Марков "поплутав рамси"

Причина затримання і прогнозованого ув'язнення лідера проросійської "Родіни" Ігоря Маркова цілком проста, я би навіть сказав – банальна; він – "поплутав рамси".

Плутати рамси – спершу фраза означала "махлювати, не чесно грати" (від карткової гри "рамс"). У злодійському жаргоні фраза набула значення "не зрозуміти чогось, помилитися". Сьогодні використовується також у значенні "обнагліти", "втратити совість", "влізти не в своє".

Події довкола Маркова обросли чималою кількістю міфів. Найпоширеніший із них ув'язує цього екс-депутата невидимою політичною пуповиною з Кремлем, і мало не особисто з Володимиром Володимировичем Путіним. От Володимир Володимирович погано себе поводив, тому Банкова нібито взяла за дупу отого путінського поганця.

За цією версією, переслідування Маркова – це персональний "фіг вам" для російської влади. Звучить красиво, навіть трішки патріотично, якби затриманий екс-депутат не був надто дрібною фігурою для персональної ставки ВВП.

За словами втаємничених експертів, лідер української "Родіни" дійсно перебував на "підсосі" у російського соратника Дмітрія Рогозіна, але Путін та Рогозін, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. А показувати "фіг вам" якомусь екзальтованому російському депутату – не комільфо.

Другий міф десь ув'язується із затриманням "смотрящего" із Запоріжжя Дмитра Анісімова. Борець зі злочинністю у відставці Юрій Луценко згадав, що Марков відомий як лідер організованого злочинного угрупування "Марадона", а інший теоретик боротьби із криміналітетом Геннадій Москаль заявив: "Арешт Маркова слідом за Анісімовим був цілком логічним – таким чином влада намагається показати, хто в домі господар".

Ця версія цікавіша, ніж попередня, але і вона прикульгує. Бо Ігор Марков був у дружніх взаєминах що з мером Одеси Олексієм Костусєвим, що з губернатором цього регіону Едуардом Матвійчуком. Якби Марков щось там би "смотрел" не так, то рикошетом заділо б його приятелів, тоді як вони почуваються добре.

"Поплутані рамси" - це саме те, що перетворило депутата на громадянина, а потім і підсудного. Якщо з політичної мови перекласти цей термін загальновживаною, то ситуація виглядатиме приблизно так: декілька місяців тому партія влади вирішила, що ставлення путінської адміністрації є надто брутальним щодо України, а вступ до Митного Союзу лише ускладнить економічне становище нашої країни у двосторонніх взаєминах.

Тому "регіонали" дали вказівку всім своїм адептам у терміновому порядку змінити орієнтацію з проросійської на проєвропейську, що, в принципі, за даних умов відповідає інстинкту самозбереження (якщо говорити про національну економіку).

Та є нюанси: такий політичний кульбіт політично дуже небезпечний для регіоналів, оскільки раптову зміну гасел дуже важко пояснити традиційному східному [проросійському] виборцеві. Якщо у партії монопольний вплив на електоральне поле, то втовкмачити можна будь-що… але ж тут добродій Марков, за деякими даними, вирішив погратися в попа Гапона, зайнявши вивільнену нішу публічного русофільства.

Лідер "Родіни" чітко заявив про намір балотуватися у Президенти України, і зрозуміло, яку карту він би розігрував: "Янукович – зрадник російського братства", "У тому Митному союзі всі народи – рівні друзі" і т.д…

Багато чи мало, але 1-2-3 відсотка голосів у Віктора Януковича Марков міг би відібрати, що за умов жорсткої конкуренції у майбутній президентській кампанії може зіграти свою – негативну для нинішнього глави держави – роль.

Ось у такий не хитрий спосіб депутат Марков втратив парламентський значок і статус друга… А, як відомо, друзям у нас все, а ворогам – закон.

Цей приклад "вибіркового правосуддя" цікавий не лише сам по собі, а ще як театралізований полум'яний привіт іншому професійному любителеві "братнього російського народу" - Віктору Медведчуку. Медведчук реально ходить у кумах в російського президента, і під нього можуть виділити пристойні гроші на проведення проросійської виборчої кампанії.

Звісно, з його харизмою претендувати на якійсь серйозні відсотки не вдасться, це буде тих самих 2-3 пункти. Та справа тут уже не в відсотках, великі кремлівські гроші, інвестовані у президентську кампанію, здатні серйозно похитнути довіру до інформаційної стратегії команди Віктора Януковича.

Тому панові Медведчукові дуже толерантно натякнули ("намаркнули", якщо хочете)", що йому не варто вкотре примусово відбувати в затяжну відпустку до Монако, як то було 2005-го, краще спокійно і далі засмічувати міста дивними біл-бордами, гріти інформаційний простір своїми щедрими публікаціями та приймати кума на кримській дачі.

Як відреагує на це вітання колишній адміністратор Леоніда Даниловича покаже час. Поза тим, Державна Дума Росії виступила з вимогою звільнити Ігоря Маркова, говорячи про політичні переслідування "відомого прихильника євразійського вибору України".

Для колег Дмітрія Рогозіна – він свій, тому Дума й стала на його захист. Можна побитися об заклад, що Європарламент не добиватиметься звільнення громадянина Маркова, і не згадає його випадок у фінальній доповіді про "вибіркове правосуддя".

Для Європарламенту своєю є Юлія Тимошенко, тому депутати з Брюсселя докладають будь-яких методів дипломатичного, юридичного та фінансового тиску, аби добитися волі для своєї фаворитки.

Якщо ви вірите у демократію як релігію, то вас чекає розчарування: жоден з "центрів громадянських цінностей" не бореться за абсолютну свободу, а демократичні принципи частенько використовуються для досягнення своїх, локальних цілей.

Пригадуєте, як Ірак почали бомбити, то там бракувало демократії. А Північну Осетію захопили, бо ображали російськомовних? Тому коли люди в дорогих костюмах говорять про брак демократії, завжди хочеться запитати: "Дядьку, чого вам?". І не варто щоразу думати, що розмови "про брак" означають, що отой "брак" насправді є. Як, наприклад, у випадку з Ігорем Марковим.

Загалом долі обох ув'язнених лідерів виглядають якось напрочуд дзеркально: одна очолює "Батьківщину", інший "Родіну", за неї клопочеться Брюссель і Вашингтон, за нього – Москва.

Вони зустрічаються у вузькому коридорі звичайної харківської лікарні, тимчасово перетвореної на тюремну лікарню… Так починаються транснаціональні та геополітичні історії кохання… Але ця сага вже для пера Юрка Виннничука.

Орест Сохар