Ліга Європи. Подвійний удар від "Динамо" і "Дніпра"

Не все те, що нічого не коштує, не коштує нічого. Наші лігоєвропейські представники спалили нам не одну торбу нервів, проте очікування було того варте - й "Динамо", й "Дніпро" синхронно пробилися в наступний раунд змагань. Давно не було такого схвального одноголосся. Дякуємо, що живі! Подякуйте й нам за віру.

Те, що "Динамо" не вбило, зробило його сильнішим.

Неоднозначне суддівство, травми, дискваліфікації, заборона від УЄФА щодо гігантського транспаранту наших уболівальників, обіцянка Реброва зіграти й для вболівальників у зоні АТО - все це вкупі робило повторний матч незвичайним і водночас напруженим, а до того ж градус динамівської помсти зашкалював ще до його початку. Що вже там говорити про сам матч. Упродовж якого не залишало відчуття дежавю.

Не минуло й першої хвилини гри, як Рибалка від щирого серця заїхав ногою в скроню суперникові. Ну, якщо називати речі своїми іменами, не ховаючись за симпатії й уподобання - пряма червона картка. У першому поєдинку Ярмоленко з Беландою дочасно залишали поле за дрібніші, як на мене, огріхи. Дякувати Богу, що цього разу суддя виявився не буквоїдом. Ще кілька хвилин спливло - й фактично на рівному місці травмувався Велозу. Забовванів жахливий привід сценарію першої гри. Проте надалі - жодних асоціацій, жодних паралелей із виїздом у Генгам.

Передовсім тому, що "Динамо" зробило правильні висновки. Особисто мене цей факт, точніше, цей висновок тішить найбільше. Я давно не бачив "Динамо", яке може перебудовуватися як в самій грі, так і вносити потрібні корективи перед матчем. А я бачив багато динамівських матчів і динамівських "епох". Нинішня команда хоче розвиватися, рости, змінюватися. Певна річ, вона не досконала, вона помиляється. Й буде ще неодмінно помилятися. Особливо на євроарені.

Дякуємо, що живі! Подякуйте й нам за віру

Однак вона вже знає, як зробити краще в тій чи іншій ситуації, в тому чи іншому епізоді. А часом не лише знає, а й вміє. Й це справді підкупає, принаймні не залишає байдужим. Конкретно в цій зустрічі після невдалого початку команда продовжувала грати з холодною головою, строго й дисципліновано, навіть із запасом. Чи не єдине слабке місце - відсутність зв'язуючого виконавця. Себто Ярмоленка. М'яч у киян тримався, й розпорядитися ним вони вміли, але часто їхні дії були прогнозованими - середня чи довга передача на фланги з подальшим прострілом. Гравця, який би зв'язав усе це в центрі поля, зіграв у коротку передачу, обіграв би візаві одним фінтом, не знайшлося. Розумію, що це радше біда, ніж провина "Динамо".

Не від доброго життя на місці плеймейкера зіграв юний як для такої солідної позиції Буяльський. Зіграв непогано, забив важливий м'яч. Проте, на жаль, варіативності динамівської атаки він не збільшив. Справжня динамівська гра з'явилася лише в другому таймі, коли з тіні вийшли Гусєв і особливо Ленс. Укупі з безмежною самовіддачею й характером це принесло такий бажаний результат. І навіть тоді, коли французи відквитали один гол, не полишало відчуття, що кияни зможуть дотиснути, додати. Навіть попри те, що достоту міцним горішком виявився цей "Генгам".

Навіщо треба було товкмачити один одному писки й ледь не зірвати матч?

Із іншого боку, володар Кубка Франції за визначенням не може бути тюхтієм. Вдвічі приємніше перемагати таку команду – достоту вправну й мотивовану. А ще приємно усвідомлювати, що Ребров ліпить свою команду переважно з клубних вихованців. Можливо, тут варто говорити саме про те щастя, якому допомогло нещастя, себто вимушеність, як у випадку з тим таки Буяльським, проте чи могли ми уявити перед матчем, що в найвирішальнішу мить на полі з'явиться такий собі Чумак – хлопчак, якого досі знали одиниці.

Не знаю, як вам, а мені імпонує такий підхід. І чомусь мені здається, це відбувається не від безвиході, а з надією. На перспективу. Звичайно, за такого перебігу подій тренер, тобто Ребров, має відчувати довіру від президента клубу. Мені здається, він її відчуває. Тому й платить відповідною "монетою", довіряючи молодим і необстріляним, але мотивованим. Мабуть, пам'ятаючи в схожій ситуації себе й тренерську довіру до себе.

Про ложку дьогтю - неодмінно. Відверто кажучи, я не знаю причини фанатських заворушень, не розумію, навіщо треба було товкмачити один одному писки й ледь не зірвати матч. Допускаю, що цілком могла бути якась провокація, на яку треба відреагувати. Проте в даному випадку на перший план мали вийти інтереси команди, клубу, країни врешті-решт. Закінчився матч - з'ясовуйте стосунки, скільки душа забажає. А так, як сталося – то не інакше, як шкідництво. Даруйте, іншого слова не підберу. На кілька хвилин продовжилася б та катавасія, й про симпатичну динамівську команду ми б говорили винятково в розрізі внутрішнього чемпіонату. Ось про такі ризики варто думати передовсім. Дякувати богу й Шовковському, що все закінчилося відносно благополучно. Чому відносно - бо хоча гру й поновили, "Динамо" неодмінно покарають в УЄФА. Й звинувачувати в цьому можемо лише себе.

Та це справді лише одна ложка дьогтю, бо навзамін - ціла діжка радісних, позитивних емоцій. До "Динамо" приєднався й "Дніпро", який загалом упевнено й виважено провів зустріч у Греції. Пірейський "дідько" виявився не таким уже й страшним, як його звикли малювати. Й хоча зі стартовим натиском "Олімпіакоса" дніпропетровці не впоралися - завдячуючи Бойку пропустили лише одного разу, зате зуміли продемонструвати й свої контраргументи. Цікаво, що знову в найкритичніший момент дніпрян врятував захисник Федецький. Артем минулого року забив рятівний гол "Сент-Етьєну", наразі ж шокував грецького чемпіона. Чемпіон той лише на папері виявився велетом - гол "Дніпра" для нього став ударом в пах. Оклигати від цього шоку "олімпійці" не змогли. Їм хіба що залишалося спересердя гамселити опонентів по ногах. Оце й увесь актив "Олімпіакоса".

Щоправда, гості не зуміли як слід скористатися раптовим нокдауном господарів. Випадків, коли атакуючі футболісти "Дніпра" викочувалися на безпосередню близькість до чужих воріт, було вдосталь. Як для матчу такого рівня. Проте всі ці моменти якось просто й безхитрісно марнувалися. Не знаю напевне, чи то брак майстерності, чи надмірне хвилювання. Знову не вразив Коноплянка. Не забив Зозуля. Натомість забив Калініч. Цьому парубкові не потрібно багато часу на адаптацію - він, здається, завше в тонусі.

Та годі про негаразди. Хочеться вірити, що "Дніпро", як і "Динамо", також зуміє робити правильні висновки зі своїх помилок. А передовсім хочу привітати обидві команди із виходом до наступного раунду.

Україна від обох повпредів у Лізі Європи отримала чимало позитивних емоцій. І дарма, що гарний смак у нас найчастіше з'являється з гірким досвідом. Мабуть, інакше не можемо.

Футбол у нас такий, як і країна. Потихеньку руйнуємо стереотипи.

Олександр Солнцев