Іноземці в уряді або поствиборча рефлексія

Однією з найбільш обговорюваних тем останнього тижня є ідея залучити іноземців до уряду в якості міністрів. Пропозиція оригінальна, але чи варто її втілювати?

Аргументи на користь такої ідеї полягають в тому, що іноземні фахівці не обтяжені родинними чи бізнесовими зв'язками з українськими мільярдерами, а також корупційним досвідом. Таким чином, є високі шанси на те, що вони діятимуть професійно і в інтересах держави, в якій працюють. До того ж залучення іноземців збільшить інвестиційну привабливість України.

І все б нічого, однак аргументів проти аж ніяк не менше.

1) Залучення іноземців до уряду суттєво ускладнить діяльність Кабміну. Проекти всіх нормативно-правових актів, які підписуватимуться такими урядовцями, та велику частину чинних нормативних актів необхідно буде перекладати. А це забиратиме багато часу (хіба що іноземці всі будуть російсько- чи україномовними). В нинішніх же умовах оперативність прийняття рішення відіграє інколи вирішальну роль.

До того ж в процесі перекладу проектів актів може втрачатися точність формулювань, які часто мають принципове значення. Це проблема, з якою постійно стикаються навіть потужні міжнародні інституції. Не слід забувати також, що збільшується поле для зловживань, коли в процесі перекладу зникатимуть чи з'являтимуться окремі принципові положення. Тим паче, у нас подібне відбувається і без перекладу.

2) Конституція встановлює вимоги, згідно з якими президент повинен проживати останні десять років на території України, а народні депутати – останні п'ять та бути громадянами України. Ніколи не замислювалися, чому існують такі вимоги? А все дуже просто. Вважається, що особи, які є громадянами України та які тривалий час проживають тут, краще знають про нагальні проблеми та є більш зацікавленими в їхньому вирішенні - у порівнянні з іноземцями та особами, які проживають тривалий час на території іншої держави.

Тобто, в такому випадку громадянин України має такий зв'язок з державою, який забезпечує її бажання дбати насамперед про інтереси цієї держави. Інакше кажучи, якщо центр твоїх життєвих інтересів знаходиться в Україні і ти хочеш, щоб твої діти жили в ній, твоя мотивація буде значно більшою.

До того ж, якщо іноземець стає членом Кабміну, очевидно, що збільшується вірогідність виникнення конфлікту інтересів на міждержавному рівні. Інтереси країни, громадянином якої є іноземець-урядовець, можуть суперечити інтересам України. А це створює загрозу, що в кінцевому підсумку рішення буде прийнято не на нашу користь. Не кажучи про те, що іноземні громадяни отримують доступ до інформації, яка містить державну таємницю.

3) Уряд – це завжди команда. Тому наведу аналогію з футболом. Якщо ви запитаєте, яка команда "Динамо Київ" була найкращою за останні 25 років, вам одразу скажуть: "Динамо" зразка 1998-99 р., де кількість легіонерів була мінімальною. Навіть більше, скільки б "Динамо" не запрошувало легіонерів, вони не могли себе належним чином проявити. Однією з причин цього було і те, що в межах однієї команди утворювалося два відособлені колективи. До того ж іноземці отримували значно більшу зарплату, і це також не сприяло злагодженій колективній роботі.

4) Закони розвитку економіки відомі вже давно - в їхній основі закони математики і логіки. Інакше кажучи, вони об'єктивні. Приміром, в умовах добросовісної конкуренції за відсутності монополії ціна на товар визначається рівнем попиту і пропозиції. Якщо пропозиція збільшується, а попит лишається на тому ж рівні – ціна зменшуватиметься. Тому жодні іноземні фахівці ніякими сакральними знаннями не володіють. Але, звісно, натомість володіють досвідом.

Відтак, висновок простий – враховувати іноземний досвід, безумовно, потрібно. Однак для цього є різні форми: від залучення іноземців в якості радників, поїздок за кордон з метою отримання досвіду і до елементарного штудіювання книжок з основ економічної теорії та історії реформ Конрада Аденауера чи Франкліна Рузвельта. А перебування іноземців в уряді може свторити більше проблем, ніж принести реальну користь.

P.S. Інколи слухаючи новини, складається враження, що владна еліта перебуває в стані поствиборчої рефлексії. Тобто всупереч тому, що вибори вже закінчилися, риторика і дії продовжують залишатися передвиборними, покликаними привернути більше уваги і здобути більшу підтримку у виборців. Такий собі постдраматичний синдром.

P.P.S. Якщо вже ми хочемо допустити до державної служби іноземців, давайте тоді обирати іноземцями президента та народних депутатів. А чом би і ні?

Долучайтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook та слідкуйте за оновленнями розділу!