Ліга Європи: Місія здійсненна!

Дивним був цей євросезон для України. Й не лише тому, що одразу троє з чотирьох учасників групових раундів були вимушені проводити домашні матчі фактично на виїзді. Окрім цієї залізобетонної причини, що дозволяє тим трьом розглагольствувати про брак підтримки рідних стін та вболівальників, було ще щось, що не дозволяє назвати нинішню єврокампанію традиційною, чи то пак нормальною. Судіть самі.

"Шахтарю" вперше за всі роки участі в груповому турнірі чемпіонської Ліги випали опоненти, котрих можна було брати ледь не голіруч. Головне завдання донеччани вирішили, проте це саме той випадок, коли менше – зовсім не краще. Команда Луческу за всіма розкладами мала нав'язати "Порту" боротьбу за перше місце. Не нав'язала. Натомість проявилася вже добряче півзабута гірняцька болячка – феноменальна здатність мандражувати на останніх хвилинах гри і, як наслідок, пропускати вирішальні м'ячі. Така оказія траплялася з "Шахтарем" у трьох матчах із шести. Це явно забагато як для "східноєвропейської "Барселони".

Власне, "Шахтар" почимчикував у євровесну завдяки лише двом перемогам над абсолютно найгіршою командою нинішньої Ліги чемпіонів – БАТЕ. Це дуже нагадує недавній сюжет із виборів до Верховної Ради, коли в подібному ключі здобув мандат Юхим Звягільський. У обох випадках "звитяга" кувалася на обмеженому "електоральному просторі". З тою лише різницею, що та недолуга перемога екс-регіонала дарує йому "благодєнствіє" аж на чотири роки, тоді як "Шахтар" уже в лютому наступного року може закінчити свій єврокубковий похід.

"Металіст" узагалі розчарував. Якщо продовжувати порівняння з Верховною Радою, то напрошується аналогія із "Сильною Україною". Амбіцій і балачок – на мільйони, а на виході – пшик. До цього часу харків'яни завше долали бар'єр групового етапу. Їхня гра могла бути різною – як видовищною, так і кострубатою. Проте вона ніколи не була байдужою. Такою, як нинішнього сезону. Й не варто слухати байки про неможливість грати вдома. Як показує практика внутрішнього чемпіонату, стіни домашнього стадіону їм не дуже допомагають. Та й на матчі наразі ходять тисяч дві з лишком люду. Такого в першій столиці не було ще за часів, коли "Металіст" бовтався в першій лізі. Так що не варто Рахаєву намагатися "бити на жалість". Надто слизький той шлях.

Команда не вміє тримати удар, не може втримати результат, грає без емоцій, схоластично й байдуже, всім своїм виглядом роблячи нам неабияку послугу. Ніби той малий бовдур із Ютьюба, що намагається вивчити нехитре "Травка зелєнєєт". А рішення харківського тренера відпустити перед матчем із "Локереном" усіх легіонерів із чудернацькою аргументацією "через холод" можна назвати не інакше, як ляпасом. Усім нам. І першочергово – харківським уболівальникам. Невже справді на Слобожанщині нині арктична зима? Зараз наче потеплішало скрізь. Та й раніше вони грали ще в гірших кліматичних умовах. Уже б краще сказав, що гречка на базі закінчилася, тому іноземці й накивали п'ятами.

Тут дві речі: або Рахаєв зовсім не контролює ситуацію в колективі, відтак Жажа "сотоваріщі" просто "забили" на свого наставника й чкурнули на канікули, або ж тренерові "Металіста" по цимбалах той самий "Металіст", про реноме та честь якого він так часто згадує. Остання гра наглядно підтвердила, що за те реноме наразі в "Металісті" боротися нікому. Дякуємо вам, що відмучилися. Паралельно повторивши антирекорд Ліги Європи. Таким собі ласий для всіх БАТЕ, лишень харківського розливу.

Із "Дніпром" усе складніше. Тут немає чогось простого, мов бублик, як у ситуації з "Шахтарем", чи чогось однозначно безбарвного й гнітючого, як у "Металіста". Дніпрян цього сезону лихоманило, як курс гривні. Чи "Свободу" на останніх парламентських виборах. Гра ніби й є, а от результату потрібного – катма. Що там говорити, якщо найкращий матч дніпропетровців цього євросезону – програний. "Інтеру" в Мілані. Проте, як у американській кінокласиці, в хорошого хлопця наприкінці фільму завше буде шанс врятувати або ж світ, або принаймні себе.

Перемогою над "Сент-Етьєном" команда Маркевича за певних обставин (невиграшу "Карабаха" в паралельному матчі) могла врятувати собі цей неоднозначний рік. І диво сталося! "Дракон помирає, вбитий списом, царівна йде під вінець". Себто для команди Маркевича все склалося унікально, як в гороскопах імператорів: французький міцний горішок був розлущений за всіма законами драматичного жанру. Тобто апріорі не могло обійтися без валідольного фіналу. Причому як у Києві, так і в Баку, де "Інтер" відіграв за нас. Що ж, гора з плеч. Перший по-справжньому вагомий успіх Маркевича в Дніпропетровську. Дай бог, щоб не останній.

Натомість "Динамо" стало ледь не єдиною по-справжньою світлою плямою від України цьогоріч на міжнародній арені. І це також певним чином дивно. Дивно, позаяк ми звикли до протилежного. Але така дивність приємна. Проте й тут є певні нюанси. Гру останнього туру в Бухаресті кияни виграли, честь їм і хвала, посівши таким чином першу сходинку, яка дає певні переваги при жеребкуванні. Однак особисто мене все ж таки терзають смутні сумніви на кшталт "а чи буде ця команда боєздатною в Європі навесні, і чи буде вона конкурентоздатною восени в Лізі чемпіонів".

Те, що Ребров реанімував "Динамо" – очевидно, як Рахаєв завалив "Металіст". Та от чи впорається молодий динамівський тренер із командою в новому сезоні, адже цей синдром набагато складніший, аніж грати на емоціях чи морально-вольових. Для тривалої роботи потрібно щось ще. Тим більше, якщо й надалі хочеш перебувати нагорі. Якщо вже й далі проводити паралелі з парламентськими виборами, то "Динамо" чимось асоціюється з "Самопоміччю" - зовні дуже симпатичні, але обоє – річ у собі. Й що чекати від обох – одному творцю відомо. Чомусь у сенсі перспектив і "сакрального змісту" постійно згадується приклад із нинішнім динамівським голеадором Кравцем. Хлопець досяг чимало завдяки старанню й тренерської довіри. Відчуйте різницю.

Проте завше казав, що "Динамо" потрібен більш різноплановий нападник. Хтось на кшталт Луїса Адріано. Поєдинок у Бухаресті, як на мене, це зайве довів. Й тут у мене запитання, на яке поки не можу дати відповідь: то Кравець дотягнувся до нового рівня "Динамо" чи все-таки "Динамо" опустилося до рівня Кравця? Не поспішайте закидати мене фаєрами, це не тривіальне запитання. Якось самі поміркуйте – й зрозумієте, що не все так просто. А, до слова, Ребров мені чимось нагадує Дем'яненка – чудові особисті якості, неабиякі сподівання, прекрасний перший рік роботи, і…Надалі паралелі проводити не будемо. Історія має властивість не лише повторюватися. Побачимо. Й побажаємо "Динамо" та його тренеру, як, до речі, й ще двом нашим повпредам у євровесні, удачі й терпіння. Вони їм неабияк знадобляться.

Олександр Солнцев