Істина опозиції

Ви підтримуєте опозицію, але не любите її. Натомість, я люблю її, хоча й не підтримую.

Я хочу поділитися з вами своєю любов'ю до цих дивних, але милих людей, а тоді пояснити, чому, на відміну від мене, незважаючи ні на що, попри підозри й свідчення здорового глузду, ви маєте їх підтримувати й надалі.

Я люблю наших опозиціонерів за їхню дивовижну раціональність і адекватність. На їхню адресу чутно багато закидів: мітинги жалюгідні, частково проплачені, протести симулятивні, програми - жодної.

Кожний кухонний критикан, на зразок мене, здатен вказати на те, чого не робить опозиція з того, що на її місці зробили б монтаньяри, бандерівці чи брати мусульмани.

Проте, дяка Богові, опозиціонери до нас не дослухаються. Вони знають, що головне - бути, а не робити, й тим паче не бити.

Значно важливіше, ніж що-небудь робити, це не робити дурниць. Їм потрібно заповнити собою всю опозиційну "нішу", не виходити з неї й не пустити до неї нікого іншого. І рано чи пізно політичний маятник відхилиться на їхній бік.

Політика - це маятник. Мистецтво політика полягає в тому, щоб не вийти за межі амплітуди, туди, де вічно перебуваємо ми, маргінали. Опозиціонери знають, що не треба витрачати зусилля на те, щоб хитати режим, бо ми мешкаємо у світі, який хитається.

Тому найбільшою проблемою, наприклад, Яценюка має бути Кличко, а не Янукович. Так найбільшою проблемою Леніна були товариш Плеханов і товариш Мартов, а не пан Романов.

Будь-яка несимулятивна активність опозиції за межами сесійної зали надихатиме частину виборців, але лякатиме ще більшу.

Опозиція вдало блокує трибуну, чим змушує режим до компромісів. Опозиція наполегливо, з року в рік повторює те саме, бо вона знає, що хитатися має маятник, а не вона.

Ми звикли зневажати своїх лідерів, й це непогана якість для аматорів гуртового скотарства, адептів безвладдя. Натомість, власникам депозитів, мешканцям урбаністичного ландшафту вже не пасує інфантильний романтизм.

Вони мають любити не ідеали, але найменше зло. Порівняймо наших опозиціонерів з московськими.

Московські іноді виглядають більш вальяжними, солідніше вимовляють банальності, проте, за політичним інстинктом, досвідом, нарваністю, здатністю до розрахунку, зрештою, за патріотизмом, їм до наших, як до неба.

Я б застеріг від критики в бік опозиціонерів й ту мізерну меншість громадян, яким свербить за бомбізмом, барикадами, бонапартизмом. Щоправда, підстави для такої критики дає лексика, якою необачно, з пересердя, користаються керівники фракцій.

Ну, що це таке - "повстань, Україно"? Екзистенція української реальної політики - змова, а не повстання. Коли починається повстання, політика завершується, політики тікають, на сцену виходять отамани. Кому воно треба, таке щастя?

Це у кінострічках категорії В кіноактори змушені бігати, стрибати, трахатися, стріляти. Актори, зайняті у фільмах категорії А, грають в першу чергу очима та м'язами обличчя. Стрибають за них дублери. Хоч як би ми не ставилися до опозиційних лідерів, вони - категорія А.

І ось тут, браття, мені хочеться поділитися з вами якою-небудь істиною (хоча істина, скоріш за все, неділима). Ось вам результат гіркого досвіду і тяжких роздумів: українці не сприймають театр видовища, лише театр переживання.

Так сформулювати спало на думку не мені й навіть не відомому театральному критику В. Артеменку, а якомусь його приятелю, що відбуває схиму (швидше схизму) за лаштунками київського театру оперети, а йому, певне, сказав хтось зі старих освітлювачів, а той, мабуть, у свою чергу почув від Абу Хасима, нехай буде з ним Аллах (подібними зворотами часто починаються хадіси).

Браття, не повторюйте моїх помилок: ніколи, ніколи, ніколи не стібайтеся! Українську політику треба робити з могильною серйозністю. Плачте, а не смійтеся! Так сталося.

Колись українці вважалися веселим народом, полюбляли кепкувати, це європейська якість, навіть старовинний кодекс феодальної честі називався "веселою наукою".

Все минуло. Нині навіть симуляція повинна представлятися не видовищем, а поминками, бути урочисто-занудною. Такими будьте й ви. І буде вам ваше нуднувате щастя. Амінь.

Дмитро Корчинський