Та то таке?

Можливо, центральний матч осені. Принаймні, так здавалося напередодні. На тлі чергової поразки "Шахтаря", цього разу історичної - від земляків-металургів, і в "Дніпра", і в "Динамо" з'являвся чудовий шанс піти у відрив.

Натомість, враховуючи останні синхронні провали опонентів у Лізі Європи, в них з'являвся не менш чудовий шанс якось реабілітуватися. Водночас схожі проблеми команд, схожі завдання, схожа манера гри - все це й багато подібного волали про те, що матч видовищним навряд чи буде. Надто висока ціна протистояння, надто обережно діють обидва тренери в критичних ситуаціях.

Менше з тим, анонсована ідентичність спостерігалася в грі достоту недовго. Усе зламала випадковість. Маю на увазі перший динамівський м'яч. Переконаний, що це таки випадковість: Ленс узагалі забиває нечасто, а головою - й поготів. Здалося, що голландець здивувався цьому не менше, аніж Бойко. І ось саме після цього гра перестала бути прогнозованою й обережною, якою була на старті.

"Дніпро" одразу ж захотів відігратися. Цілком очевидне прагнення, проте наскільки логічне, настільки й необережне. "Динамо" миттєво відчуло цю аритмію й перебудувалося. Власне, їх хлібом не годуй, дай зіграти другим номером. У той час як у "Дніпра" грати першим номером не надто виходило.

Коноплянка якось локалізувався на своєму фланзі, протилежного флангу узагалі ніби й не було, а Селезньов із Зозулею запам'яталися хіба що настирністю. Якої досить для опонента на кшталт "Волині", проте замало, аби переламати хід гри проти "Динамо".

Проте навіть такого схоластичного "Дніпра" виявилося досить, аби відновити статус-кво. Маю на увазі незарахований гол дніпрян. На моє глибоке переконання, обґрунтоване передовсім відеоповтором, м'яч перетнув лінію воріт, а вже потім його вибив динамівець. Шкода, що суддя не мав можливості побачити той епізод із різних ракурсів. Тому просто перестрахувався.

А "Динамо" тим часом забило вдруге. Класична контратака із перехопленням у центрі поля й передачею на вістря з подальшим виходом віч-на-віч із воротарем. Ярмоленко зробив усе бездоганно. На відміну від аналогічного епізоду в Ольборзі.

Ось так під корінь було вбито вивіску цього матчу - "протистояння тренерських ідей, двох атакуючих команд" і таке інше. Дві елементарні помилки господарів стали результативними успіхами для гостей. Говорити тут про якісь битви тренерських думок не доводиться. Маркевичу довелося завчасно вносити корективи в гру, тоді як Ребров міг спокійнісінько покластися на перевірене дідівське "не миттям, так катанням".

Скрутніше, певна річ, довелося дніпропетровському тренеру. З одного боку, можна вести мову про те, що зі стартовим складом він не вгадав, а з іншого - грати першим номером проти серйозного суперника нинішній "Дніпро" не надто вміє й не дуже полюбляє. Не вистачає ні ресурсів кадрових, ні арсеналу тактичного.

Поява Калініча в другому таймі на вістрі гру "Дніпра" хоч якось активізувала, проте лише закріпила думку, що Маркевич помилився із визначенням стартової одинадцятки. Проте, водночас варто зауважити, що "Дніпро" продовжив сумну для себе традицію, коли доводилося відіграватися в матчах із непростими візаві. Що проти "Інтера", що проти "Карабаха" дніпряни, обтяжені рахунком не на свою користь, діяли невиразно й якось навіть зневірено. І якщо в Лізі Європи подібну незрозумілу метаморфозу Мирон Богданович пояснював дуже просто - пріоритетом змагань на внутрішній арені й браком глядачів на чужому НСК "Олімпійський", то зараз на подібне питання доведеться відповідати якось інакше, аніж "та то таке"…

Дніпровську неспроможність трансформував у ганьбу Кравець. Знову ж таки, як і у випадку із другим динамівським м'ячем, третій також став результатом елементарної контратаки (маю на увазі не примітивної, а прогнозованої), коли провал у центрі поля матеріалізується в передачу й вихід на одного воротаря. Якось усе дуже просто для одних і дуже незрозуміло, навіть безпорадно, для інших. А тут ще й Ротань чомусь вирішив психанути, заробивши на порожньому місці друге попередження. Згорів сарай - гори й хата?

Які можуть бути висновки? Якщо керуватися знаменитим "що на поверхні, те й правильне", то "Динамо" нібито оговталося від ольборзького ляпасу й наразі чи не головний претендент на українське чемпіонство. "Дніпро" натомість лише підтвердив чутки про свою змагальну куцість і кризу. Бо якщо чемпіонат України - то пріоритет, то що тоді ми побачили на "Дніпро-Арені"? Випадковість? Чи таки закономірність?

Більше того, коли кияни в доброму гуморі підходять як до повторної гри з данським чемпіоном, так і до решти матчів осіннього напівсезону, то для дніпропетровців неприємності можуть лише починатися - Ліга Європи з двома надскладними вильотами, матч із "Шахтарем", який перетворюється на битву не на життя…

Та то таке?

Олександр Солнцев