"Динамо" шах

Кожна щаслива сім'я (у нашому випадку команда) схожа одна на одну. Натомість кожна нещаслива індивідуальна в своєму горі. Проте в наш страшний і героїчний час акценти дещо змістилися. Щасливі, себто "упаковані" команди все так же подібні між собою, як ПСЖ та "Манчестер Сіті", однак ті, що горюють чи бідують, наразі втратили ідентичність і різняться лише в нюансах.

Якщо все це проектувати на українські футбольні реалії, то зараз, з одного боку, серйозні проблеми відчувають всі – від "Шахтаря" до "Говерли". Відтак номінальна різниця між грандами та аутсайдерами, схоже, має розмиватися. А з боку іншого, на даному тривожному етапі проблеми того таки "Шахтаря" й "Говерли" з однієї площини – відтік кадрів.

ШАХТАР - ДИНАМО - 2:0. Відеоогляд матчу

Годі повторюватися, проте через війну на сході країни прямо чи опосередковано постраждав ледь не кожен футбольний колектив. Хтось змушений був відпустити своїх аж ніяк не найгірших футболістів або задарма, або ж за безцінь, хтось зумів на цьому "наварити", а від когось вони демонстративно накивали п'ятами.

На превеликий жаль, це об'єктивний процес, бо хочемо ми цього чи ні, а усіляким там Гомесам чи Фредам байдужі наші нюанси суспільного буття. Вони бачать та чують тільки те, що хочуть. Під таким кутом зору жити в умовах громадянської війни справді складно. Тому їх, принаймні, можна зрозуміти. Не кажу, що виправдати. А ось почути – так. Мені прикро, що наші провідні футбольні клуби втрачають своїх провідних виконавців. Я не вважаю, що таким чином, на цьому ґрунті, будуть рости й грати молоді українські гравці. Як показує практика, на штучному кормі добре ростуть хіба що бройлери. Послідовність – ось головний козир таланту. А коли умовних Рибалку чи Калитвинцева-лайт кидають під чемпіонський каток, можна більше втратити, аніж здобути.

Проте зараз трохи про інше. Мені дійсно прикро, що через політичні події ще навесні втратив півоснови "Чорноморець". Я дуже хотів би, щоб Джуліано залишився в "Дніпрі". А Ідейє – в "Динамо". Мені навіть шкода ужгородських румунів та люмпен-інтернаціонал Кварцяного. Проте, даруйте, я не відчуваю чогось схожого в ситуації з латиноамериканським демаршем у "Шахтарі". Бо якщо в перших випадках мова має вестися про причину, то в донецькому – про наслідок. Власник "Шахтаря" та ще зовсім недавно тіпа господар Донбасу довго розгойдував човен. Почуйте, мовляв, нас. Хоча їхній вереск останні десятиліття заглушував решту голосів, разом узятих. Тепер хтось має пожинати свої плоди.

Так, це прикро, що українська команда, чемпіон країни, колектив, який до загально клубної скарбнички кладе щосезону чи не найбільше залікових пунктів, відчуває наразі іміджеві проблеми. Але, повторюся, в причинах тих проблем, як на мене, певним чином винен і президент донецького клубу, який заради єдності країни пожертвував аж клаксоном. Тому нехай сигналить і цього разу – може проблема розсмокчеться сама…

Тепер щодо Суперкубка. Ми всі хотіли отримати вже добряче призабуту інтригу, всеукраїнське дербі. Дарма. Зустрічалися перша й четверта команди минулого чемпіонату. Де тут може бути вселенська інтрига? Де ви там угледіли класіко? Як на мене, "Динамо" зараз має турбуватися про те, щоб не фінішувати ще гірше, аніж минулого сезону. Зовсім різні команди за рівнем, за класом. Склалося враження, що аби в "Шахтаря" дременули з десяток гравців основи, все одно команда мала б привабливіший вигляд, ніж "Динамо". Бо хто б що не говорив, але в Донецька є тренер. У "Динамо" натомість є той, хто поки що лише вчиться. Тому з тренерською дуеллю не склалося. Не могло скластися. Зовсім різні вагові категорії. Та й із стартовим складом Сергій Станіславович явно перемудрив.

Що ж до самої гри, то очікувати чогось іншого (я зараз не лише про підсумковий рахунок) було проблематично. Матч хоча й достоту статусний, все одно фактично виставковий. Команди ще сируваті. Тому багато сумбуру, мало думки, брак якої компенсовувався балаканиною, штовханиною та симуляціями.

Якщо за рівнем емоцій матч хоч якось можна назвати заспівом сезону, то за рівнем гри – навряд чи. Однак, водночас, варто говорити про те, що в наявній ситуації "Шахтар" здобув добрячий заряд позитивного настрою. На тлі серйозних кадрових проблем не помітити "Динамо"! Тут – або-або: чи кияни ніяк не можуть позбутися лещат тренерського гіганта Блохіна, відтак продовжують грати за його "методою", чи донеччани, навіть суттєво ослаблені, залишаються найкращою командою країни. І ось в такому випадку, зрештою, віриться, що хоча наші клуби й схожі в своїх бідах, у декого біда ще й перманентна – немає царя в голові.

Побачимо, що з цього вийде вже в офіційних поєдинках. Поки ж що – "Динамо" шах.

Олександр Солнцев