Заплакати і забухати

Але я хотів би поговорити про те, яка велика різниця між містами Заходу і Сходу України. Схід зараз зайнявся тотальною окупацією України, але несе не культуру, а якраз безкультур'я і варварство.

В історії уже було, що варвари, прийшовши у цивілізованіший край, переймали звичаї і традиції завойованих народів. Так було з гунами і готами, болгарами і угорцями. Болгари навіть мову місцевого населення перейняли. Правда, приблизно так, як узбеки російську.

Варвари Донбасу переймуть культуру Заходу хіба що в наступному поколінні, але тоді вже вони при владі не будуть. Вони це розуміють і тому ведуть себе ще брутальніше і нахабніше.

Для них знищити яку-небудь архітектурну пам'ятку, скверик, парк, ліс, пляж – це, як нам два пальці обслинити. Вони ж знають, що прийшли всерйоз, але ненадовго. Заради ефемерної підтримки електорату, готові навіть на розкол України. Зрештою, розколовши Україну, вони можуть створити для себе свою власну вотчину, де вже їм ніхто не буде заважати. Жодної тобі опозиції, жодних тобі клятих галичан, тиша і благодать. Хоча це теж не надовго, бо молоде покоління рано чи пізно витіснить старперів, заражених совком і збоченською любов'ю до старшого брата.

А поки що відбуваються цікаві процеси, коли східняки, побувавши на Заході України, переконуються, що щось у них там не так.

Гадаю, хтось із читачів уже встиг побачити відеоблог, який веде Proctolog. Ось уривки з нього:

"До тех пор, пока я не сел в поезд Львов-Луганск и пока я не вышел в своем родном городе Луганске, я понял, что кроме как заплакать перед камерой, у меня не получиться рассказать об этом прекрасном городе Львове. Но когда я ступил на свою родную донбасскую землю, я оглянулся, посмотрел, что у нас нет даже перспективы на какие-то изменения. Поэтому все, что остается нам, это, как минимум, обнести Донбасс колючей проволокой и никого не выпускать, чтобы мы не мешали нормальным людям развиваться и строить хорошую страну. Ну, и, как максимум, тупо бухать".

Так от, уболівальники з Європи теж помітили ту разючу різницю, яка кидається в очі навіть людям, які побували вперше на Сході й Заході і не настільки тривало, аби проникнутися усіма проблемами. Але оцінка у всіх однозначна: "Ваше місто неймовірне, – розповів фанат Олівер Расмуссен про Львів. – Порівняно із Харковом це рай. Тут затишно, привітні люди, милі кафе... Багатьом данцям не сподобалося в Харкові. Дехто здавав квитки. Буду сьогодні дзвонити друзям, щоб не робили такого, а летіли до Львова."

"Ми з друзями думали лише на матч сюди приїхати, - сказав португалець Педро Морічелло. - Але нам тут дуже сподобалося. Вирішили здати квитки і лишитись на довше".

Чимало львів'ян здавало фанатам свої помешкання безкоштовно. Ба більше – ще й годували при цьому.

Здавалося б, з цього всього лише один висновок: решті України слід тягнутися до Західної, переймати досвід і позбуватися руйнівного впливу совка та Расєї. Натомість чуємо щось протилежне, як у випадку з Алєсєм Бузіной, який закликає не їздити до Львова і бойкотувати галицькі товари.

Та навіть без заклику Табачнікового холуя знаходяться добрі люди, які давно і з успіхом здійснюють цю шляхетну роботу. Ось що пише читач на одному з форумів: "Работаю дальнобойщиком по Украине. И по сему часто бываю и на Донбасе-Востоке и на Волыни-Западе. Разница огромнейшая. Проросийское настроение на Востоке подогревается властями – бандюками. Мол "Россея – всему мама, а кто против – тот Бандеровец и вуйка. Недавно пару деньков побывал в Стаханове и Брянке (картоху по найму привез). Продаватели, даже не говорили народу, что она с Волыни – говорили с Сум. Народ даже запідозрив, что картоха с Запада, шарахался от нее, как от радиоактивной. И вообще я будто бы вернулся в девяностые – спортивные костюмы, цепи златые с полкиловыми крестами, сутулящие своей тяжестью братков. Разговоры те же и о том же. Вобщем мурчание. Но там Расея – цель и панацея. Все благодаря властям, кои хулят все украинское и превозносят "старшую сестричку". Грустно.

Сам я с Киева. Нынче донецкие и тут уже Рассею и Донбас делают".

Авжеж, коли не вдається покращити життя своїм землякам і своєму рідному електоратові, то залишається лише перейняти ідеологію Північної Кореї, де народ, який живе упроголодь, годують байками про клятих імперіалістів.

А ось іще один голос: "Живу во Львове ужу более 8 лет, сам из Сімферополя. Еду на машине через Киев. Пока едешь по западной Украине до Києва, всё ухоженно, дороги люди и т.д. Как съезжаешь с Одесской трассы и до Симферополя, всё пипец!!! Совдепия полная, старые дома, вымирающие села, плохие дороги, народ выглядит помятым. Это говорит о уровни жизни в этих областях. Не нужно гнать на Львов! В этом городе воспитывается патриотизм к своей родине, прививается украинская культура. И не нужно всех под одну гребенку – мол "Бандеровцы". Съездите во Львов и вы всё поймете! Я люблю свою Страну, я люблю её людей, я буду защищать её!!! И не нужно быть в этой стране паразитом, типа все говно и я свалю и т.д. Слава Украине!"

Ото ж і я про те: хто й до кого має тягнутися? Хто на кого має рівнятися?

Але Росія та її прихвосні роблять усе, аби об'єднання нації не відбувалося. У такій каламутній воді дуже зручно ловити рибку. Для того і створюються та поширюються різноманітні міфи, які начебто розколюють країну, хоча насправді не мають під собою жодних підстав для розколу.

Візьмемо хоча б греко-католицьку конфесію. Чи відомо православним, що греко-католики – такі ж православні, як і вони? Тільки й того, що моляться за Папу Римського. То я думаю, краще вже молитися за Папу, ніж за Кіріла Гундяєва. Жоден Папа ще ніколи не заявляв, що українці відщепенці, зрадники, розкольники і ващє ми адін народ.

А поґуґліть собі хресні ходи греко-католиків і православних МП. Подивіться, як виглядає проща до Унева або до Гошева. І порівняйте з "крєстнимі ходамі". Відразу кинеться в очі, що на прощу йде чимало молоді, люди вбрані святково, але без пересади – жінки можуть бути у джинсах чи в шортах, без хустин, усі радісні, усміхнені. Натомість православні ходи мене завше жахали насупленими мармизами цьоток у довгих квітчастих спідницях і в хустинах та ще й з іконами в руках. А серед тих ікон і таке святе мурло, як Нікалай Втарой, кровопивця.

На жодній прощі ви не побачите якихось підозрілих осіб у камуфляжі та зі специфічними мордами типового братка. Жодних тобі "казаков" з лампасами і бородами.

А найбільше, що мене завше дивує, це те, що більшість православних попів страждає ожирінням. Серед греко-католицьких священиків товстуни рідкість. Монахи геть усі худі, без смердючих борід, з яких пре дух вчорашнього борщу.

І ще одне. В Україні традиційно побутувала лише ПРОЩА, а не "хресний хід". Православні відреклися української традиції і не вживають таких слів як ПРОЩА і ПРОЧАНИН. Виняток – православні Західної України. Навіть у цьому, як бачимо, присутня русифікація.

Наш малий ходить зараз до літньої школи ченців-салезіянів. Ну, що вам сказати. Усе там організовано для патріотичного виховання. Діти розподілені по куренях. Наш – у чумацькому. Ігри патріотичні, походи й екскурсії – патріотичні, пісні – українські. І що теж цікаво: дають своїх дітей у такі літні школи при греко-католицьких монастирях не лише галичани, але й вихідці зі Сходу України, ба навіть росіяни. Бо переконалися, що нічому лихому тут їхніх дітей точно не навчать.