Світ його зловив

Про Сковороду останнім часом мовлено чимало, наського філософа ловили всім світом у найрізноманітніші жанрово-стилістичні пастки, але так, як оце зараз, мабуть, ніколи.

Автор роману, івано-франківський екзегет Володимир Єшкілєв, накинув на свого героя сітку пригодницького твору, ще й оповив свіжим флером давньої масонської змови. Тож світовою історією в його "Андрогіні" рухають, відповідно, таємні сили, а не Грушевський з Дарвіним.

У романі тривають як простенькі стосунки детективно-кримінального характеру за нашого часу, так і складні розклади якого-небудь далекого 1780-го року. Шпигуни, авантюристи, братська любов у чоловічих монастирях. У цьому характерна ознака просвітницької прози Володимира Єшкілєва, який – наче той Сковорода – намагається розв'язати таємницю людського буття і заодно заповнити хоч якимсь сенсом своє власне існування. Іноді це йому вдається, і тоді на світ з'являється чергова містифікація з-під пера головного ідеолога Станіславського феномену.

За сюжетом роману, головний герой, таким собі Мефістофелем з'являючись до столичного академіка, нагадує, що науковці досі тішаться міфами, вважаючи Григорія Сковороду виключно народним філософом, який босий ходив селами, грав на сопілці й проповідував сердечну науку. Тобто робив те, що згодом, запізнавшись із масонами у своїх європейських мандрах 1750–1753 років, "з потом і кров'ю із себе вичавлював".

Залишилося, видно, небагато, тож не дивно, що в романі Єшкілєва заторкнуті "проблеми статі" філософа, як стає зрозуміло вже з самої назви роману. А також, відповідно, його, м'яко кажучи, сексуальні уподобання. Цікаво, чи не так? Тож варто, мабуть, прочитати, своїх власних проблем (у тому числі, "статевих") не цураючись.