Ура, ми спілкуємося!

"Ви заселяєтеся в готель. Усе, що вам потрібно – це показати роздруківку вашого букінгу і сказати: "Ай хев резірвейшн".

Тут не потрібно знати мову, вам дуже зрозуміло пояснять, на якому поверсі знаходиться ваш номер, або хтось із працівників готелю допоможе занести туди ваш багаж.

З розрахунком теж проблем не виникне: ви просто показуєте гроші, і їх у вас із радістю забирають. Що стосується крамниць. Вони тепер обладнані цими пристроями, що пікають і знімають захисні пломби. Все що вам потрібно – принести товар на касу. Якщо ж ви купуєте щось на базарі, вам слід знати лиш одну фразу: "Хау мач?".

Що ж до знайомств із іншими людьми – якщо залишити тему готелів, ресторанів і торговельних центрів. Пригадайте Еллочку-людожерку, вона володіла всього тридцятьма словами, і це ніяк не заважало їй спілкуватися з іншими людьми.

Повірте, іноземці, вони не злі. Подорожуєте неангломовними країнами (скажімо, Франція, Німеччина), місцеві мешканці самі не знають англійської. Вам буде набагато простіше, бо у них теж невеликий словниковий запас. Ви легко порозумієтесь".

Ось такі корисні поради – для всіх тих, які, попри вроджену (чи набуту?) неспроможність до опанування хоч однієї мови, крім російської, все одно хочуть спілкуватися з цивілізованим Заходом. Ні, недаремно жартували за совка, що у нас "страна советов". Радити одне одному, як найкраще схалявити по життю, ці люди вміють досконало.

Пам'ятаєте всі ці відеоролики, що викривали незнання англійської мови нашою міліцією? Їм ще якісь спеціальні електронні перекладачі повидавали. Все одно жоден так і не заговорив.

"Есть грамматика, не поддающаяся русскоговорящей логике", – кажуть на це численні мережеві знавці. Ось так. Є, виявляється, й така логіка – особлива, "русскоговорящая".

І вона іншим мовам просто не піддається. А тут, починаючи з 1990 року, людям впарюють якусь українську – ужас!

Й ось такі рекомендації, які я зацитував на початку, в нашій "стране советов" зустрінеш куди швидше, ніж отримаєш пораду купити сякий-такий розмовник. А ще, виявляється, для багатьох наших співвітчизників, які їдуть за кордон, ті чи інші країни й досі асоціюються виключно з радянськими кінофільмами. Наприклад, "Стамбул – город контрастов".

А ще саме в Стамбулі до героя чіплялась чи не перша справжня повія радянського кінематографу. І байдуже, що все те знімалося не у Стамбулі. Саме таким запам'ятали його "наші люди".

Франція це, звісно ж, "Три мушкетери". Але не французька із Жаном Маре, а обов'язково радянська версія з Боярським. Де і в якому місті знімали цей фільм, ми з вами чудово знаємо.

За совка у Львові завжди знімали Париж. А Лондон – у столицях "радянської Прибалтики".
Крім того, Берлін – домівка Штірліца. А в Берні є Цвєточная уліца.

Раніше ми всі дивилися багато "корисних" фільмів, тому тепер нам так легко їздити до інших країн. А головне – слава Богу і Партії реґіонів, завдяки якій у нас Євро! – приймати іноземців у себе. Вони ж нам після всіх тих фільмів такі рідні.

Ось і перемогу українців над шведами в мультику "Як козаки у футбол грали" його творці передбачили десятки років тому.

Про це всі новини розповіли. Не зовсім ясно, щоправда, чому оті мультикові рицарі, що сунуть на козаків традиційною тевтонською "свинею" – саме шведи. Але то таке. Усі вони там шведи, в тій Європі.

Минулого тижня в Ірпені – хто не знає, це таке містечко під Києвом – ми раптово з вікна машини побачили їх двох. Вони кудись брели по спеці у своїх вікінґівських шоломах з рогами, явно нетверезі й обгорнуті прапорами з хрестом – і нічого не розуміли.

Що їх туди затягнуло, до Ірпеня? Мабуть, один мій друг. Він же там живе. Запросив додому на чарку, а потім зопалу повиганяв – от вони й загубилися. Добре, хоч голови рогами захищені.

А як бути з англійцем, що пропав десь між Донецьком і Харковом? Востаннє його бачили на грі з французами. Тобто із тиждень тому. Всі гроші, паспорт і телефон лишились у друзів, таких же англійців. І де він тепер?

У степах України? Мабуть, якась українська жіночка все життя мріяла про особистого лорда Бекінгема – от і підібрала. Сподіваймося, що все саме так, а не гірше. Не могли ж його просто десь там прикатрупити. Знайдеться англієць!

Йому з Україною, можна сказати, пощастило. Крива злочинності тепер фактично на нулі. Влада ж бо своїх бандюків попередила: пацани, ша! Поки Євро – никаких движений. Потім відіграєтеся.

А ще був невдалий жарт на тему португальців. Чому, мовляв, Португалія цілих два матчі з трьох зіграла у Львові? Тому що португальським гостям було зручно зупинятися в родинах своїх галицьких заробітчан.

Україна спілкується з Європою. І вже не треба нікуди їхати. Власники ресторанів і барів плачуть, тому що стільки пива, як європейці, в них уже ніколи не вип'ють.

"Вони такі красиві, культурні й за волосся не тягаються, по морді не б'ються", – вторують продавцям пива українські дівчата. Якби західні вболівальники не завітали до наших міст, вони б і досі вірили в мамину заповідь, що мужчина повинен бути лиш трошки гарнішим за мавпу.

І в цьому сенсі наслідки Євро-2012 для нашої країни стануть просто-таки історичними. Вікно в Європу, можна сказати.