Ланцюгова реакція

Україна виявилася геть не готовою дати відсіч російській експансії. З цим усі згодні. Однак при цьому посилаються на період урядування регіоналів, коли стратегічні посади захопили російські агенти, а то й недавні громадяни Росії.

Однак Україна не була готова боронитися й раніше – і за Кучми, і за Ющенка. Жоден з цих президентів не реформував СБУ і не спрямував її роботу на вивчення російських імперських настроїв та придушення таких настроїв всередині країни. Єдиний раз, коли українська влада зробила різкі рухи, це коли в Криму панувала мєшковщина. Але потім знову настала тиша, хоча антиукраїнська преса продовжувала виходити.

Уже те, що чимало російських ідеологів відверто писали про саму небезпеку існування незалежної України, мало б насторожити нашу контррозвідку і викликати відповідну протестну реакцію з боку МЗС. Однак у нас воліли не зачіпати звіра.

Сумновідомий російський геополітик О.Дугін давно вбачає небезпеку "України як самостійної держави для континентальної геополітики", бо "самостійне існування України має сенс лише в ролі санітарного кордону, оскільки геополітичні орієнтири не дають країні цілковито приєднатися ні до східного, ані до західного блоків".

При цьому О.Дугін навіть вважає, що "існування України (в кордонах 1991 р.) та у статусі суверенної держави рівнозначне завданню потужного удару по геополітичній безпеці Росії, рівнозначного вторгненню на її територію".

Ба більше: "Подальше існування унітарної України недопустиме. Ця територія має бути поділена на кілька поясів, відповідно до гами геополітичних і етнокультурних реальностей".

Це, звісно ж, Південно-Східна Україна з "православним малоросійським населенням", яка культурно, етнічно, історично, релігійно близька Росії. Вона, вважає придворний кремлівський геополітик, може бути самостійним регіоном у союзі з Москвою. Ще в 1997 році О. Дугін пропонував надати Криму "особливий статус із забезпеченням максимальної автономії з прямим стратегічним контролем з Москви".

І так якось сталося, що у Дугіна було на язиці, те й справдилося на ділі. Дугін вважав, що "проста інтеграція Москви і Києва неможлива й не дасть стабільної геополітичної системи, навіть якщо відбудеться всупереч усіляким обʼєктивним перешкодам", тому "Москва має активно включатися в перебудову українського простору".

І ось ця перебудова розпочалася.

Кілька років тому я писав, що єдина можливість об'єднати народ – це якийсь новий україно-російський конфлікт на зразок того, який трапився восени 2003 року під час будівництва росіянами дамби в напрямку українського острова Коса Тузла. О-о, тоді всі як один готові були дати відсіч москалям.

Та ось настав травень 2006 року, і сталося диво: Компартія України засудила запит Держдуми Росії щодо можливості приєднання Криму до складу Російської Федерації згідно з Кючук-Кайнарджийським договором.

"Компартія України засуджує будь-які провокаційні заяви і дії будь-яких політичних сил, окремих політиків або державних інституцій щодо територіальних зазіхань та спроб всупереч діючих міжнародних угод зруйнувати територіальну цілісність України", – заявив П. Симоненко.

За словами Симоненка, Україна, засновник ООН, визнана світовим співтовариством в межах існуючих державних кордонів, які були закріплені у відповідних двосторонніх та міжнародних угодах, зокрема у Великому договорі між Україною та Росією.

"Сьогодні апелювати до Кючук-Кайнарджийського миру 1774 року так само безглуздо, як вимагати скасування рішення царського уряду про продаж Аляски", – продовжив П. Симоненко.

Він також попередив, що таке політиканство загрожує ланцюговою реакцією і може мати непередбачені наслідки для миру і стабільності в Європі.

То був єдиний і останній випадок, коли комуністи, регіонали та помаранчеві зайняли спільну позицію щодо територіальних претензій, які висунула Держдума до України. З боку Держдуми то був, звісна річ, блеф, бо той Кючук-Кайнарджийський мирний договір від 1774 року, на який вони посилаються, зовсім не передавав Крим Росії, а навпаки проголошував Крим незалежною державою.

Але ж тут справа в іншому. Держдума просто вирішила промацати наш парламент на міцність. Ага, відгризнулися! Ну, тоді спробуємо їх з іншого боку кусьнути.

Відтоді минуло вісім років, і риторика комуністів та регіоналів відчутно змінилася. Багато хто з них став відвертим колаборантом. Мабуть, в Росії знайшли якийсь ефективніший підхід.

А тоді, у тому ж 2006-му році, поки Ющенко куняв на пасіці, п'ята колона на чолі з генеральним директором Путіним не спала, не дрімала, а розпочала в Криму свіженьку авантюру. Спричинили її заяви українських політиків, що пора б уже Чорноморському флоту покинути Крим. Відразу ж зібралися кримські баби та й заблокували американських солдатів, які привезли обладнання для полігону. Уже років десять відбувалися спільні військові навчання, а тільки того року це страшенно обурило русскоязичних. Чого, мовляв, іноземні війська на нашу територію приперлися? А коли російський десант у 2005-му році висипався на кримський берег, то й скандалу не було. Тільки якоюсь там нотою протесту обмежились.

А далі все пішло як по писаному. Спочатку Феодосія проголосила себе містом, вільним від НАТО, а потім і кримський парламент встругнув те саме.

Ми якось забули про ці події. Забули про те, звідки роги стирчали. Як і те, що росіяни, які усе організували, вбивали тоді відразу двох зайців: раз, що розхитали нашу незалежність, а друге, що зірвали курортний сезон у Криму. Водночас кримчани, втративши на цьому свої заробітки, набрали ще більшої люті на українську владу.

Для підсичування відповідних настроїв серед русскоязичних російські агенти вдалися до відвертої брехні. Мадам Карпачова розродилася зверненням до всіх газет, у якому вигадала, ніби позаблоковий статус України фігурує в Акті про незалежність. Ну, а Вітренко увійшла в такий нестримний екстаз на радощах, що є гарний привід знову покрасуватися перед телекамерами, що почала плести вже просто таки клінічну гарячку. Мовляв, під прикриттям татар, обіцявши їм національну автономію, НАТО хоче збудувати свою базу в Криму.

Важко було й уявити, хто б у таку нісенітницю повірив. Бо це треба, щоб діагноз співпадав. Але, може, Вітренко навмисне усе до абсурду довела. Вона навіть Януковича у своєму посланні гірко образила, пригрозивши, що назве Партію регіонів брехунами і зрадниками, якщо вони не обнародують свого ставлення до тих міських та обласних голів, які відмовилися оголосити свої міста й області "вільними від НАТО".

І як тоді спрацювала СБУ? А ніяк. Те, що зароджувалося у 2006 році, дало свої плоди в 2014-му. А ті, що працювали тоді в СБУ, працюють і до сьогодні.