Наночастинки Путіна

"...а із залишків печінки шкільного вчителя він зробив спеціальну ковбаску, яка могла викликати оргазм у неживої матерії..." Цитати з мого улюбленого псевдоісторичного кинофарса "Два капітана 2", які раніше здавалися просто комічними, сьогодні виглядають нічим не гірше реальності, що транслюється через північних рубежів. "Незважаючи на протести Ватикану, 6-й американський флот за підтримки морської піхоти повільно просувався вглиб континенту, вперше використовуючи метод психічної атаки" - це з фільму. А ось 22 роки, 30 квітня, стаття в Російській газеті:

"до Речі, листівки, які розкидали над Слов'янському українські спецслужби з вертольота, виявилися з "сюрпризом". Після їх прочитання, не відразу, на третій-п'ятий день, у людей починалися сльозитися очі, дерло в горлі, ноги й руки вкривалися червоним висипом. Всі ці випадки можна було б списати на весняну алергію, але мені подзвонили з Донецька і приголомшили:

- На листівках виявлені наночастинки невідомої речовини. Зараз йдуть аналізи. Привези, якщо можеш, парочку листівок та зразки ґрунту звідти, де їх розкидали. Донецьким лабораторіям не вистачає зразків!"

Психіатри не догледіли. Ще півроку тому твердий, лід єдиної клінічної картини світу з кожним днем все тонше, він стрімко тане в кипінні міфу. Залишилося небагато, і останні острівці свідомості затопить, і все, що на північ від Бєлгорода, покриється супом з горезвісних наночастинок.

Першотравневий парад на Червоній площі. Молоді люди, що несуть фотографії Лаврентія Берії. Або гасла, які декларують помилковість теорії Дарвіна, адже чорна мавпа править світом. Сонце, кульки, стрічки і посмішка в 32 золотих зуба.

"Але ж є в Росії демонстрації на підтримку України!" - ви будете доводити. Вірно, є, але на них виходять люди, не дивляться радянське телебачення і не читають радянських газет. Ці великі демонстрації - мізер порівняно з територіями, радісно затонулими в новому мифологизме. Адже що було з ними поза міфу? Півтора десятиліття ганьби, приниження, голих королів і злодійкуватих кравців. Міф, а не політика, структурував реальність царської Росії, СРСР, а тепер і нової країни, яка готується апетитно поглинати сусідів і знову вийти на плановану мінімалку 1/6 частини планети всієї. Візитка Яроша розпалася на наночастинки, і тепер процес подальшого розпаду вже не зупинити. Що може бути зручніше, ніж правити цією величезною психіатричною лікарнею, заповнюючи тривалий день бабака все більш безглуздим параноїдальним маренням? Навіщо створювати реальні приводи для вторгнення і розширення цієї психопатичної імперії, якщо можна просто захистити братський український народ від наночастинок, уробороса, астрального сексу та іншого пердимонокля, приготованого в лабораторіях ЦРУ і розфасованої нелегітимною київської хунтою?

Тепер про те, як бути. Ситуація намічається не гірше, ніж у професора Толкієна. Міжнародна група героїв повинна якомога швидше вирушати в саме серце зла, в колиску супу, і змусити горщик перестати варити. На шляху героїв - не тільки титушки, тітоньки, колорады, зелені чоловічки, але і політична роз'єднаність. Всі ці місцеві вибори, референдуми, стахановські руху, диванні сотні не дають героям підняти голови з окопу.

Тим часом суп виходить на нові рубежі. Ось кияни, масово і охоче отримують в руки і читають безкоштовну газету, де завтра напишуть продовження історії з наночастинками правди. І вже не вторинні ознаки недовіри, зневіри, байдужості і готовності спокійно жити в окупації. Та інші кияни, на іспиті з правил поводження зі зброєю два рази в тиждень. В класі - натовп різноманітних невеселих мужиків, які сперечаються про забійній силі патрона 7,62 на дистанції один кілометр. Війна обіцяє бути партизанської.

Життя в міфічному пограниччі стає все веселіше. Правди мало, вона однакова, її перестає вистачати. І вона - всього лише вакцина - для своїх. Щоб не зійти з острівців твердої землі в уповільнене болітце. Тих, хто регулярно їсть суп з наночастинками, правдою не вилікуєш. Майже всі звідси дзвонили туди, в суп. Пробували розповідати. Вийшло?

Мій антидот проти божевілля - веселий абсурд двадцятирічної витримки: "...Склянки вкрадені, команда нарікає, боцман марить, юнга липне до нового коку... потрібно терміново включати сигнальні вогні, задраивать люки, затикати вихлопний отвір, очищати дно від молюсків, піднімати якір, мінувати поле і випускати торпеду, а краще дві...".

Станіслав Ясинський