За політичної волі Києва Докучаєвськ можна звільнити за кілька годин

Режим тиші, оголошений напередодні новорічних свят, так і не встановився на Донбасі.

Кількість обстрілів, щоправда, знизилася, проте із завершенням святкового періоду бойовики знову активізувалися. І головне - російсько-терористичні війська почали все частіше використовувати важке озброєння, яке згідно з мінськими домовленостями мало би бути відведеним, зауважив в інтерв'ю ТСН.ua керівник Центру військово-політичних досліджень, координатор групи "Інформаційний спротив" і чинний нардеп Дмитро Тимчук.

За його словами, цього року навряд чи варто чекати якихось істотних змін у конфлікті з Росією. Активізація бойових дій на Донбасі може статися у кількох "гарячих точках", щоправда до широкомасштабного наступу Росія поки що не готується.

- Охарактеризуйте, будь ласка, загальну ситуацію на Донбасі. Яку тенденцію ви фіксуєте?

- На превеликий жаль, ми бачимо, що будь-які домовленості щодо перемир'я і режиму тиші не діють. Ситуація повертається до тих часів, коли жодних перемир'їв не було. Тобто бойовики задіюють, абсолютно вже не приховуючи, і ствольну артилерію, здебільшого 122-мм, і 120-мм міномети, і РСЗВ БМ-21 "Град".

- Відтак оголошене на різдвяні свята перемир'я не принесло тиші, а зараз обстріли бойовиків стають тільки потужнішими. Що буде далі?

- Що стосується обстрілів, я би зважав не на загальну кількість, а на озброєння, яке застосовується. Я би звернув увагу на тенденцію до збільшення обстрілів з важких озброєнь. Якщо ми кажемо про виконання мінських домовленостей, то перші пункти у них – це відведення важкого озброєння. А вже далі – встановлення режиму тиші і розведення сторін. Допоки працюють важкі озброєння, про жодний прогрес у домовленостях не може йтися.

Ми зараз перебуваємо у тій ситуації, яка була два роки тому на момент підписання Мінська-2. Це означає, що б там не казали представники ОБСЄ та інших організацій про якийсь прогрес, насправді жодного прогресу немає.

- Військові кажуть, що за час свят бойовики встигли провести ротацію та отримали наказ про посилення обстрілів. Наскільки сили терористів стали більшими і потужнішими?

- Зараз на деяких напрямках – це район Донецька, приморський напрямок, район Горлівки, Світлодарський плацдарм – ми спостерігаємо проведення ротації або посилення. Наразі ми не можемо точно сказати, що саме відбувається. Але думаю, що за тиждень ми зможемо повідомити, чи це справді посилюються підрозділи, які виконують завдання у першій лінії, чи це просто ротація, і відповідна кількість живої сили, яка прибула, буде відведена.

Але треба зважати на те, що навіть якщо йдеться про посилення підрозділів першої лінії, ми не очікуємо якихось широкомасштабних наступів. Тому що, як свідчить досвід, російсько-терористичні війська здатні проводити якісь операції оперативно-тактичного рівня лише за умови, якщо їхню ударну силу складають підрозділи регулярних Збройних сил РФ. Зараз цих батальйонних тактичних груп, які діють на території Донбасу, все ж таки недостатньо для проведення широкомасштабних операцій.

- Але, тим не менш, такі групи російських військових є на Донбасі?

- Так, звичайно. Водночас ми бачимо, що з території Росії прибувають нові підрозділи найманців і місцеві бойовики, які проходили курс навчання у таборах в Ростовській області РФ. Але я б не сказав, що йдеться про величезне посилення. Скоріше, за рахунок цих найманців і підготовлених бойовиків вони доукомплектовують свої підрозділи, тому що за останні два місяці різко збільшилася кількість дезертирів і в 1-му, і в 2-му армійських корпусах терористів.

- Так, розвідка періодично повідомляє про деморалізований стан бойовиків через хвороби, невиплату зарплат і про дезертирство. Але чи варто сподіватися на те, що вони самі там розповзуться і Росія втратить контроль над живою силою?

- Я думаю, що ні. Дезертирство більш властиве для бойовиків з числа місцевих жителів. Їм не треба кудись далеко тікати. Вони, власне, там і живуть, тож можуть переховуватися, а за бажання взагалі приховати те, що вони були в лавах бойовиків, виїхати на неокуповану територію і працевлаштовуватися тут. У них широке поле для маневру. Але вони складають не більш ніж третину російсько-терористичних військ.

Найбільша частина – це російські найманці, які є більш контрольованими. Для багатьох із них після того, як вони потрапляють на Донбас, вже немає куди діватися. Найбільш відчайдушні можуть намагатися виїхати назад в Росію, але російські прикордонники мають на це свої установки та стримують цей процес. Та й у самій Росії їм нема куди подітися. Це тоталітарна країна, де складно переховуватися тривалий час.

Основна частина найманців - це люди, які їдуть заробляти. Але вони теж чудово розуміють, що ризикувати своїм життям заради грошей може бути не найкращим варіантом

- Чи не йде зараз така тенденція, що Росія фактично замінить місцеве населення у складі бойовиків на російських найманців?

- Так. Але від самого початку, від кінця 2014 року, Росія намагається створити зворотній процес – щоб там було мінімум російських громадян і максимум місцевих для того, щоб показувати, що це є нібито внутрішній український конфлікт, а "ДНР" і "ЛНР" насправді молоді "республіки". Якщо ж там будуть самі російські найманці, то вдавати, що це самостійні утворення, а Росія немає жодного до них стосунку, буде вкрай важко.

Крім того, у самій Росії ресурси також не безкінечні. Тобто, якщо спершу у лавах цих найманців було чимало добровольців, які йшли воювати за ідею, проти "київської хунти" та "українського нацизму", то зараз таких ідейних – одиниці. Основна частина найманців – це люди, які їдуть заробляти. Але вони теж чудово розуміють, що ризикувати своїм життям заради грошей може бути не найкращим варіантом, тому зараз і в самій Росії не так багато охочих їхати воювати на Донбас.

- А чи є статистика співвідношення місцевого населення, російських контрактників та найманців у лавах бойовиків?

- Загалом зберігаються пропорції, які були у 2015-му й у 2016-му. Чисельність російсько-терористичних військ складає близько 40 тисяч осіб. 30% з них – це місцеве населення, близько 60% – російські найманці, і 10-15% (число коливається, коли заходять російські військові) – це регулярні російські війська. Зараз на Донбасі таких підрозділів рівня посилених батальйонних тактичних груп небагато. В основному, це підрозділи ГРУ Генштабу РФ, тобто професійні диверсанти, російські розвідники, а також радники, так звані інструктори, командири підрозділів. Якщо є укомплектовані підрозділи, крім ГРУвних, то це в основному радіотехнічна розвідка (РТР) або підрозділи, які працюють із засобами радіоелектронної боротьби (РЕБ).

- Давайте перейдемо з вами до окремих гарячих точок на фронті. Ви можете визначити, скільки таких місць на мапі?

- Це, насамперед, приморський напрямок. Там традиційно ми бачимо спроби наступальних дій на окремих ділянках фронту, постійні обстріли, те саме багатостраждальне Широкине. Найчастіше різні військові експерти пояснюють, що бойовики намагаються взяти штурмом Маріуполь. Але тих сил і засобів, які є у супротивника на цьому напрямку, недостатньо для цього. Тим більше враховуючи, що наше оперативно-тактичне угрупування "Маріуполь" має достатньо сил, щоб стримувати такі атаки.

Ми переконані, що бойовики навпаки намагаються тут упередити наступ ЗСУ. Якщо подивитися на мапу, вони контролюють досить невелику смугу між Маріуполем і російським кордоном. Якщо б українські війська спробували провести наступальну операцію, то протягом кількох днів ця смуга була би звільнена від бойовиків.

- Нещодавно стало відомо про відновлення контролю України над низкою населених пунктів поблизу Широкиного – Павлопіль, Водяне, Пищевик…

- Це сталося вже давно. Що стосується Павлополя і Пищевика, то після цього бойовики взяли Комінтернове. Це була перша серйозна наша помилка.

- Взяття Комінтернового стало помстою бойовиків?

- Я б сказав, що тут винні силовики. Справа в тому, що ці населені пункти були у "сірій зоні". Безумовно, те, що наші війська їх зайняли, добре для нас, адже ми розширюємо територію, яку контролюємо. Але з іншого боку, коли у відповідь бойовики взяли Комінтернове, у нас зчинився галас, що бойовики захоплюють території. Але це був їхній крок у відповідь на дії наших Збройних сил. Після цього штаб АТО перестав надавати інформацію про те, що ЗСУ беруть якісь ділянки або населені пункти під свій контроль. І правильно роблять. Ця ситуація чомусь навчила наш штаб АТО в інформаційному плані, і це дуже добре.

Я би зараз ставив питання не в тому, хто які нові ділянки чи населені пункти бере під контроль. Якщо ми вже чіпляємося за мінські домовленості – а Київ та західні партнери наполягають на їхньому виконанні – то давайте тоді дивитися, які території повинна контролювати Україна за умовами других мінських домовленостей.

Я вважаю, що події на Світлодарській дузі треба називати не наступом ЗСУ, а примушенням бойовиків до виконання Мінських угод, тому що Дебальцевський плацдарм за Мінськом-2 має бути під контролем України

Славнозвісна Світлодарська дуга, про яку багато зараз говорять, власне, теж стала предметом великих суперечок. Кажуть, що Збройні сили України наступають. Я вважаю, що події на Світлодарській дузі треба називати не наступом ЗСУ, а примушенням бойовиків до виконання Мінських угод, тому що Дебальцевський плацдарм за Мінськом-2 має бути під контролем України. Як пам'ятаєте, за три дні після його підписання, бойовики взяли під свій контроль і Дебальцеве, і весь плацдарм.

Тобто зараз ми повертаємося до кордонів території, яку Україна має контролювати згідно з Мінськом-2. А будь-які спекуляції, що ми робимо щось неправильно, повинні відпадати. Ми лише примушуємо російсько-терористичні війська виконувати положення Мінська-2.

- Що насправді сталося на Світлодарській дузі? Спочатку ЗСУ зайняли нові позиції, потім бойовикам вдалось деякі втрачені позиції повернути...

- Це не зовсім коректна інтерпретація. ЗСУ почали займати нові позиції після дуже тривалих обстрілів, які проводилися бойовиками постійно з території, яка за Мінськом-2 повинна контролюватися Україною. Тобто тут ЗСУ, не порушуючи Мінська-2, убезпечили себе від подальших обстрілів, зайнявши більш зручні позиції.

- А чи є ресурси й інтерес у ЗСУ до встановлення контролю над трасою, яка поєднує Горлівку з Дебальцевим?

- У нас дуже багато говорять про те, що ділянка траси Дебальцеве-Вуглегірськ береться під вогневий контроль ЗСУ. Так, для бойовиків це проблема. Але давайте знову ж таки дивитися у корінь проблеми. А проблема полягає в тому, що якби Дебальцеве, як це передбачено Мінськом-2, було під контролем ЗСУ, то у бойовиків не було б можливості залізницею здійснювати сполучення між Луганськом і Донецьком, а це набагато важливіше, ніж ділянка траси між Вуглегірськом і Дебальцевим. Тому ділянка цієї траси – це мінімум з того, що ЗСУ мають мати під контролем згідно з Мінськом-2.

- Також останнім часом активно поширюються чутки про бої в районі Спартака. Бойовики показали зруйнований бліндаж і говорять про втрати з українського боку. Вам щось відомо про ситуацію поблизу Донецька?

- Тут треба зважати на те, що і Спартак, і Авдіївка, і загалом території на захід від Донецька – це гарячий напрямок вже багато місяців. Для цього є дві причини. Перша і головна полягає у тому, що стратегічною метою бойовиків є якомога далі відкинути ЗСУ від Донецька. Адже Донецьк – це місто, яке "ДНР" називає своєю столицею, там розташовані всі заклади і терористичне керівництво. А половина Донецька де-факто перебуває під вогневим контролем ЗСУ. Звичайно, наші війська не використовують важке озброєння, артилерію, реактивні системи залпового вогню для завдавання ударів по місту, але бойовики розуміють, що чим далі вони від Донецька відштовхнуть ЗСУ, тим безпечніше буде для їхнього керівництва в тому числі.

По-друге, бойовики мають і менші за масштабом цілі. Наприклад, в Авдіївці розташований Авдіївський коксохім, який фактично є ключем до Маріуполя і до металургійного виробництва всієї країни. Коксохім працює на два найбільші маріупольські металургійні комбінати, які єдині в Україні виробляють броню і сталь, тобто працюють в інтересах оборонно-промислового комплексу. Тож якщо бойовики не можуть блокувати Маріуполь, то виведення з ладу того ж Авдіївського коксохіму означатиме удар по металургійному виробництву, що завдасть економічної шкоди Україні.

- Помітно, що активні бойові дії в основному тривають на Донеччині. З чим пов'язана відносна тиша на Луганщині?

- Я би не назвав це тишею. В районі Луганська, навпроти Щастя, Станиці Луганської постійно йде перегрупування сил бойовиків. А також Алчевськ, Стаханів. Тут уже створені навіть не опорні пункти, а райони оборони бойовиків в тилу. Вони бояться, що якщо ЗСУ проводитимуть якісь наступальні операції на окупованих районах Луганської області, то одразу Донецьк буде відрізаний і зв'язок з Росією буде тільки через Новоазовський район. Тому там так і відбувається – на передовій менше бойових дій, але в тилу відбуваються дуже серйозні заходи щодо обороноздатності бойовиків.

- Позиції бойовиків на Луганщині більш укріплені?

- Не більш укріплені, але не можна сказати, що там нічого не відбувається. Там головні перевалочні бази, склади боєприпасів, озброєння, спорядження тощо.

- Тобто там більше тилова робота проводиться?

- Так. Але треба зважити на те, що в "ДНР" – так склалося від самого початку – мають більші військові спроможності. Вони більше висунуті на Захід, і для Росії це було головним елементом, коли вони починали створювати ці армійські корпуси, тому що в Донецьку можна проводити операції з подальшим захопленням територій Донецької області з виходом на Харківську область. "ДНР" від самого початку було більш важливим утворенням. Луганська область в уявленні росіян була більш транзитною.

- Чи можете назвати точки, де зраз є найбільша потенційна загроза активізації бойових дій?

- Ми їх, власне, перерахували. Єдине, що зараз приморський напрямок буде постійно нас турбувати. В районі Горлівки також зосереджено дуже багато сил і засобів. У напрямку Світлодарської дуги, а також на південний захід від Горлівки і на захід від Донецька теж буде напружена ситуація.

Нова точка, що активізувалася, але зараз трохи затихла, – це Докучаєвськ. Місто контрольоване терористами, але з трьох боків оточене ЗСУ. Бойовики розуміють, що за політичної волі Києва протягом кількох годин Докучаєвськ може бути звільнений, тож наприкінці минулого року вони туди перекинули дуже багато сил і засобів. Зараз там більш-менш затишшя, але вони можуть активізуватися у будь-який момент.

- Війна на Донбасі триває вже третій рік і кінця не видно. Можете спрогнозувати подальший розвиток подій? Чи лишиться все по-старому?

- Зараз, на превеликий жаль, немає жодних приводів казати, що ситуація зміниться. Принаймні найближчими місяцями. Можна припустити (але це більше фантазії, аніж прогнози), ситуація може змінитися, якщо проясниться позиція США, які отримають нову адміністрацію і нового президента.

- Чого ви очікуєте після зміни президента в США?

- Від самого початку, коли у нас почалися песимістичні настрої щодо того, що Трамп проросійський, я казав, що неможна коментувати діяльність вчорашнього бізнесмена, поки він не продемонстрував свої політичні кроки. Зокрема, він спочатку скептично ставився до припущення, що Росія за допомогою кібератак втручалася у вибори США, але змінив думку після розмови з представниками американської розвідки. Тобто це людина, якій потрібно надавати інформацію. Коли на своєму посту він отримуватиме більше інформації, то, на мій погляд, все ж таки більш адекватно сприйматиме ситуацію.

- Що це означатиме для нас?

- Це знову ж таки припущення, які не базуються на фактах. Але ми можемо сподіватися, що виникнуть умови для перезавантаження мінського процесу. Якщо США долучаться до нього, то ми можемо спільними зусиллями домагатися головного – реалізації рішень і визнання, яке ми почули у декларації ПАРЄ восени 2016 року, коли Росія була визнана агресором. І сідати за стіл переговорів щодо Донбасу вже не з якимись там віртуальними терористами "ЛНР" і "ДНР", які не мають жодного юридичного статусу, не несуть відповідальності і не дають жодних гарантій, а зі справжнім агресором, тобто з Росією. Коли РФ як агресор нестиме відповідальність за мирні домовленості, це вже буде механізм, який може працювати. Без цього ж, якщо Росія лишатиметься осторонь і видаватиме себе за незаангажованого спостерігача, нічого не вийде.

Розмовляла Ольга Скичко