Мати не для приматів

Якось моя подруга, котра викладає мови в одному із закордонних університетів, звернулась до мене із оригінальним проханням – написати їй десяток-другий українських автентичних матюків. На моє закономірне запитання «навіщо?», подруга відповіла, що студенти цікавляться лайкою країни, з котрої походить їхня лекторка, і часто-густо запитують, чи лаються у нас дами. Список соковитих українських вульгаризмів я подрузі, звісно, надіслала, а тоді призадумалась: а таки чи лаються у нас дами? І як саме? І звідки черпають запас лайки – адже ж і я такий проханий список не з пальця висмоктала, а поназбирувала із багатих резервів пам’яті… І, головне запитання, – якщо жінки таки матюкаються, то ЧОМУ? І чи нормально це?

Вважається, що безперервний мат із вуст опонента свідчить про його: а) погане виховання; б) скупий словниковий запас; в) обмежені розумові здібності, мовляв, – ну орангутанг, і все. Частково із цим можна погодитись – вставки на букву «б» (та й на всі інші букви) після кожного слова здатні викликати щонайменше подив, якщо не негайну і безапеляційну антипатію до мовця. Це я й мужчин маю на увазі, що вже казати про жінок. Однак з таким твердженням можна погодитись лише частково – адже лаялися люди у всі часи – від ацтеків та індіанців і до наших днів. Хоча, наприклад, у мушкетерські часи дами не те що не лаялися – навіть чути брутальних слів не могли – одразу мліли і нюхали ароматичні солі. Сьогодні ж жінка стала настільки повноправною учасницею рушійної сили прогресу, що у своїй емансипованості прагне догнати і перегнати мужчин буквально у всьому – навіть у тому, що, здавалося б, зайве.

То чому ми лаємося? Однозначної відповіді навряд чи вдасться дошукатися, але причин можна назвати все ж кілька.

1. Лайка задля самоствердження. Актуально для підлітків. Матюки в даному випадку входять у комплект знаних з дитинства заборон – паління, алкоголю, гульок ночами, надміру косметики і такого іншого. Юні створіння, перед котрими лише відкривається дорога у дорослий світ, прагнуть якомога швидше в ньому опинитися, через що і тягнуть у своє життя все заборонене – в тому числі матюки (бо ж це так по-дорослому, сказати, наприклад: «Ну ця Танька з 10-А і б…дь!» замість просто констатувати, що з дівчинкою Танею з паралельного ви не товаришуєте). Боротись з матом у підлітковому віці не конче варто – більшість його просто переростає, стає добропорядними сімейними матронами, і в подальшому нічого гіршого за «йолки-палки» не вживає.

2. Лайка мимовільна. Уявіть собі, що працює собі якась жінка на бензоколонці чи на будівництві у буфеті. І цілими днями навколо неї – п'яні шофери, монтажники, слюсари... І от вона, наслухавшись їхніх мовних експериментів за цілий день, приходить ввечері додому і перше, що каже чоловікові: "(Трьохповерхове) з дивану, ти мені (троьохповерхове), бо я (чорирьохповерхове)". Що робити? Йти з такої роботи і відвикати. Як правило, на реабілітацію часу потрібно не так уже й багато.

3. Лайка навмисна. Що поробиш – таки є люди, навіть жінки, котрим лаятись подобається. Вони вбачають у цьому особливий смак, бо загалом людство давно визнало лайку невід’ємною частиною будь-якої мови. Тільки закоренілі динозаври від лінгвістики і богослови досі твердять, що матюк – це гріх і паплюження мови, котрою говорив сам батько Тарас. Лайка, якщо вона не є замінником мови, а лише поодинокими вкрапленнями, робить мову живою, передає мільйон настроїв мовника, і навіть – при умілому нею користуванні – може стати витвором мистецтва (Лесь Подерв’янський та його п’єси – прямий тому доказ). До того ж, любі жінки, давайте начистоту. Задайте собі запитання – яким словом чи виразом ви передаєте власні емоції, коли, орудуючи сікачем, заготовлюєте на зиму капусту, і раптом попадаєте лезом по пальцю? Або коли дізнаєтеся, що на довгоочікуваний відпочинок, котрий ви скрупульозно планували два роки, економлячи на обновках і збираючи гроші на цей треклятий Єгипет, із вами збирається поїхати рідня вашого чоловіка із дітьми в сумарній кількості вісім душ? Або коли на новорічний корпоратив, куди ви вперше одягли "вигуляти" офігенну дорогу вечірню сукню, ваша колега приперлася у ідентичній? Отож-бо. Лайка – всюдисуща. Головне, аби вона не перетворилась на спосіб комунікації, а решта, гадаю, чоловіки нам, чарівним, пробачать.

Олена Концевич