Порту - Динамо - 3:2. Третій бублик для Михайличенка

Загнане в глухий кут, "Динамо" показало радше зуби, чим характер. Двічі відігралися, проте зробити це втретє сил та майстерності забракло. Мрія про плей-офф Ліги чемпіонів віддалилася ще більше. Як і мрія про відродження власне команди та гри.

Юрій Сьомін попереджав, що на "Динамо" ще чекає спад. Тепер бачимо, що ЮрПалич говорив те не просто з люті. Так а коли ж у "Динамо" був підйом? Чи я щось проґавив?

Час від часу не легше. "Обезголовлене" через хворобу головного тренера київське "Динамо" складає іспит за іспитом. Як на внутрішній арені, так і на зовнішній. Складає достоту невдало, що тут скажеш. Двом головним конкурентам у боротьбі за "другість" в національному чемпіонаті києводинамівці програли. Не менш складний, якщо не сказати більше, виклик чекав на киян і в Лізі чемпіонів - виїзд у Порту. З огляду на турнірні перспективи матч проти чемпіона Португалії програвати не можна було. Якщо, певна річ, динамівці всерйоз сприймають завдання від свого президента - пробитися до стадії плей-офф Суперліги. Проте й цього разу - нокаут.

Програш - то маленька смерть. Це, здається, усвідомлювали всі в динамівському таборі. В усякому разі, передматчева риторика "біло-синіх" була саме такою - оптимістично-прагматичною. А Олексій Михайличенко навіть заявляв, що його команда зробить усе можливе, аби перемогти.

Усе б нічого, та тільки от динамівський в.о. навіть не натякнув, за рахунок чого його загалом деморалізована команда може переграти колектив, який нині набрав непоганий хід. Натомість Олексій Олександрович випустив в основі одразу трьох опорних півоборонців. Мабуть, таким чином "Динамо" прозоро демонструвало опонентові, що головне для гостей - убезпечити себе від неприємностей на власній половині поля. А на чужій - як Бог дасть.

Попервах Бог давав, хоча й небагато. Проте, вочевидь, розраховувати на його щедрість - то було б справжнім святотатством. За рахунок активності передовсім Велозу, який, напевно, вирішив показати землякам, хто є хто в Португалії, динамівці щось створювали попереду. І те щось завершували ударами в площину воріт.

Одначе досягти бажаного першими судилося господарям. Якось на диво легко гравці португальського чемпіона розхитали й пройшли, не помітивши, практично увесь захист нашого віце-чемпіона. А вирішальний удар Варели узагалі був схожим на те, як гострий цвях впинається в гнилу деревину. Шовковський, який проводив сотий матч за "Динамо" в чемпіонській Лізі, чимось зарадити не міг.

Якось надто легко, - в усякому разі, візуально саме таке враження склалося -відкривали рахунок господарі. Оборона гостей виявилася потужною на вигляд, проте завалилася на бік від першого ж серйозного удару опонента.

Ну, починається, - подумалося тоді, як м'яч залетів в самісіньку дев'ятку воріт СаШо. Проте, на наше щастя, оборона господарів виявилася таким же велетом на глиняних ногах, як і наші оборонні стовпи. Невеличного Гусєва в центрі воротарського майданчика під час розіграшу кутового чомусь не пильнував жоден візазі. Особисто я це можу пояснити або ж низькою кваліфікацією португальських захисників, або ж їхньою впевненістю в цілковитій немічності динамівських гравців атаки. Як би там не було, але "Порту" був покараний. Як за хвилинну розбалансованість, так і за зверхність.

Здалося на хвильку, що ось він, шанс "Динамо" не програти. Саме той шанс, за яким і чимчикували до Порту наші футболісти. Емоційна й психологічна перевага нібито мала вже бути на їхньому боці. Але все це - лише на хвильку. Кияни чомусь не додали в активності чи русі, не додали і в пресингу. Склалося враження, що команда просто не знала, як діяти. Мабуть тому, що не була докладно проінструктована перед грою. А ще й через те, що не лише на тренерському містку, а й на полі в "Динамо" немає зараз вожака. Тому й схожі між собою дії динамівських тренерів та футболістів - такі ж конвульсійні й невиважені, такі ж розрізнені й ситуативні.

А "Порту" і другий свій м'яч забив візуально просто. Я б навіть сказав - ще простіше, аніж зробив це вперше. Якщо у першому випадку динамівських захисників можна принаймні спробувати виправдати майстерністю суперника, то в другому взятті динамівських воріт винні передовсім гості. Хоча б той же Хачеріді, який, незважаючи на свої серйозні габарити, відскочив від опонента, який володів м'ячем і ситуацією, немов спіла груша од бетонного паркану. Образливий гол, зовсім не обов'язковий. Такі забивають частіше в дитячому футболі, а не в Суперлізі. Всім своїм зовнішнім виглядом у цьому епізоді португальці ніби волали, що вони все одно заб'ють більше, аніж суперник. Не знаю, як ви, але я їм у ту хвилину вірив. Бо навіть не здогадувався, за рахунок чого чи кого "Динамо" в другому таймі може переінакшити гру.

Не можна говорити, що кияни не пробували щось змінити. Намагалися. Це правда. Тайво і Гусєв - на своєму фланзі. Менш виразно - Ярмоленко - на своєму. Проте у будь-якому випадку їхні спроби зводилися до елементарного - флангового проходу й навісу. І якщо з першим компонентом ще хоч якось складалося, то з другим - не дуже. І не тільки тому, що не виходили націлені передачі. Часто-густо націлювати було ні на кого. Браун десь загубився, інших адресатів просто не виявилося.

Натомість господарі без особливих перешкод проходили центр поля - перший і чи не найбільш акцентований оборонний редут "Динамо", - незважаючи на наявність одразу трьох хвилерізів. Далі слідувала середня або довга діагональ, і гравці атаки "Порту" опинялися на зручних для маневру позиціях. Благо, що на початку тайму господарі змарнували чудову нагоду. Таким чином у гостей залишався шанс. Аби не програти.

Віддамо їм належне. Кияни чіплялися за соломину. Майже зачепилися. Головне - вдалося заволодіти ігровою перевагою. Й заробляти стандарти. За умови зовсім не безгрішного захисту "Порту" навіть мінімальний тиск на чужі ворота міг таїти потенційну небезпеку. І португальці знову були биті за свою надмірну заспокоєність. Нарешті відзначився Браун. Нарешті вивірену передачу віддав Ярмоленко. Ну, чим не черговий шанс на порятунок? Чим не можливість нарешті переломити гру?

Проте здобута важкою працею проміжна нічия була тут таки зруйнована бездарними - іншого слова й не підбереш - діями динамівського захисту. Спочатку Хачеріді, "герой дня без краватки", не зумів завадити опоненту зробити флангову передачу, потім настала черга осоромитися Михалика і Шовковського.

Знову все спочатку.

Але час - він не гумовий. Занадто мало його залишилося для чергового подвигу. Та й гості вже не мудрували особливо. Вони дотерпіли.

Нам же про подібне доводиться хіба що мріяти.

Олександр Солнцев