Зер ґуд, Вальдемар!

Осінь геополітичної надії. Не більше-не менше. Саме під таким соусом нам подають політики мало їстівне рагу цього інформаційно-пропагандистського сезону. Цілодобова програма "Каламбур" буде тривати щонайменше ще два місяці до листопадового саміту ЄС у Вільнюсі.

 Парадокс у тому, що адепти "русскава міра" з партії Регіонів пропагують переваги європейської цивілізації переконливіше, ніж опозиціонер Яценюк у відеороликах. За словами (звичайно ж офф-рекордс) самих депутатів-адептів "абсолютної влади" (як каже Нестор Шуфрич), 80% їх фракції були готовими здати країну Путіну, лишень би переобратися на довічну недоторканність. Але після сеансу в кінотеатрі "Зоряному" первинний свербіж було знято терапевтичним талантом Януковича. Сьогодні самі південно-східні регіонали з Дикого степу вже плутаються у показах: була та євроінтеграція у них у програмі прописана чи ні. Та й хто ті програми читає?

Але коли дивишся на усю цю "євроінтеграційну" братію, на їх повадки, на їх награбовані статки, на їх гопниківські звички, чуєш їх фєню та безглузде белькотіння в телевізорі – розумієш, яке величне почуття гумору у Бога. Сами цим колективним мойсеям призначено зробити цивілізаційний крок України…

 Їх виборці живуть в інформаційно-агітаційному кліше Москви усі останні роки. Без жодної альтернативи бачити світ різним та іншим. Сама ж влада їм десятиліттями нав'язує ті самі щомісячні совкові свята і дати, які збігаються із чекістсько-ленінським світоглядом і ритуальним календарем сталініста. Їх телевізори й ФМ-станції налаштовані на московську хвилю, навіть якщо їх роздає український ретранслятор. Їх газети і вулиці заклеєні афішами варягів з півночі, які пасуться на їх гаманцях, і продають їм засалені жарти про прикольних "хохлушек-простітуток" та інших хохло-остарбайтерів на теренах процвітаючої Московії.

Їх світобачення двополярне: вселенська потуга-Москва і загниваючо-ворожий Захід (навіть, якщо географічно це буде Південь чи далекий Схід). Інформаційний потік довкола них такий, що їм краще відомі новини кадрової чехарди в московському центральному федеральному окрузі, ніж останні вісті з Києва.

 Мільйони цих знедолених, яких два десятиліття грабували нині недоторканні й рідні землячки-політики (що перебрались до столиці) ніколи не мали змоги глянути на "світ широкий". З мізерною зарплатою і високою комуналкою, без нормальної освіти й медицини, без доріг і засобів пересування їм складно покинути навіть рідну область. Яка Європа?! – вони ніколи не бачили своєї країни. 36% українців !!!ніколи!!! не виїжджали за межі рідної області.

 Матриця єдиного каналу зовнішнього зв'язку у вигляді "телеящика" їм цілодобово малює москвоцентричну схему всесвіту. Важко у чомусь їм докоряти. Це не їх добровільний вибір, бо знають лише усі інтимні подробиці спальні Алли Пугачової та Галкіна, чи чергові хамські розваги Кіркорова, перехресні запилення резидентів Камеді-клаб та "Інтернів", останні подробиці п'янок героїв "Глухаря" чи ставлять на мобільний дзвінок останні клубні новинки нічної Москви. Важко формувати власний смак між блатним шансоном і московською попсою. Ще важче бачити світ, якщо його ніхто не показує.

 Це в самій Москві можуть легко розібратися з картиною навколишнього світу і власним пупо-центризмом. Там Дмітрій Губін може написати "Конец гламура" і ніхто його не звинуватить у печерній русофобії:

"В первой половине 2000-х, когда Россия, пройдя перестройку, путч, развал, расстрел и кризис, стала подниматься на углеводородных дрожжах, рост потребления застил глаза многим. Да, очень многим казалось, что Москва, если судить по интерьерам ресторанов и клубов, куда круче Лондона, Нью-Йорка или Парижа. Похоже, половина стразов от Swarovski поставлялась тогда в Россию. Но во второй половине 2000-х — когда гаишники вконец охамели, менты откровенно забили, а приговоры в судах стали известны заранее — пришло понимание, что если во Франции за полтора века сменилось пять республик, то у нас на дворе все тот же строй, что и в XV веке: самодержавие".

 Якби таке сказали Андрухович чи Винничук, їх би заплювали усі інтернет-тролі. Але у виконанні Віктора Пєлєвіна цей діагноз отримує щоденне підтвердження: "Россия — это злая и несправедливая пародия на Запад".

 Подібні оцінки в українському виконанні лише викликали б обурення у домашніх москвофілів. Їх масове волання про Митний союз чи якусь комунальну колиску трьох народів з казахами на додачу, як слов'янсько-православним бонусом, важко сколихнути аргументами і фактами реального світу. Але й пересічним політикам ПР також не треба сильно хвилюватися. Їх виборець, із ірраціональною ностальгією за мезозоєм та СРСР, так само легко проковтне євроінтеграцію у виконанні їх влади, як і будь-які масові роздачі біло-блакитних парасольок на площі Лєніна чи безкоштовної каші з польової кухні Другої світової під черговий ювілей визволення від німецько-фашистських загарбників.

 Реальними аргументами "за" євроінтеграційні прагнення нашу "абсолютну владу" озброїв саме Путін із Глазьєвим. Такої відвертої агресії не сподівався ніхто на Печерських пагорбах. Труби, цукерки, митниця і цинічне вбивство донецьких рибалок феесбешниками... За планом Глазьєва-Путіна "прінуждєнія хохлов к ТС" ще багато цікавих провокацій буде за два наступних місяці. Але такої кирзової дипломатії від Кремля та зубодробильної "православної дружби" гоблінів із меншими погонами не очікували навіть хоругвоносці і сталінотерпільці вічної духовної Малоросії. А коли митносоюзну пісню фальшивими голосами підспівують ще й колєснічєнки-медведчуки з хором бородатих фріків, то й поготів. Якщо вранці в ТБ запускати Путіна, увечері - головного санітарно-лікувального клоуна РФ Оніщєнка, а ночами Медведчука, то за місяць-два усі виборці ПР вимагатимуть негайного вступу країни в НАТО.

 За один місяць на 10% впала кількість тих українців, хто молився на кремлівську п'ятикутну зірку. На стільки ж зросла кількість тих, хто воліє виконати сакраментальний заклик Миколи Хвильового "Геть від Москви! Дайош Європу!". Так тримати, товариш Путін!

Роман Чайка