Медична передова

Здавалось, українські лікарні мене вже не можуть здивувати – бачила всяке і всюди. Але війна все загострює. Люди стають більш відвертими, і те, що в звичайних обставинах намагалися приховати, тут, на передовій, розповідають щиро і без остраху.

…Це був вже 14-й блокпост за день. На кожному – свої порядки і свої прохання. Розповісти весь маршрут, показати речі, поговорити про життя, вийти з машини, розвернутися і поїхати в зворотному напрямку.

До Старобільська Луганської області, куди ми прямували, залишалося якихось 40 кілометрів. Але вони були феєричними. Дорожні шляхи зникли. Колись… Коли саме, не пам'ятають і місцеві. Це по-справжньому "зубодробильні" кілометри. Не кожен здоровий витримає таку дорогу. А нею возять поранених військових. Деколи з проламаним осколками черепом, деколи з роздробленими кістками. Якщо чесно, я не знаю, як вдається довозити їх живими.

Сюди ми приїхали з волонтерами фонду "Повернись живим". Якось вони сіли, відкрили карту. Побачили 6 лікарень біля лінії вогню. Почали збирати гроші на їхнє забезпечення, щоб зробити стратегічний запас найважливіших препаратів, інструментів, розхідних матеріалів. Спочатку думали постачати лише останні – шини, бандажі, спеціальні пов'язки. Але поспілкувавшись з хірургами, які в "спекотні" дні доба за добою стояли за операційним столом – вжахнулися. І змінили плани.

До старобільської лікарні волонтери привезли деяке обладнання, інструменти, перев'язувальні матеріали. Лікар мені відверто каже – у них бракує медикаментів. Не якихось дорогих чи ексклюзивних: немає найнеобхідніших розчинів, не вистачає знеболювальних.

Лікар мені відверто каже – у них бракує медикаментів. Не якихось дорогих чи ексклюзивних: немає найнеобхідніших розчинів, не вистачає знеболювальних.

Ця лікарня знаходиться в так званій "жовтій зоні". В момент загострення саме тут можуть опинитися десятки поранених. А у них дефіцит знеболювальних! Може, про це подумала місцева влада? Може, Міністерство охорони здоров'я? Ні, про це подумали волонтери. Знову і лише вони.

Далі ми поїхали до Новоайдара. В операційній місцевої лікарні справжній раритет – лампа, якій понад 30 років. Половина освітлювальних елементів не працює. Десь всередині непритомного бійця куля. Вона пробила не один орган. Черевна порожнина залита кров'ю. А у хірурга немає світла і не працює операційній стіл – він просто не фіксується в потрібному положенні. Але у хірурга немає вибору, треба оперувати.

"Між життям і смертю" – так поруч до лінії фронту ця фраза звучить зовсім не метафорично. Тут це – реальність.

Коли до ґанку під'їжджають волонтери, подивитися на вантаж виходить чи не усе відділення. Медсестра шепоче колезі, що в коробках – шафа для стерилізації. Та відповідає: такого не може бути. Коли відкривають ящики, не вірить своїм очам. Їхні старі стерилізатори вийшли з ладу. Ніхто достеменно не знає, чи була там необхідна температура для знезараження.

А весь колектив знову "ахає" - побачили свою нову операційну лампу. Вони з захопленням залишаються розглядати скарб, а втомлені волонтери їдуть далі.

Волонтерка Оксана Окопова, яка курує медичний напрямок в благодійному фонді, розповідає – часто хірургам доводиться користуватись старезними інструментами. А іноді і таких не мають.

Травматологам сєверодонецької лікарні цього разу вони доправили те, без чого навіть лікар із золотими руками в операційній безсилий: пили, дриль, фіксатори, хірургічне приладдя. Все це скорочує час операції. А коли на черзі десять поранених – а тут бували такі ситуації – ці інструменти рятують життя.

Чи знає про такий стан прифронтових лікарень влада? Думаю, що знає. Чи може вона вплинути? Переконана, що може.

Але хіба за цей рік хтось із влади так, як волонтери, сідав, відкривав карту? Дивився, скільки цих прифронтових лікарень, куди щодня доправляють постраждалих військових просто з поля бою і мирних мешканців після обстрілів? Чи може хтось подзвонив хірургу-травматологу, який за цей рік побачив більше травм, ніж за всю свою "мирну" кар'єру, спитав, чи всього йому вистачає для порятунку життів? А це ж прифронтові лікарні, саме там вирішується, виживе поранений чи ні. Без якісної медицини на передовій всі решта етапів не мають значення, бо існує поняття "золотої години" - найважливішої для надання допомоги.

На цей вантаж волонтери збирали гроші біля двох місяців – півтора мільйона гривень. Раніше українці могли пожертвувати таку саму суму лише за тиждень. Але люди втомилися від війни. Ресурси вичерпалися. Смерті перетворюються на статистику. А вони їдуть до Києва з новим списком. В новойдарівській лікарні іржа проїла операційний стіл, в сєверодонецький – конче необхідний пересувний рентген, всім медикам на передовій не вистачає автівок...

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook и стежте за оновленнями розділу!