Губарєв і Безлер телефоном обіцяють мене вбити

- Семен, чиєю від початку була ідея з добровольчими батальйонами? Дніпропетровської обладміністрації?

- Ні. У Донецьку відбувалися мітинги, проросійські і проукраїнські. На проросійські звозили людей з найближчих населених пунктів. Платили гроші. Проукраїнських почали бити, і міліція сприяла цьому. Потрібно було якимось чином захищати ці мітинги. Так, ми шанували закон, вважали, що мають бути створені загони територіальної оборони. Я пішов до воєнкому: давай. Він мені показує листи і каже, так і так, мовляв, дивися - ось лист на Таруту, а Тарута не підписує. Тоді я пішов до Тарути, а він каже: "Не треба, ми домовимося з усіма".

- З ким?

- Тоді ще з мітингувальниками. Пам'ятаєте, приїжджали Аваков, Яценюк, Ахметов? Це ще у березні було.

- А ви з Ахметовим зустрічалися?

- Ні.

- А з Губарєвим?

- Ні. Але він мені дзвонить. І Безлер - теж. Обіцяють мене вбити.

- А про Яроша що думаєте?

- Так ми бачилися лише два рази. Він любить війну. І воювати.

- Вам теж війна подобається?

- Війна робить все дуже зрозумілим. Свій-чужий, ворог-брат, зрадник-побратим. Мені не подобається, коли вбивають своїх. А війна - так, подобається. Так от, ми почали робити батальйон територіальної оборони. Я розмістив в інтернеті список, що потрібно. І люди почали потихеньку здавати гроші. Потім написав, що загін набирає людей. Спочатку слабувато було. А потім вже люди почали активніше підключатися. Але бачу, не ухвалюють його (закон про територіальну самооборону - ред.). І не будуть ухвалювати. Тоді вже "беркутівці" почали ходити з цими стрічками колорадськими.

- Так "Беркут" розформували.

- Розформувати розформували, а люди залишилися. Не "Беркут", так "Альфа", міліція та інші. Вони приходили до своїх однокашників і знайомих в ці всі підрозділи. А ми вночі їздили прапори малювали на стінах. 40 років дурневі, а прапори малював з молодими хлопцями. А потім троє хлопців полізли вночі знімати російський прапор з Леніна. Місцеві міліціонери забрали, відвезли до Ворошиловського РУВС в Донецьку. Бачу, що все - не встигаємо ми нічого, не готові люди нічого робити, не буде нічого в Донецькій області. Тоді я і написав пост, що я, такий-то такий-то, беру на себе відповідальність за формування батальйону, і чхати на закон. Стільки людей до мене відразу "ломанулись".

- А ви знали, яку саме відповідальність на себе берете?

- Мені, мабуть, начхати тоді вже було, з чим ми зіткнулися. Вже загинули люди - Дмитро Чернявський загинув. Мені завжди здавалося, що держава підтягнеться, вона завжди десь позаду, просто не встигає. А у мене ж дружина, діти.

- Дружина ваша макіївська, так?

- Так, діти в Донецьку народилися. Хлопчики.

- З дружиною часто спілкуєтеся?

- Зрозуміло, поговорити часу не вистачає. Мало часу приділяю.

- Як вона відреагувала на те, що ви пішли на війну?

- А я їй не сказав. Я просто встав і почав робити. Спочатку без розуміння. У квітні створили "Донбас", а в травні я пішов. Потім протягом двох місяців я її вивіз звідти. Ми мало спілкувалися, я постійно боявся за їхню з дітьми безпеку. Вона сама почала розуміти. У Макіївці поширена думка, що нема чого займатися "дурницями", треба сидіти в спортивних штанях з насінням, пити пиво, перед цим прибравши квартиру, щоб сім'я була в порядку. Я з цим згоден, звичайно, але не в такі часи. Тобто, дружина ж жила в російському інформаційному полі, дивилася постійно їхнє телебачення. А коли поїхала з Донецької області, почала жити в українському інформаційному полі. Вона змінила свою думку. У багатьох в Донецьку поняття Батьківщина - розпливчасте. У багатьох немає ментальних кордонів. Немає відчуття, що це наше. Потім воно прийшло, і вона почала допомагати. Але минуло три місяці, перш ніж це сталося.

Що стосується дітей. Нещодавно підійшов до дружини старший син. Йому 6 років. Запитав: "Тато на війні?" Мені вона розповіла, і я зрозумів, як він подорослішав за цей час. Давно їх бачив. Не хочу привезти до них всяку нечисть.

- Вони в Україні?

- Вони в безпеці.

- У вас очі зрадницьки блищать.

- Чоловіки не плачуть, вони засмучуються.

- Ваші батьки в Севастополі?

- Я не буду відповідати.

- А у дружини шахтарська сім'я? Як реагує?

- Ну, це ж "ДНР", як вони можуть реагувати?

- Тобто, ви хочете сказати, що у сім'ї вашої дружини "ДНР головного мозку"?

- Звичайно.

- А вони знали, що ви - це ви? Коли ще балаклава була?

- Звичайно, "кіберберкут" їм свою версію вже розповів. Я зірка російського телебачення ще з квітня.

- Так ви ж балаклаві ходили.

- Ну то й що? Дуже швидко з'явилися мої фотографії. Цькування мене почалося ще в березні. Кудінов (донецький правозахисник Олександр Кудінов - ред.) знаходить фото, яке знімали "ватники", коли ми охороняли останній мітинг - "Ланцюг єдності". Я бачив, що мене фотографують. Кудінов влаштовує типу "викриття шахрая Семена Семенченка" і публікує моє фото. Людина, яка в наших українських кольорах, яка рядиться у правозахисника. Це фото гуляло інтернетом, потім ще одне опублікували. Випадково хтось впізнав мене, і почалося з'ясування біографії і демонізація особистості. До цього у мене були тільки військові злочини - за версією російського телебачення. Ось Бандера демонізований, як злочинець, а я - як людина, що аморально розклалася. Шахрай, член злочинного угруповання, аферист. Звинуватили мене у всьому, писали ще, що я втік з поля бою. Однаково проти мене і Тимура з луганської самооборони працювали.

- Юлдашева?

- Так. Його викрали, пам'ятаєте? Потім тримали в полоні, відпустили і він повернувся на війну.

- А проти Яроша чому так не працювали, як думаєте?

- Це провокаційне запитання. Я не буду на нього відповідати.

- З Юлдашевим теж не все рівно було.

- Я знаю. Зате зі мною все гаразд. Тому і тролять.

- Сеня, ви аферист?

- Ні. Я кмітливий, не втрачаю рівновагу в критичній ситуації і відразу продумую варіанти. Це мене рятувало і рятує. Я думаю, якби я не поїхав з Донецька, мене б убили чи викрали.

- Документи покажете?

- Ви ж мій паспорт бачили. Там написано: Семенченко. Я, до речі, вже підполковник. Мені зі званням подарували три пістолети. Один - міністр внутрішніх справ, за доблесть. Другий - СБУ, і третій - внутрішня розвідка.

- А як у вас з кадрами в батальйоні, виганяли когось?

- Виганяв багато, бо якби не виганяв, ми б нічого не досягли. Я збирав людей, які реально могли щось робити.

- За що виганяли? За пияцтво?

- Пити у нас не можна, це правда. Боягузів, базік, конфліктних людей, тих, кому потрібна була нажива, я гнав. 120 осіб за мародерство - ми перевіряли в "Новій пошті" посилки, і там було все видно. За порушення дисципліни або боягузтво неодноразове. Або за надмірну жорстокість. Ось таких людей я виганяв. І була ще частина дезертирів, яким сподобалося пільгове життя. Вони виконували завдання окремо і три тижні жили, як хотіли. Піарилися, фотографувалися, а потім, коли мені повідомили, що вони почали мародерствувати, я їх викликав до себе, і вони були дуже незадоволені. Там був уже культ їхнього командира. Він знаходив купу пояснень, чому не треба кудись йти. Скаже, що розвідка у нас погана, це погане, те погане. Оскільки він був грамотний чоловік, я його терпів. Ця група керувала нашими безпілотними літаками. Вони так і не асимілювалися у батальйоні, а потім тихо зникли. Причому на наступний день мені прийшла інформація, що вони помародерстували на 20 000 доларів кожен.

- А як можна було помародерствовувати на таку суму?

- Ну як? А яким чином міліція на дорогах гроші збиває, яким чином у магазинах товари зникають? У мене вбили трьох людей. У мене буває, як у всіх, у мене люди, які навчалися лише три тижні. А на виході ми маємо частину, яка взяла чотири міста. Тому що прибрав шваль, тому що були люди, які могли щось зробити.

- Як палиці перетворилися на автомати? Коли батальйон отримав зброю?

- Як перетворилися палиці в автомати, сказати не можу, тому що коли настане мир, мене притягнуть до кримінальної відповідальності. Палиці перетворилися на автомати, коли ми стали Нацгвардією. А це після Карлівки.

- Що в Карлівці було найстрашнішим?

- Карлівка - це почуття безпорадності, я був там без зброї взагалі. У нас було 13 автоматів на 30 осіб.

- А ріжків?

- По одному-два. Одна мисливська рушниця. Мені не вистачило. Друге - це кадри, коли вбитих бійців прив'язують до КамАЗу і тягнуть, коли одному вирізали серце, тому що у нього було щось схоже на свастику, цей коловорот.

- Часто страшно буває?

- Було страшно за дітей, тому що тоді вони не були вивезені. Після того, як я написав, що ми будемо мінятися, показав в "Фейсбуці" телефон, мені почали дзвонити з усієї Росії. І якась скотина запустила на мій телефон ролик - жахливий крик людини, коли смерть вже за щастя. Чи то собака рве його... і дитячі крики. Я просто уявив, що можуть зробити з моїми дітьми ось ці недоноски. Я на день просто випав...

- Зі зброєю спите?

- Ну, так, поряд є завжди.

- З побутом важко?

- Можу показати фото Associated Press, ми реально в хліві спали, з баранчиками. Ми спимо, і поруч баранчики бекають. І я звідти в "Фейсбуці" інформаційну війну веду.

- Звідки у вас час на "Фейсбук"?

- Пишу, коли їду в машині. Хтось дивиться в вікно, а я працюю. Хтось іде до дітей - я працюю. Я можу зайти в туалет, вибачте, попрацювати. Я не витрачаю час свого життя даремно.

Розмовляла кореспондент ТСН Наталка Пісня

Читайте в п'ятницю, 3 жовтня, другу частину інтерв'ю з Семеном Семенченком на ТСН.ua!