Севілья - Бенфіка - 4:2. Коронація "трєнєрішки"

Навряд чи цей матч колись впишуть в футбольні хрестоматії. Більше того, навряд чи ми його згадаємо достеменно і в деталях через кілька місяців. Але матч цей у першу чергу визначальний тим, що назвав нового тріумфатора Ліги Європи. От із цією місією поєдинок в Турині впорався сповна. За досить симпатичної й інтенсивної гри з обох сторін трофей здобула "Севілья". "Бенфіка" виявилася гідним опонентом, якщо не сказати більшого, проте "Болівар двох не витримає".

СЕВІЛЬЯ - БЕНФІКА - 4:2. Відеоогляд матчу

Дарма кажуть, ніби ці команди дуже різні. Вони схожі хоча б тим, що однаково успішно докрокували до головного матчу сезону. До того ж, здається, що колишній португальський зварювальник (Жорже Жезуш) чимось дуже подібний до баскського футболіста-невдахи (Унаї Емері) – обидва дуже амбітні, дуже кваліфіковані, проте водночас дуже специфічні й навіть чимось не від світу цього. Що головний тренер "Бенфіки", що наставник "Севільї" в своїй фаховій сфері мають репутацію як справжніх професіоналів, так і таких собі "міських юродивих". Вочевидь, саме через ту другу причину їх не беруть на роботу гранди. Чи не єдина різниця між ними – тренер "Бенфіки" на своєму віку встиг виграти хоч щось (чемпіонат та кубок Португалії), тоді як найвище досягнення тренера "Севільї" - третє місце в іспанській Примері.

Проте чомусь здається, що переможець цього протистояння таки отримає шанс війти в обране коло топ-команд, адже там, у тому середовищі, звикли працювати з людьми, котрі здатні забезпечувати результат. Перемога в Лізі Європи – це результат. Приміром, Віллаш Боаш чи Хуанде Рамос починали саме з цього. Цілком можливо, що тепер і Емері зійде на якісно новий щабель професійної кар'єри. Заслужив, що тут ще скажеш.

Не знаю, чи варто зайвий раз нагадувати про пріснопам'ятне так зване "прокляття Гуттмана", що нібито дамоклевим мечем висить над "Бенфікою". Це вже добряче набило оскомину. Проте вже вісім програних єврокубкових фіналів лісабонського клубу після епохи невгамовного Бели – це дійсно багато.

Та чи проблема саме в тих словах угорця? До того ж, за легендою, Гуттман в серцях нібито сказав, окрім усього іншого, після відставки з "Бенфіки", що "відтепер жоден португальський клуб ще сто років не виграє Кубок чемпіонів". Проте на "Порту" це прокляття не подіяло. Зачепило лише "Бенфіку". Збіг обставин?

Принаймні цього разу новоспечений чемпіон Португалії намагався дистанціюватися від цієї мутної історії. Перед грою футболісти в унісон заявляли, що вони спокійні і впевнені, як ніколи. Натомість Емері заявив, що йому подобається "Бенфіка". Либонь, щось знав? Словом, як хочеш, так їх і розумій.

По першій половині гри складно сказати, хто був упевненішим та спокійнішим. Команди намагалися діяти інтенсивно, жваво, проте водночас обережно, озираючись на свої ворота. Власне, чогось іншого годі було чекати. А якщо до всього врахувати, що грали команди все ж таки не екстра-класу, то в підсумку матимемо достоту пересічне видовище. Воно, певна річ, триматиме в напрузі до фінальних секунд і не матиме нічого спільного із суто нашим "бий - біжи", проте й до кращих зразків Ліги чемпіонів опонентам ще далеченько.

Відтак "піаніст грав, як умів". Тобто намагалися підловити чужу помилку, бо з індивідуальними діями не надто складалося. Як таких справжніх моментів у першому таймі й не було. "Бенфіка" двічі поцілила в стулку, тоді як "Севілья" не змогла віднайти хоча б таких аргументів. Словом, хворий зуб вирішили видаляти неквапливо, без поспіху. Головне – сам процес, а муки пацієнта, себто вболівальників – то вже другорядне.

Початок другого тайму ледь не зруйнував сформований у першій сорокап'ятихвилинці стереотип. За стартові по перерві хвилини суперники створили стільки, що перевершило всю попередню статистику. Причому, що показово, відзначитися могли як одні, так і інші. Швидкості помітно зросли, центр поля долався за кілька миттєвостей, відтак виникло стійке враження, що ось зараз нарешті команди скинуть огрядні шата прагматизму, котрі їм зовсім не пасують, і постануть такими, якими ми їх звикли бачити. Власне, так і сталося. А коли супротивники почали грати узагалі без центру поля, себто на разючих контратаках, подумалось, що все в цьому матчі вирішиться в основний час. І дійсно, моменти почали сипатися, як із рогу достатку. Проте до пори до часу фортуна із завидною постійністю обирала команду, що захищається. Мабуть, саме тому м'яч вперто не йшов у ворота навіть у тих ситуаціях, коли йому нікуди було діватися.

Однак чим ближчою видавалася розв'язка в часі, тим запал обох команд стухав. Немов злякавшись власної тіні, вони повернулися до монотонної першотаймової шабашки з повільним витягуванням хворого зуба. Почасти цей атракціон мав вигляд "хочу, але не можу", проте заради справедливості варто зазначити, що навіть за таких обставин гра приваблювала. Суперники виявилися гідними, нестача справді зіркових імен компенсувалася справжніми емоціями та жагою. Матч виправдовував свій статус. Навіть те, що в основний час переможця не було виявлено, вписувалося в цю канву.

До речі, цікаво було споглядати за тренером португальців у останні хвилини зустрічі. Мабуть, Жезус добряче запам'ятав аналогічний відрізок часу з минулорічного фіналу Ліги Європи, коли протистояв "Челсі". Тоді ті хвилини стали для "Бенфіки" фатальними. Цього разу історія вибрала інший сюжет. Не менш болючіший.

Два екстра-тайми переможця також не виявили. Не можна сказати, що команди прагнули вирішити всі питання в серії пенальті, проте додаткові тридцять хвилин минули майже без моментів. Але давалися опонентам ці хвилини з неабиякими труднощами. То там, то сям судоми хапали учасників дійства. Воістину, боротьбі віддавалися всі сили. Програвати ніхто не хотів.

Мабуть, справедливо, що за такого перебігу подій переможець визначався в серії пенальті. Коли суперники майже рівні і однозначно гідні один одного, нехай лотерея виявляє сильнішого.

Вона й виявила. В найвідповідальніший момент здали нерви в найдосвідченішого гравця "Бенфіки" Кадросо, а португальський кіпер "Севільї" Бету виявився злим генієм для португальської команди. "Бенфіка" знову програла свій фінал. Уже восьмий після гуттманівського прокляття. Ну як тут не повіриш в містику?

Жорже Жезус цього разу не ридав навколішках у бічної лінії, як минулого разу, проте його й без цього було шкода. Він та його команда заслуговували на трофей, але на нього розраховували й севільці. "Гордість Андалусії" проявила все те, що й мала в такому матчі. Відтак "Севілья" здобуває свій третій Кубок УЄФА, а її тренер – перший здобуток у кар'єрі.

Пригадуєте, як зовсім недавно Емері, тренера московського "Спартака", його недолугий підопічний такий собі Дзюба назвав "трєнєрішкой". Історія замовчує, чи сказав баск щось на свій захист. Проте історія показує, хто справді чого вартий. Де той Дзюба, і де – Емері. Іспанець забронював собі місце на Олімпі. Для нього все найцікавіше тільки починається.

А Іспанію вітаємо з черговим витком футбольного домінування. Через десять днів у клубному футболі континенту воно стане тотальним.