Мистецтво бути собою

Усі навколо постійно вчать нас, що сила жінці – в її слабкості, що чоловікові приписано бути головою, а жінці – шиєю, що жінка повинна бути хитрою для досягнення своєї мети… В результаті половина життя йде на те, аби підганяти себе під загальноприйнятий стандарт. Чи приносить це комусь кошик щастя, як обіцяють нам з сторінок улюблених журналів?.. Історія мовчить.

Оля цілий рік мріяла відпочити від ненависного офісу в теплих краях. Брала роботу понаднормово, сиділа за комп'ютером допізна, терпіла занудне начальство заради премії. Все заради того, щоб врешті-решт спакувати валізи і чкурнути на море. Чкурнула Оля з трьома подругами, дуже, слід зазначити, просунутими в плані сучасності дівчатами. Три тижні відпустки замість пролетіти в одну мить, розтягнулися для Олі на вічність. Їй хотілося цілими днями лежати на пляжі і читати улюбленого Бегбедера – подружки доводили їй, що виходити на люди варто тільки до басейну біля готелю, бо всі перспективні бізнесмени кучкуються саме там. Оля хотіла одягти вільний сарафан і в'єтнамки і йти оглядати місто – подруги змушували її вибирати тісну міні-сукню і ламати ноги на шпильках, відвідуючи в основному модні бари. На всі заперечення прогресивні подруги стверджувати: тобі вже 35, а ти незаміжня, коли ти ще хлопа підчепиш, якщо ти нон-стоп на роботі, далися тобі дурні книжки і джаз-клуби ввечері, якщо є дискотека! Наприкінці другого тижня Оля мріяла про повернення на роботу, а повернувшись, через місяць взяла лікарняний, і поїхала на море повторно. Сама. З улюбленою музикою в плеєрі, з книжками, фотоапаратом і тишею, в котрій ніхто не нагадував би, що вона повинна робити. Назад вона повернулася із нареченим – саксофоністом, з котрим познайомилась у джаз-клубі.

З своїм чоловіком мама Ліди прожила довге, але не дуже щасливе життя. Коли Ліда і сама вийшла заміж, мама виїла їй дірку в мозку проповідями на тему того, як варто жити. Чоловік Ліді трапився не дуже хороший і не дуже відповідальний, але мама вважала, що він ідеальний вже тому, що захотів оженитись на її дочці-кар'єристці. На думку мами, Ліда не досить часто варила благовірному вареники, не так прасувала йому сорочки, навіть не так розмовляла з ним, а коли Ліда подарувала чоловікові на тридцятиріччя автомобіль, то вислухала довгу тираду на тему того, що чоловіки не люблять, коли жінки заробляють більше, бо це породжує в них комплекси. "Чекай, дурепо, от кине він тебе, наплачешся", – шипіла мама. Ліда здалася – кинула престижну роботу, щоб частіше бувати вдома, почала виварювати борщі і прасувати сорочки за маминою схемою. Через півроку її чоловік вже катав на подарованій машині чергову коханку. Ліда подала на розлучення, припинила спілкуватись з мамою, поновилася на роботі, за рік отримала престижну посаду… Нині вона живе з мужчиною, котрий зустрічає її вдома з домашніми варениками і сам прасує собі сорочки.

Чи означають ці досить тривіальні історії з життя, що Оля була дрібною офісною невдахою, котрій просто пощастило знайти своє щастя, а Ліда – "чоловіком в спідниці", котра не цінувала сімейного щастя? Це означає лише те, що кожна з них, замість вдавати з себе інших людей, зробили ставку на те, що було їм близьке. Вони не прогадали тому, що покупець є на кожен, навіть найбільш екзотичний товар. Намагаючись уніфікувати себе (з метою розбагатіти, вийти заміж, знайти друзів, досягти успіху, і так до безкінечності), ви не одержуєте жодної гарантії, що власне вибраний вами спосіб – правильний. Адже те, що він спрацював у когось, не означає, що спрацює і у вас. Відтак, лишаючись при своєму, ви, навіть не досягши омріяної планки, залишите собі саму себе. А це не так і мало.

Один популярний глянцевий журнал вирішив провести модний експеримент заради ексклюзивного матеріалу – на тиждень поміняв ролями двох своїх співробітниць, змусивши прихильницю спортивного стилю нон-стоп ходити на 12-сантиметрових каблуках, а любительку високих каблуків – виключно у балетках чи кросівках. Результат був шоком для обох. Чому – неважко здогадатись. Обоє були примушені робити те, до чого не звикли, що було їм чуже. Відтак, після тижня пекла в чужій шкірі, дами повернулися в лоно улюбленого взуття з радістю і полегшенням… Гадаю, замість обміну туфлями кожен легко може уявити собі приміряння чужого життя. Головне, щоб навіть після карколомних експериментів у вас залишалися бажання і сила волі повернутися до того, що притаманно саме вам.