Чому санкції щодо Росії не спрацювали - Forbes

На вулицях Москви все виглядає так само, як і до першого раунду санкцій, покликаних покарати Росію за її дії в Україні і в Криму: в магазинах немає дефіциту, ціни в ресторанах насправді нижче, ніж до введення санкцій.

Про це пише Шеллі Карабелл у статті "Чому санкції щодо Росії не спрацювали", опублікованій на сайті видання Forbes.

Прямуйте до околиць великих міст, у село, і, крім рідкісних розкішних дач олігархів, ви побачите тільки злидні. Так само, як би ви побачили 10, 20, 50 років тому. Ці люди ніколи не отримували вигоди від високих цін на нафту, і після введення санкцій їх життя також не змінилися.

Це тому, що в пострадянській російській економіці не було ніякого перерозподілу благ: ті, хто займав керівні посади, коли впав комунізм, забрали з собою все, що могли; інші брали те, що було перед ними, і продавали його там, де могли знайти ринок. Це відноситься до сумнівних товарів, таких як зброя і уран, а також до сумнівних клієнтів.

Як пише економіст Андрій Мовчан, директор програми економічної політики Московського центру Карнегі у своїй доповіді "Занепад, а не крах: непрозорі перспективи російської економіки": "До того часу, коли президент Росії Володимир Путін прийшов до влади у 2000 році, більшість основних активів належали або державі, або невеликій групі приватних осіб, які отримали ці активи від держави в обмін на політичний послух і лояльність". Мовчан і я нещодавно зустрілися в Москві, щоб обговорити вплив санкцій і майбутнє російської економіки для цієї статті.

Функціонування без грошей

Це нагадує, що Росія - не тільки країна, яка може переносити труднощі, як ніхто інший, але вона також звикла функціонувати без грошей. Позики й особисті привілеї – однаково цінні, якщо не більш бажані, товари, якими можна торгувати. І навіть при комунізмі всі, включаючи уряд, залежали від чорного ринку товарів і послуг. Це таємна подібність, що Радянська Росія мала з капіталізмом, в той час, коли приватне підприємство могло закінчитися відправкою в ГУЛАГ, якщо пощастить, або призвести до розстрілу. Тому ні для кого не повинно бути сюрпризом, що найкраще зі зміною економічної ідеології за одну ніч впоралися ті представники чорного ринку, у яких був досвід приватного підприємництва, і які не відчували вродженого страху середньостатистичного росіянина перед самостійними діями.

У 1990-ті роки пішов перехідний період, що складається з ліберальної економіки, але без управління. Росія була справжнім Диким Сходом. Нездатність президента Бориса Єльцина керувати урядом призвела до тупикової ситуації у Державній Думі і хаосу в діловому світі, який спричинив за собою не тільки корупцію, але іноді і вбивства.

Сходження Путіна до влади у значній мірі призвело до припинення хаосу і відновлення державного контролю над нафтовидобувним і торговельним бізнесом країни, який був втрачений у 1990-х роках, під час того, що тоді вважалося "приватизацією". Путін, пише Мовчан, "у 2003 році заарештував бунтівного олігарха Михайла Ходорковського, націоналізував його нафтову компанію ЮКОС, і подбав про те, щоб всі інші олігархи зрозуміли повідомлення та корилися".

За словами Мовчана, до 2008 року до 70% російського бюджету прямо або побічно складалося з доходів від експорту вуглеводнів. До 2013 року не більше 10% ВВП країни припадало на незалежний приватний сектор або виробництво нерудних ресурсів. Між тим, пише Мовчан, хоча інфляція в 2013 році становила 6,5%, а зростання ВВП не перевищував 1,3%, реальна заробітна плата – завдяки соціальній політиці Росії, яку Мовчан називає "необачною", перевищувала 11,4%.

"Це також був період, коли багато людей продавали свій бізнес державі. Брали свої гроші і виїжджали за кордон", - стверджує Мовчан. "Це означало, що держава контролювала понад 70% бізнесу – більше, ніж під час перебування у владі (останнього комуністичного лідера) Михайла Горбачова, коли державний контроль становив 60%", - говорить він. "Сьогодні, можливо, 25% ВВП знаходиться в руках приватного сектора".

Державні секрети

Мовчан каже, що терпіти не може статистичні дані з економіки, що надаються державою, тому що, за його словами, "більше 30% з них класифікуються як "секретні". Як правило, вважається, що засекречені статті в бюджеті використовуються для фінансування військово-промислового комплексу і органів безпеки, але є непрямі дані, що свідчать про те, що ці засоби можуть використовуватися і в інших цілях. Вони можуть варіюватися від фінансування "друзів Росії" за кордоном, до закриття прогалин у балансі контрольованих державою компаній і покупок для вищих посадових осіб". Непрозорість, схоже, є національною характеристикою, а не сфабрикованою конструкцією радянської епохи.

Мовчан стверджує, що саме різкий обвал цін на нафту у 2014 році, а не західні санкції, створили найбільші труднощі для російської економіки. Західні економісти передбачали швидкий крах після введення санкцій і зниження цін на нафту; однак, два чинники дозволили країні пережити шок.

По-перше, пише він, і уряд, і бізнес накопичили готівкові резерви під час нафтового буму: Кремль зібрав у три рази більше очікуваного рівня імпорту в золотовалютних резервах, підприємства отримали значні кошти і, як пише Мовчан, "у громадян було більше 250 мільярдів доларів на банківських заощадженнях і, можливо, стільки ж готівкою". Люди запаслися товарами тривалого користування, а житлові умови в мегаполісах покращилися, оскільки збільшилися попит і платоспроможність.

По-друге, незважаючи на державний контроль над більшістю підприємств, Росія як і раніше користується перевагами ліберальної економіки. "Транскордонні потоки капіталу не обмежені", - пише Мовчан. "Немає ніякого контролю над цінами на більшість товарів і послуг, заробітна плата визначається ринковими силами, а обмінний курс рубля визначається на вільному ринку, хоча і з деяким втручанням з боку Центрального банку". Країні вдалося витримати подвоєння центральним банком ставки рефінансування в грудні 2014 року, а ринки заспокоїлися, як тільки Кремль обіцяв не робити таких рішучих дій знову. Цієї обіцянки він дотримується до цих пір.

Внутрішні коригування

В результаті 1% росіян з грошима зміг перемістити їх та інвестувати за кордоном; ті, у кого немає величезних ресурсів, замінили імпортні іноземні товари вітчизняними і проводять свою відпустку в Сочі, а не на Середземномор'ї.

Так сталося, коли впав рубль в 1997 році; російська внутрішня економіка може виграти від цього і диверсифікуватися – можливо, випадково – через необхідність задовольнити вимоги все більш витончених споживачів. Тим не менш, Мовчан стверджує, що в уряду немає реального плану із диверсифікації економіки, він воліє чекати відновлення цін на нафту, сподіваючись, що бажання Заходу продовжувати санкції також зникне.

У той же час Мовчан вважає, що, незважаючи на падіння ВВП у доларах США в кінці 2016 року на 40%, порівняно з 2013 роком, в країні не буде заворушень і значних труднощів. За оцінками, в 2016 році ВВП Росії на душу населення становив 8500 доларів США, що забезпечило країні 70 місце в світовому рейтингу Міжнародного валютного фонду, нарівні з Туреччиною і Мексикою. Скромний результат, але далеко не катастрофічний. І, незважаючи на падіння ВВП після спаду і введення санкцій, пише Мовчан, "навіть це стрімке падіння повернуло росіян до відносно стабільних рівнів 2007 року".

Так було задовго до введення західних санкцій. І дійсно, Мовчан задається питанням, чи може Захід виявитися в якійсь мірі в скрутному становищі, коли в майбутньому знову постане питання санкцій щодо Росії. "Це може стати проблемою для Заходу", - вважає він. "Якщо вони скасують санкції, вони програють; якщо санкції залишаться, то у Путіна буде цап-відбувайло, якого можна звинуватити у всіх невдачах".