Ангус Юланд і Кетра Вілсон: Собаки в мистецтві

Видання зібрало низку полотен із собаками, що виконані відомими художниками різних часів, а також авторські розповіді про картини. 

Переглянути фрагмент із книжки від Nebo Booklab Publishing пропонуємо на сайті:

ФРАНСІСКО ДЕ ГОЙЯ

"Собака" (1820)

Поза контекстом, "Собака" де Гойя – зразок сучасного полотна, на якому масивна товща неба нависає над темною, нечіткою поверхнею землі. Між ними спостерігається всього лишень одна фігура – самотній собака, що звідкись визирає. Важко зрозуміти, що з ним сталося, але, іспанська назва, під якою відома ця картина, а саме "Perro Semihundido" ("Голова собаки") натякає, що він наполовину занурений, або тоне.

Похмурі картини де Гойя, включаючи нещасного собаку, зображені прямо на стінах його будинку Ouinta del Sordo, що поблизу Мадрида. Побутує думка, що вони береглися у таємниці, оскільки не планувалися до публічного показу, та зараз копії цих картин виставляються в галереї Прадо. Дияволи, відьми та рогаті чудовиська – ось справжнє тло картини "Собаки" де Гойя. Він – найприродніше на ній створіння, що показує одну лишень голову, як вогник життя у коловороті пітьми.

ФЕЛІЧЕ КАЗУРАТІ

"Бетховен" (1928)

На цьому полотні увага собаки прикута до взуття дівчинки, а наша – до відображення у дзеркалі, а саме – гри ракурсів та граней. Ми бачимо відображення дівчинки, однак не бачимо відображення собаки, чи будь-яких інших предметів. Можна уявити, що будь який момент собака міг би втекти геть, залишивши дівчинку замкненою у площині кімнати, наодинці з музикою.

Ще змалечку італійський художник Феліче Казураті сам демонстрував неабиякий хист до музики, але з часом таки обрав малювання. Коли у 1920-х роках Феліче відкрив у Турині, в якості неформальної художньої школи, свою студію, молода художниця Дафні Моем (племінниця Сомерсета) приїхала з самої Англії, аби побачитися з ним. В результаті, пара одружилась.

Ще одним відвідувачем школи був Джорджіо де Кіріко. Техніка метафізичного живопису Казураті вбачається в тому, що холодний, замкнутий простір, у центрі якого зображені постаті собаки та дівчинки, розділяє напівусмішка гітари.

ЕДГАР ДЕГА

"Месьє Ле Пік разом із доньками перетинає Площу згоди" (1875)

У кількох назвах цієї картини завжди є згадки про доньок, їхнього батька та площу, але в жодній з них немає гончака. Не кажучи вже й про статного й стрункого чоловіка, що стоїть зліва. Обидві назви вносять до картини певну сумбурність, частиною якої є власне батько з доньками.

Кожен з персонажів на цьому полотні, включаючи батька з доньками, немовби замріяний, однак, здається, що цей стрункий чоловік на щось дивиться. Батько нахилений в один бік, в той час як собака та доньки, завмерли, мов статуї, направлені в інший. Їхні шляхи не перетинаються. Сум’яття додає той момент, що насторожені вуха собаки нечіткі , а тінь робить їх схожими на завернуті вуха породи борзої. Тим не менш, саме собака тут – найхаризматичніший персонаж. І, разом із гордовитим конем, якого бачимо на тлі, він робить цю картину більш живою.

АЛЬФРЕД СТІВЕНС

"Портрет жінки у Шинуазрі" (ХІХ ст.)

Альфред Стівенс, незважаючи на своє ім’я, був бельгійським художником, на картинах якого переважали вишукані та елегантні люди, здебільшого жінки. Однак, його брат Джозеф, спеціалізувався на собаках. У своєму вірші, присвяченому Джозефу, французький поет Шарль Бодлер писав: "який сором мати розфуфиреного собаку". Тип собаки, яку змальовував Бодлер "збуджена блохами, пристрастю, обов’язком або нуждою". На полотні, як бачимо, немає місця ні блохам, ні пристрасті, однак наш дірхаунд має свій обов’язок. Його тінь поєднується з тінню жінки, а сам він – неначе її модний аксесуар, скажімо, віяло.

Вподовж століть серед художників було модним захоплення східними мотивами, а останнім трендом вважався японізм. Його практикував сам Стівенс, а також його друзі: Моне, Дега та Вістлер. На художників яскраво вплинули японські фантазії на тлі негативного простору, стриманої палітри та відсутності симетрії. Дірхаунд, зображений на цій картині, очевидно не образ, який змалював у своєму вірші Бодлер. Його найважливіший обов’язок на цьому полотні – композиційний.

РОМЕЙН БРУКС

"Уна, Леді Трубридж" (1924)

Навіть собаки мають наляканий вигляд поряд з їхньою господинею. Здається, вони знають, що таке справжня покірність. Перед нами Леді Турбридж, скульпторка і перекладачка. А ще вона вирощувала такс і брала їх на виставки домашніх улюбленців. На картині бачимо переможців деяких з них. Цих двох такс художниці подарувала її подруга, Редкліфф Голл, авторка провідного роману лезбійської літератури "Колодязь самотності".

Трубридж та Голл носили чоловічий одяг у період коли у заможних богемних колах це було ще не прийнято. Американська художниця Ромейн Брукс теж була прихильницею чоловічого стилю, а в романі Дюни Барнс можна навіть зустріти образ змальований з мисткині: "одягнена як кучер". Брукс часто зображувала собак на своїх полотнах, а з того, як жінка міцно тримає ошийник однієї з такс, можна припустити, що ця картина задумувалася як карикатура. Про портрет грізної на вигляд Уни художниця писала в одному із листів як про "символ доби, котрий стане втіхою для майбутніх феміністок".

ЕЛІЗАБЕТ ПЕЙТОН

"Фелікс" (2011)

Фелікс – неймовірний собака; картина з ним дебютувала на акт-виставці у Лос-Анджелесі, і висіла поруч із портретом Девіда Боуї. Його власниця і творчиня – Елізабет Пейтон, чиї метафоричні картини завжди провокували дискусії. ЇЇ полотнами захоплюються знаменитості. Багато хто навіть має їх у своїй колекції. Зрештою, Елізабет – сама собі знаменитість. Популярною художниця стала у 1990-х завдяки малюванню відомих людей з фотографій. "Фелікс" - це зразок роботи, наділеної рисами останніх мистецьких тенденцій, яким притаманні натуралістичність, зображення квітів та тварин. Людям відведена ж зовсім малопомітна роль. Картина виконана масляною фарбою на металі і наповнена приємною безпосередністю, особливо довкола вух собаки.

Все ж, при спогляданні, картина Елізабет збиває з пантелику і змушує ліпити на себе незліченну кількість ярликів. Художниця вирівнює площини кольору, немовби Алекс Кац, перетворює славу на цілий ритуал, наче Енді Воргол, й підходить до вибору кольорів та форм, ніби Матісс. А людям, що купують картини, вона просто подобається.