти у Митний союз.

У 988 році князь Володимир також опинився у складній ситуації вибору. Запровадження християнства на Русі стало наслідком прагматичного моменту, а не Чуда. Більшість монархів – за легендарними переказами – запроваджували Христову віру внаслідок того, що спостерігали Чудо. Так було із імператором Костянтином, який перед битвою з Максентієм побачив знамення – Хрест із написом "Hoc signo vinces!" - "Цим переможеш!". Так було з Хлодвігом, який хрестився після пророцтв святої Женев'єви і після чудесної перемоги над алеманами. Так було з царем Вірменії Тірідатом, якого зцілив святий Григорій. Володимиру не було потрібне чудо. Він розсудливо і зважено коливався між різними векторами і різними варіантами вибору, врешті решт зупинившись на християнстві.

Підозрюю, що у ті часи були свої доволі сильні лобістські групи, які намагалися переконати загал і князя у перевагах іудаїзму та ісламу. Були свої геостратеги і геополітики, політтехнологи та піарники, які доводили хибність орієнтації на Константинополь. Тратилися великі гроші на формування громадської думки. Звісно, процеси відбувалися з застосуванням інших методів та механізмів, але суть залишається суттю.

Русь зробила свій вибір і стала християнською. Сьогодні можна критикувати Володимира за те, що він приймав хрещення не з Риму, а з Константинополя (на відміну від його вінценосних варварських колег – польського князя Мешка, шведського конунга Олафа чи норвезького ярла Гаральда Синьозубого. Зрештою, до Керуларійського розколу 1054 року на Католицьку та Православну церкву залишалося більше ніж півстоліття, церква формально була єдиною – майже як нинішня Європа, яка при всіх внутрішніх суперечностях є ще формально єдиною. Можна говорити, що він не врахував усі ризики і можливості, не мав стратегічного бачення, наробив чимало помилок, керувався особистісними моментами. Але відбулося головне: ВИБІР.

Почитайте у "Повісті временних літ" (900-ліття якої чомусь не квапляться відзначати на загальнодержавному рівні) Промову Філософа. Її тон. Її аргументацію. І проведіть паралелі з тими аргументами, які наводяться сьогодні щодо вступу в ЄС чи в Митний союз. По суті, нічого не змінюється.

Ми також опинилися перед вибором. І робимо його з прагматичних міркувань. Щоби не залишитися осторонь цивілізаційних процесів. Ми можемо вибрати один із векторів, і від цього залежатиме наше майбутнє.

Володимиру пробачили практично все – вбивство брата, війну з власним сином, сексуальну розбещеність, жорстокість. У людській пам'яті він залишився Святим Володимиром. Нашим політикам за кілька століть теж пробачать чимало – практично все. Історія багато що списує і стирає. За умови, якщо політики зроблять свій ВИБІР. І зроблять його правильно і зважено.

Володимир навряд чи думав про своє місце у історії. Він просто діяв. Наші політики дуже хочуть залишитися у історії. Тому залишається одне: просто діяти.

Кость Бондаренко