Пєлєвін без пелени

На 50-річчя письменника

Крім того, що як суто радянський автор, він зумів, як-то кажуть, на лайні тоталітарної епохи зробити цукерку свого "постмодерного" стилю, Пєлєвін спромігся витворити неповторний флер власного міфологічного всесвіту.

Нинішній 50-літній ювілей автора першого в Росії дзен-буддійський  роману "Чапаєв і Пустота" – цілком інформаційний привід не лише для будь-якої колонки, але й для можливості вкотре згадати той час, коли розжалуваний інженер-електромеханік без особливої піар-підтримки, якою славна нинішня епоха каліфів на мить, міг стати кумиром мільйонів читачів у всьому світі.

Щодо світової популярності – не перебільшення, і твори Пєлєвіна на вередливому Заході, (де з російського чтива сприймають лише класиків Чехова-Толстого-Достоєвського, а до сучасних авторів ставляться або ніяк, або як до апологетів західного письма),  читають саме як представника сучасної російської літератури. Іноді навіть не розуміючи при цьому реалій радянського життя, описаних в його "архаїчних" романах на зразок вищезгаданого "Чапаєва і Пустоти", або деяких оповідань зі збірки "Жовта стріла". Крім того, що як суто радянський автор, він зумів, як-то кажуть, на лайні тоталітарної епохи зробити цукерку свого "постмодерного" стилю, Пєлєвін спромігся витворити неповторний флер власного міфологічного всесвіту. Платонов і Набоков, не кажучи вже про Гайдара і Булгакова, замішані в його прозі з наймоднішими соціологами і філософами на зразок Бодріяра і Жижека. Тільки от цих авторів мало хто читає на ніч і в метро, натомість Пєлєвіна споживають без огляду на тематику його нового твору. Адже сьогодні, як знати, купують не книжки, а бренди. Утім, бренд ще треба створити, щоб його так безоглядно споживали: хвалячи або обпльовуючи по тому, але ж – по тому!  Крім того, не скидаймо з рахунку армію фанатів письменника, яка складається з довірливих читачів, що завжди існували в російській культурі ще від часу поетів-пророків на зразок Олександра Блока і Сергія Єсеніна, про яких, до речі, Віктор Пєлєвін писав на вступному іспиті до Літературному інституту. "Пєлєвін володіє тією висотою погляду, яка кожному читачеві вселяє надію: ось зараз, на наступній сторінці мені пояснять, навіщо я живу, – вважає письменник Дмітрій Биков. – Це сьогодні дуже велика рідкість".

Блеф, містифікація, пелена легенд і міфів, які свого часу автор "Чапаєва і Пустоти" сам про себе складав і розповсюджував, так само чимало сприяли витворенню образу найзагадковішого письменника сучасності. Пригадується, спитала було в Пєлєвіна на початку 90-х заввідділу прози в журналі "Знамя" Вікторія Шохіна, готуючи до друку його повість "Омон Ра", мовляв, що у відомостях про автора написати? "Напиши – спекулював комп'ютерами, – відповів Пєлєвін і зареготав", – згадує бідолашна редакторка.

Одні кажуть, їздить у московському метро, вчора навіть на ногу йому наступили. Другі дивуються, як же ви, мовляв, наступили, якщо він давно вже мешкає в Таїланді. Треті, як-от Олександр Гордон, який добазікався у своєму шоу до того, що такого явища, як Віктор Пєлєвін взагалі не існує, вважають, що його романи пишуть літературні раби. Четверті, на зразок відомого московського журналіста Олексія Білякова, починаючи розмову про цього автора, одразу зазначають: "Перш за все треба умовитися: Віктор Олегович Пєлєвін – цілком реальна істота, що мешкає в Чертаново".

Отже, з Чертанова, а чи з Таїланду сей злобний карлик російського літпроцесу, як вважають чергові "доброзичливці", відстежує зі свого лігва весь Інтернет, здійснюючи моніторинг популярності власної особи і знищуючи морально неблагонадійних опонентів? Хай там як, але достеменно відомо одне: ніякі літературні раби за Пєлєвіна його романів не пишуть, тому що надто вже "авторські" усі ці пронизливі пасажі, чудові сюжетні ходи і кумедні знахідки, хоч пізні романи Пєлєвіна – холодні, механістичні, написані рукою критика-правдолюба, а не буддиста-романтика. І хай там що він пише останнім часом, але люблять його за те, що він реально був з читачами тоді, коли ще справді "было ничего", і епоха яток і ларьків ще живилася енергією фізиків-ліриків як "найбільш читаючого у світі народу". Колишній інженер-електромеханік, відрахований з Літінституту, відомий на початку 90-х, як письменник-фантаст, Пєлєвін підкорив читацькі маси, що виросли на творах братів Стругацьких, химерним синтезом постмодернізму і східної філософії. Мало хто знає, що починав друкуватися він у журналах "Наука і релігія" і "Хімія і життя", що кумедним чином визначає окультно-природознавчий напрямок його подальшої творчості.

З одного боку, як вважає відомий культуролог Олександр Геніс, "якщо Сорокін показує, куди рухається Росія, то Пєлєвін пояснює – чому". Тобто якщо пророчиця в "Дні опричника" Сорокіна, коли її питають, що буде з країною, каже "будет ничего", то автор "Чапаєва і Пустоти" в буддійській сцені з конем ("Где конь? Вот же он?") просто вказує вже на саме існування Росії як онтологічну причину будь-якого "ничегошного" буття. Що ж до питання "бути чи не бути", то Пєлєвін не прив'язує його до жодної з історично-державних моделей, вважаючи, що "все життя існує лише одну-єдину мить – ту, що триває саме зараз". І за неї, як вважали класики соцреалізму, необов'язково має бути соромно, навіть якщо ви, як Пєлєвін, прожили, якісь "миттєві" п'ятдесят років безсоромної письменницької слави.

Ігор Бондар-Терещенко