Алевтіна Шавлач: Пампуха

Ця повість - про сучасне життя тінейджерів, де булінг стає звичним явищем. Школярку Ганю прозвали Пампухою - її шкільне життя стало схожим на серіал жахів. Проте дівчина знаходить в собі сили протистояти агресії. Із уривком із книжки від ВЦ "Академія" можна ознайомитися на сайті:

***

Вони взяли таці й пішли до віконця роздачі. За хвилину їдальню почав наповнювати гамір — учні всідалися за столики.

Ганя із Сашком ледь встигали розставляти посуд. Від смачних запахів їй паморочилося в голові. Вже не могла дочекатися, коли закінчать роботу і їх винагородять обіцяним смачненьким.

Аж раптом до їдальні ввалився Давид.

— Еге-ге, чувачело! — гукнув до Сашка і зайняв столик. — Влаштуй-но і мені полянку!
— О, братан, здоровий був! — відізвався весело Сашко.
— І про мене не забудь! — за Давидом з’явився й Ромко.

У Гані всередині наче щось обірвалося: «Зараз почнеться…». Вона мимоволі зіщулилася і пішла у протилежний куток їдальні. Але Сашко, як на зло, помітив її маневр.

— Ганю, ти чого поперлась у той бік? Ще тут не всім подано!
— О, Пампуха! — гиготнув Ромко.
— Ти що, її знаєш? — Сашко поставив перед хлопцем тарілку.
— Ще б не знати! В одному класі з цією жирухою вчимося.

Сашко помітно напружився.

— Ганю, ти йдеш чи ні? — різкіше покликав він.
Вона опустила очі й попрямувала до хлопців.
— І як це ти, братело, з нашою Пампухою витримуєш тут? — підсміюючись, почав Ромко.
— А що? — насторожено озвався Сашко.
— Та нічого. Просто дивуюся, як вона тебе ще не зжерла!

Ганя підійшла й поставила на стіл тацю, вдаючи, ніби сказане її зовсім не зачіпає.

— У мене питання, Пампухо! — озвався Давид. — Що ти ладна зробити за максі-піцу?
— Вам чай чи какао? — вдаючи, ніби сказане її зовсім не стосується, запитала в хлопців.
— А мене цікавить, Пампухо, — озвався Давид, — що ти ладна зробити за максі-піцу?
— Вам чай чи какао? — не звертаючи уваги на сказане, повторила питання.
— Що за максі-піца? — втрутився Сашко. — Це піца ХL чи що?

Гані здалося, що він умисно спробував відволікти хлопців. Але увагу тих двох відвернути було не так-то просто. Вона це вже добре знала.
— Це піца, яку спецово роблять для жиробасин, — знущально кинув Ромко.
— Улюблений розмір нашої Пампухи, — Давид виклав на стіл лікті. — Ну то як, сальна? На що ти ладна заради максі-піци? Якщо я харкну зараз у цей чай, ти його вип’єш за піцу?
— А в дупу мене поцілуєш? — шпигнув Ромко. — Я тобі за таке й дві максі-піци куплю.

Ганя стисла зуби. Яке дурнувате й водночас мерзенне приниження! А найболючішою була присутність Сашка… Хай би як її кривдили ці двоє засранців, але не тоді, коли він стоїть поруч і все чує!

— Не кажете, то я за вас сама вирішу, — виставила перед ними склянки з какао й зібралася йти геть.
— Диви, яка борза! Розігналася! Ти тут маєш нам усім прислужувати, — не вгавав Ромко.
— Сачконути хоче. Так не годиться. Тре нашу Пампуху провчити, — підтримав Давид.

Ухопив склянку, підскочив до Гані й вилив їй на голову солодке тепле какао. Від несподіванки вона впустила з рук тацю й та гучно бемкнула об підлогу. У Ганювп’ялося з десяток ущипливих поглядів.

— Придурки! — голосно скрикнула, ледь стримуючи сльози.
— Бідолаха, — єхидно скривився Ромко. — Завжди так засмучується, коли хавка чи питво дарма пропадає. Не маєш ти серця, братан!

Усі зареготали. Навіть Сашко засміявся. Хоча Гані той його сміх здався якимось штучним, награним.