Сюрпризи "по-багатому". Дощ, гречка і жовті туфлі

Блюз.

Я почула його із  пекарні львівських смаколиків, коли виливала воду з улюблених жовтих туфель. Джинси вже можна не підкочувати.

Черговий гонщик на сирітській тачці влаштовує цунамі на перехресті. На червоне світло. Встигаю відскочити…. І вскочити в калюжу майже по коліно. Це перехід!

Перейти київським переходом під час дощу можна хіба що вбрід. 

Я так мріяла про океан, і так вже не сила чекати, - що Небо підіграло, - і вуаля. Океан під ногами. Я відчуваю, як прохолодні хвилі лоскочуть литки, і розвиваю позитивне мислення. Головне не думати, на що я зараз можу наступити під цими хвилями босоніж на київському тротуарі.

Є така українська національна традиція: вражати сюрпризами. Головне – "по-багатому". Наприклад, дощ - він, як і сніг, - обов'язково має йти несподівано і перетворюватися на  стихійне лихо. Де у когось там в ЄС банальні калюжі, у нас – озера. Оце я розумію, статусність. Широта душі.

Дороги обов'язково мають стати морем, труби прорвати, машини поплисти (і бажано провалитися під осілий асфальт), а переходи затопитися по самі виходи – інакше не цікаво. Не колоритно! Нічого показати в новинах. Народу потрібні видовища, люди люблять "ужастіки". А ще більше - ставати їхніми героями.

Є така українська національна традиція: не встигла вдягнути гумові чоботи у центр столиці – купуй нове взуття

Населення завжди має бути зайнятим, щоби не лізли в голову дурниці. А то ще гречку брати перестануть, а там і зарплати доведеться підвищувати, не дай Бог.

Я несу в руках вимочені в кізяк улюблені жовті туфлі – спогади про Прагу –  і гадаю на краплях, чи не розлізуться. Є така українська національна традиція: не встигла вдягнути гумові чоботи у центр столиці – купуй нове взуття. А це зараз простим смертним українцям у декреті –  розкіш: за чинним курсом – "декретні" -  30 доларів на місяць, це на двох з дитиною.

Українські жінки такі щасливі, коли народжують, що їм не потрібне нове взуття.

Цікаво, а в якійсь цивілізованій країні я могла би позиватись до комунальників через зіпсовані туфлі, -  бо тамтешня подоба ЖЕКу в десятитисячний-мільйонний раз не полагодила дренажні системи, на які я плачу податки?

А в чому плаває у дощ по наших вулицях дружина Кличка?

Київський дощ безпечніше любити через вікно.

Найпрекрасніше вікно для дощу – у пекарні львівських солодких витребеньок. Заманилася на звук і запах, і тепло.  

Я пишу це босоніж під блюз з ароматом  львівських смаколиків. На вишуканому столику зі стильними "штучками". На рожевому туалетному папері. Бо серветок немає. А шо. І так - шик. А в країні криза взагалі.

Кризу у Києві особливо помітно під час дощу.

Щоб зрозуміти тут суть, усіх ситих знудьгованих іноземців запрошую на супер-квест. Яскраві емоції гарантовано! Умови прості: розшукати клаптик суші у зливу на київському тротуарі. І клаптик київського тротуару, не перетвореного на яму.

Ви пізнаєте нові грані себе! Розширите словниковий запас і отримаєте незабутні враження.  Для особливо-просунутих – рівень "Бог". Втиснутися у зливу між елітними "мерсами-акурами-лексусами", запаркованими на убитому тротуарі. Європейської столиці. Прекрасної країни, де так багато дорогих машин, що ніде пройти. Під час війни.

І, врешті, – бонус-таск: рахуємо серед елітних автівок донецькі номери (вимушені переселенці?). Але не дискримінуємо і не відволікаємося від свого київського моря. 

А взагалі-то народ український – він живучий. Сердечний. Все витримає і пробачить. От тільки тепер – напоготові. Стихійними лихами увагу вже не приспати.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook и стежте за оновленнями розділу!