Двадцять восьма

Я дуже давно закоханий у цю країну, у її людей і мову. Хорватія манила мене задовго до того, як я вперше побував у цій країні.

Її велична історія, її прекрасна природа, самобутня культура – все це сформувало моє ставлення до Хорватії до того, як я вперше побачив адріатичне побережжя.

Більшість їдуть у Хорватію, аби пройти по звичних туристичних маршрутах – Дубровник, Спліт, Трогір, Макарска, Плитвицькі озера… А між тим це ще не вся Хорватія.

Хорватія – це і 1187 островів, з яких лише близько 70 заселені людьми. Це і бароковий Осієк на сході країни. Це і прекрасний Загреб – столиця Хорватії. Це і Рієка – місто, у якому у 1919 році поет Габріеле д'Аннунціо проголосив першу в історії фашистську державу (ще задовго до Муссоліні), утопічна конституція якої була написана у віршованій формі, а громадяни мали одним із обов'язків – розвиток культури і мистецтв.

Хорватія – це велетенські гірські масиви. Це надзвичайна кухня і чудова музика. Це дуже спортивна країна, що дала світу немало знатних футболістів, тенісистів, шахістів.

Особливо – шахістів. Країна, яка має на гербі шахівницю і більша територія якої, за переказами, була виграна у шахи князем Светославом Суреньєю у венеційського дожа, просто не може не поважати гру у шахи.

Хорватія - це скульптури Івана Мештровіча, що перебував під впливом Огюста Ренуара и Олександра Архипенка. Це прекрасна література – від середньовічних поем Марка Марулича, класичних творів Анте Старчевича та Евгена Кватерника – до сучасної самобутньої прози Славенки Дракулич та Дубравки Угрешич. Це країна, яка дала світу Ніколу Теслу та Йосипа Броз Тіто.

Країна, яка під час Другої світової війни стала ареною найдраматичніших подій – на території Хорватії виникла держава націоналістів-усташів, яка показує, яким міг бути лад в Українській державі, проголошеній Ярославом Стецьком.

Водночас саме на території Хорватії, в районі гори Біоково розпочав своє повстання партизанський загін Йосипа Броз, пізніше відомого за своїм псевдо Тіто.

Країна, яка понесла велетенські втрати у війні, яка розпочалася у 90-х – одразу після розпаду Югославії. За різними даними, у цій війні загинуло 12 – 16 тисяч хорватів, було зруйновано чималу кількість архітектурних пам'яток та населених пунктів.

Хорвати пам'ятають, що їх предки прийшли на Балкани у VII столітті саме з території нинішньої України. У Львівській області археологи знайшли місце давньої столиці Хорватії – селище Стільське.

У 2005 році президент Хорватії Степе Месіч під час візиту в Україну домовився про фінансування розкопок Стільського і навіть виділив на цю справу гроші, які, як подейкують, до археологів так і не дійшли – адже у наших політиків руки, як відомо, нічого не крали…

Також хорвати вірять, що їх предки – ослов'янені готи, і це свого часу зіграло велику роль у створенні міфу про "балканських арійців". А у ХІХ столітті український історик Омелян Огоновський доводив, що галичани – також нащадки готів.

Саме на території Хорватії у Середні віки існувала демократична держава – Республіка Святого Влахо, що дала світу чимало відомих мореплавців, піратів та купців.

Ця держава 800 років була суперницею Венеції, мала свої дипломатичні місії і унікальну політичну систему: князя цієї держави обирали щомісяця, повністю ізолювали від світу (задля уникнення корупції), а наступний раз він міг претендувати на обрання не раніше, ніж за п'ять років.

Хорватія дала світу далматинську породу собак та винахід, без якого ми сьогодні не уявляємо свій гардероб – краватку.

Французьке "Cravate" у основі своїй має трансформоване слово "Хорват": саме хорватські найманці при паризькому дворі носили шийні хустинки, які так сподобалися французькій знаті. "Cravate" - це, по суті, "хорватська хустинка".

Україну і Хорватію єднає чимало моментів. Хорвати, дізнавшись, що ми – з України, часто говорять: "Ukrajinci? Nisi Ruski, tako, da znaju hrvatski jezik?". Тобто: "Ви українці? Ви ж не росіяни, отже, розумієте хорватську мову?". Мова дійсно є зрозумілою.

До ХХ століття частина України і Хорватія перебували у складі однієї держави – Австро-Угорщини. На території Хорватії було чимало українців, які переселялися на Балкани у пошуках заробітків. У міжвоєнний період у Хорватії мешкало чимало політичних емігрантів із України.

У ХХ століття Хорватію жартома називали "югославською Україною", підкреслюючи, що її значення для СФРЮ було таким же, яке України для СРСР. Україна була однією з перших держав, що офіційно визнали незалежність Хорватії (взагалі сьогодні мало хто пам'ятає, що Україна першою визнала незалежність Словенії, сусідки Хорватії).

Проте сьогодні Хорватія обходить Україну у своїх євроінтеграційних устремліннях. 1 липня 2013 року Хорватія офіційно стала 28-ю державою у складі Європейського Союзу.

Звісно, з економічної і політичної точки зору ЄС без проблем може прийняти до своїх лав маленьку Хорватію. Тут немає потужної промисловості. Немає великих підприємств (за винятком кількох міст – наприклад, Спліта і Осієка – де містяться машинобудівні та нафтопереробні підприємства).

Хорватія не потребує кардинальної зміни економічної системи, закриття заводів, шахт та інших підприємств, тобто, не потребує велетенських компенсацій з боку ЄС.

Водночас Хорватії вдалося перебороти чималу кількість проблем, які сьогодні дійсно є бідою для України – маю на увазі корупцію, зарегульованість економіки, проблемний інвестиційний клімат тощо.

Хорвати вже сьогодні не будують надмірних ілюзій з приводу свого вступу до ЄС – за соціологічними даними, лише 39% хорватів дійсно підтримують вступ своєї країни до Євросоюзу (минулого року на референдумі проголосували 65% громадян).

Але у той же час вони не бачать іншої перспективи: життя у Хорватії не настільки легке, а власні можливості не настільки потужні, аби думати про цілковиту автаркію в умовах глобалізації. Хорватська економіка п'ятий рік не виходить з рецесії, а кількість безробітних становить 21%.

Членство в ЄС та інтеграція у європейську економіку - це необхідність, яка у той же час поєднується зі свідомим вибором більшості молодих людей (молодь у Хорватії – цілком європейська, із практично 100-відсотковим володінням англійською мовою та намаганням слідувати європейській моді).

Щоправда, урочистості з нагоди вступу Хорватії до ЄС засмутило те, що до Загреба не прибула канцлер Німеччини Ангела Меркель. У Хорватії критично сприйняли позицію канцлера.

Тим більше, що чимала частина населення висловлює побоювання з приводу повторення Хорватією долі Греції, а хорватські економісти критикують політику Німеччини, спрямовану на створення потужного фінансового ядра довкола Берліну та перетворення решти Європи на "велику провінцію".

У багатьох країнах Європи ускладнилася ситуація з наданням робочих місць мігрантам із Хорватії…

Хорватію можна привітати – вони здійснила свій вибір. Очевидно, ми будемо з цікавістю спостерігати за хорватським досвідом членства в ЄС і за перетвореннями всередині країни.

Досвід Хорватії буде надзвичайно цінним для нас – адже у випадку успіху Хорватія стане аргументом для тих, хто є прихильником європейської перспективи України.

… Європейський Союз поповнився ще однією слов'янською країною. І лише від нас залежить, чи стане Хорватія додатковим нашим союзником всередині ЄС.

Кость Бондаренко