Чи стане Майдан Байконуром

Коли я сьогодні вранці відводив дітей в школу по алеї між Ботанічним садом і тильною стороною двору червоного корпусу університету, на очі мені потрапила невелика групка студентів з прив'язаними до гудзиків і рукавів українськими прапорцями.

Вони стояли навколо невисокого чоловіка років сорока і не дуже уважно його слухали. "Ви ж розумієте вашу відповідальність! Вам треба туди йти!" - Долинув до моїх вух його голос.

Фраза "Треба йти" не дуже в'язалася з їх стоянням на місці. Я йшов по конкретній справі. Відвів дітей і повертався додому хвилин через п'ятнадцять тією ж дорогою. Студентів та агітатора на алеї вже не було. Куди вони пішли, мені не відомо.

Але, згадуючи обличчя цих студентів, що явно не горіли ентузіазмом, а виражали скоріше втому та нудьгу, думаю, що відправилися вони швидше за все пити каву. Заходячи на подвір'я свого будинку я в черговий раз зупинив погляд на плакаті, приклеєному на стіну. Красива, майже різдвяна картинка, на якій напис: "Приходь кожної третьої суботи на НЕ злий майдан!".

Я не звертав уваги на дні тижня кожного разу, коли спускався на Майдан Софіївською або Малою Житомирською. Я просто ходив туди, слухав виступаючих, розмовляв з людьми. "Не злий майдан" - це той образ, який хочеться зберегти, в який багатьом хочеться вірити.

Проте зараз мені здається , що поки київський майдан "дорослішав" - тобто поки середній вік учасників майдану підвищувався і поступово зменшувався відсоток студентської молоді, поки піднімався градус політичної боротьби, поки знижувався інтелектуальний рівень виступаючих зі сцени, так само поступово зникав цей чарівний образ "не злого майдану".

На сьогодні в строю майдану 15 рот або сотень ополченців - самооборонців. Загальну довжину барикад, як я думаю, ще ніхто не рахував. Список головних ворогів Майдану вже складений. І - головне для партії "Свобода " - пам'ятник Леніну на Бессарабці скинули і роздробили революційними кувалдами.

Тепер, коли заблоковані парламент і Кабмін, коли пікети оточили прокуратуру та інші будівлі, розмови про мирні протести трохи притихли. Так, протести поки мирні, до тих пір, поки в контратаку на Майдан знову не випустять які-небудь спеціальні підрозділи.

Поки цього не відбувається, могли б вестися переговори. Але про них нічого не відомо. А раз влада не йде на переговори з протестуючими, значить вони не потрібні владі, або не потрібні протестувальникам, або не потрібні обом сторонам.

Знаючи "регіональну" психологію, можна легко зрозуміти, чому досі немає ніяких поступок протестувальникам. Вже після "кривавої суботи" партія влади в черговий раз "розвела як кошенят" опозицію. Я маю на увазі голосування про відставку уряду, якому передували обіцянки регіоналів відправити уряд у відставку.

Того разу вони переконалися у слабкості опозиції, і досі в цю слабкість вірять. А якщо вірять, то про що їм говорити зі "слабкими"? З іншого боку, регіонали розуміють, що варто тільки здати одного зі своїх, як опозиція захоче ще одного, потім ще одного, а потім просто всіх.

Сама конструкція "регіональної влади" досить слабка і дійсно може посипатися через одного витягнутого з їх карткового будиночка "валета".

Враховуючи, що де факто у нас тепер два майдани в Києві - "романтичний" і "професійний", треба розуміти, що романтики підтримують ідею протестів, а професіонали переслідують конкретні цілі. "Професіонали" зі "Свободи" явно ніяких переговорів не хочуть і вважають, що той, хто першим увірветься в кабінет прем'єр-міністра, той і стане прем'єр-міністром.

Лідери "Батьківщини" і "Удару" хотіли б прийти до влади легітимним, а не революційним шляхом, оскільки розуміють, чим загрожує Києву і всій Україні шлях революційної зміни влади . А загрожує він повним безвладдям . Та й утримати владу , захоплену силою і не підтверджену виборами , можна тільки за допомогою диктатури.

З часів Помаранчевої революції за центральною площею країни закріпилася ще одна функція. Звідси тепер стартують протести і політичні проекти. На майдані Микола Катеринчук, який вийшов на сцену незабаром після виступу невідомого революціонера, запропонував проголосувати за призначення його революційним комендантом Києва.

Передував йому на трибуні революціонер, який, мабуть, через брак думок кричав протестувальникам речівки і вимагав правильної відповіді: "Банду геть!", "Слава Україні!" , "Смерть ворогам!" На голосуванні майдану по кандидатурі революційного коменданта Києва, за даними Європейської партії, за Катеринчука проголосували всі.

Перший пішов! "Не злий майдан" може проголосувати ще багато разів, обдарувавши полум'яних революціонерів мандатами комендантів і комісарів. Але чи буде спокійним і вдалим їх "політ" ?

У 2004 -му році Майдан дійсно став "політичним Байконуром" і відправив на вищу владу в країні великий загін опозиційних політиків. На жаль, той "запуск" не можна вважати вдалим. Практично всі "запущені" в 2004 -му році з Майдану політики зійшли з орбіти і змушені були повернутися на грішну землю.

Так, Майдан - 2013 показує слабкість і непопулярність чинної влади, але він же показує розрізненість і різницю інтересів у опозиції . І в результаті ця "позиційна війна" має всі шанси стати нескінченною, як світова революція в мріях Троцького.

А все, що нескінченно, стає просто частиною щоденного життя. А хотілось би, що б опозиція змусила б владу піти на перемовини і щоб цей Майдан увійшов в історію не тільки "кривавою суботою", з якої все по-справжньому почалось, але й змінами у владі, досягнутими за допомогою майдану цивілізованим шляхом.